Народна школа ім. Б.Грінченка у Львові. Спогади видавця Михайла Таранька

Спомин про школу ім. Б. Грінченка у Львові.

Зпоміж усіх українських приватних шкіл у Львові, найбільшою під оглядом фреквенції та засяду своєї діяльности є вселюдна школа ім. Б. Грінченка на Городецькому передмісті. Вона міститься в домі ч. 95. при вул. Городецькій, який є власністю Т-ва „Дністер”. Ця школа істнує на тому передмісті від 1910 р. і виконала за той час якслід своє завдання.

Памятні листопадові дні 1918 року на кілька місяців спинили правильний хід цієї школи. Від вересня но кінець жовтня 1918 р. наука йшла правильно. Дня 3. XI. 1918 в ранніх годинах шкільне подвіря було тереном першого бою за Львів, в якому згинув старшина кружка Р. Ш. ім. Б. Грінченка бл. п. І. Голубець. Школу зачинили, а старенький управитель школи бл. п. Микола Петрів, ледви врятував своє життя.

Пять місяців шкільні кімнатки світили пусткою, аж 13 квітня 1919 р. віджила школа наново.

Сталося це завдяки „Горожанському Комітетові”, який під цю пору був єдиною українською громадською установою на терені міста Львова. На „Шкільній Секції” цього Комітету, порішено на численні прохання українського громадянства з городецької дільниці, почати лекції у вселюдній школі ім. Грінченка. Цю оправу припоручено мені, як секретареві згаданої секції. Було це нелегке завдання, коли зважити, в яких умовинах находилося тоді українське життя-буття у Львові. Але треба було цю справу конечно поладнати, бо української дітвори не хотіли тоді до міських шкіл приймати. Щоб заняти велику кількість дітвори, яка опинилася без науки, – треба було реактивувати своєрідну школу і згуртувати в ній дітей, які ще в вересні 1918 р. до неї вписалися (коло 360), та приєднати до неї тих, що раніше ходили до міських шкіл.

Десь з початком місяця квітня пішов я, за вказівками д-ра Льва Ганкевича, члена Г. Ком., до п. Осипа Крупи, емерит. залізничника, який мав великі впливи серед робітничих кол на тій дільниці та прохав його допомогти мені у справі. П. Крупа дуже радо згодився і ми оба пішли до бл. п. Миколи Петрова, що був від 1917 р. як австр. емерит, управителем школи ім. Б. Грінченка враз з п. Софією Олеськівною (тепер п. Федорчаковою) якої тоді не було у Львові. Ми оглянули всі клясові кімнати в будинку школи, обчислили шкільний інвентар і повідомили всі учительські сили, які були заняті при школі, щоб зголосилися до праці. День записів ми означили на 13. IV. 1919 р.

13. IV. 1919 р. – хоча над містом гуділи шрапнелі – будинок при вул. Городецькій 95 зароївся дітворою і батьками. Першого дня вписалося до школи поверх 300 дітей, а до кінця місяця це число майже подвоїлося. Діти поділено за класами, так, що деяких кляс було по 2, навіть по 3 рівнорядні відділи, кожний по 50-60 дітей. Наука відбувалася для хлопячих відділів вранці, а для дівочих пополудні. Всіх відділів було 13.

До праці зголосилися майже всі сили вчительські, які залишилися перед облогою Львова на місці.

Кожної неділі йшла вся дітвора від 1 кляси починаючи, парами на Богослуження до церкви св. Юра. Довгим вужем тягнувся цей похід під проводом усього вчительського збору (13 осіб).

Пригадується мені прегарна картина, як одної неділі стрінула дітвора на порозі церкви митр. Андрея, що виходив з ранішнього богослуження. Найменші „першачки” обступили владику, кожне тиснулося до Його рук, а деякі дівчатка подавали зворушеному Князеві Церкви китички квіток. Архиєрей гладив дітвору по головках тай питав учительок про школу та умовини праці.

В місяці червні 1919 основано при школі, завдяки заходам о. крилошанина Лициняка, ‘ кухню для доживлювання дітвори. З допомогової американської секції Г. Гувера убогі діти діставали щоденно снідання та обіди. Щоб можна було вести акцію доживи на вакаціях, заходами новоповсталої установи „Т-ва Охорони дітей і опіки над Молоддю” якої першим ініціятором та душею був суддя п. Евген Сельський – основано при школі ім. Б. Грінченка вакаційну півоселю, якої провід обняв автор цих рядків. Майже ввесь учительський збір з самопосвятою приєднався до тої акції Дітвора збиралася щоденно як звичайно в год 8 вранці на просторім шкільнім подвірю і звідти виходила за місто, щоб провести час на іграх, забавах та рухових вправах. Так перебувала дітвора до 1-ої години вполудне. Звуки пісень наших дітей по дорозі будили неодно приспане в чужім окруженці рідне серце.

В холодні дощеві дні діти залишалися у шкільних салях, де провідники поодиноких гуртків читали дітям казки, історичні оповідання та вчили їх нових забав, пісень і танків. Матеріалів до читання було дуже мало, тому провідники мусіли виписувати з ріжних книжок та старих річників „Дзвінка” оповідання та поезії. Саме тоді прийшла думка про конечну потребу дитячого журналика, і я почав видавати від 1 листопада 1919 двотижневик «Світ Дитини».

Новий шкільний рік 1919/20 приніс багато змін: прибула вже 5 і 6 кляса і побільшився теж склад учительського збору, вчителями, що верталися до Львова з ріжних таборів для виселенців. Тоді зорганізовано завдяки невтомним заходам проф. Якова Яцкевича, що був справжнім опікуном школи ім. Б. Грінченка – постійні, щомісячні сходини батьків, які відтак реактивували Кружок „Рідної Школи” а згодом дали почин до віднов інших культурних та суспільних установ на цьому передмісті.

Ось кілька споминів про школу ім. Грінченка з нагоди ювилею, який в тому місяці святкуватиме ця наша школа. Події, про які я тут мимоходом згадую записані глибоко в серцях тих, що звязані з працею при ній.

Михайло ТАРАНЬКО