Рік стагнації, а не реформ. На Україну чекає критичний звіт Єврокомісії

Наприкінці кожного року Європейська комісія оприлюднює "звіт про розширення" з аналізом стану справ в усіх країнах, що мають офіційно визнану перспективу вступу.

Відбудеться це і у 2025 році: посол ЄС Катаріна Матернова повідомила, що звіт оприлюднять 4 листопада.

Це – основний документ, який дає оцінку, чи рухається держава-кандидат до вступу в ЄС, чи ні; чи можна говорити про значну швидкість реформ, чи держава "тупцює на місці", або й навпаки, демонструє відкат у реформах.

Та ще до публікації цього документа можна прогнозувати: звіт щодо України буде схожий на сигнал тривоги.

Єврокомісія буде змушена констатувати: реформи майже зупинилися.

Принаймні щодо найважливіших, "фундаментальних" глав про це можна говорити з певністю, оскільки саме такий висновок випливає із вже опублікованого "тіньового звіту", який робила для Євросоюзу коаліція з українських аналітичних центрів.

Тут, утім, важливо підкреслити: наразі катастрофи не сталося.

ЄС – принаймні на цьому етапі – не робитиме висновків на кшталт того, що Україна не гідна бути кандидатом або просуватися до ЄС.

Понад те, європейські столиці, навіть знаючи про підготовку критичного до України звіту, готові дати Україні позитивний сигнал.

На саміті Євросоюзу 23-24 жовтня планують ухвалити рішення про те, що Україна готова та гідна того, щоб ЄС відкрив із нею вступні переговори за трьома з шести кластерів.

Угорський прем'єр Віктор Орбан, звісно ж, гарантовано виступить проти цього пункту – очікується, що він буде ухвалений голосами 26 держав (тобто всіх, крім Угорщини).

Тож відкриття кластерів не станеться і ЄС буде змушений виконувати новий "план Б", про який вже розповідала "Євро.

Та тут головне інше.

Україна має зрозуміти: ЄС готовий відкрити для неї двері.

Але щоб увійти у ці двері, Київ має невідкладно, просто зараз почати долати шлях і проводити реформи, які в останній рік-два практично зупинилися.

Про що йдеться?.

Спершу – зовсім трохи теорії.

Правда" не раз розповідала, що переговори України про вступ до ЄС насправді не є "переговорами" у класичному значенні цього слова.

Вступний процес побудований так, що держави-кандидати мають запровадити у своє законодавство усю правову базу Європейського Союзу, адже та є обов'язковою для усіх держав членів – і для нових також.

А у процесі запровадження цих європейських стандартів представники Єврокомісії та уряду держави-кандидата мають постійно зустрічатися; погоджувати, чи все Україна робить правильно.

Простір для реальних "переговорів" у цьому процесі є, але він дуже обмежений.

Наприклад, є кілька напрямків, за якими правила та процедури не зафіксовані у ЄС чітко – це, наприклад, питання верховенства права, боротьби з корупцією та інших питань, пов'язаних із засадами демократії.

У різних державах ЄС судова система побудована відмінно, немає єдиного "правильного" стандарту.

Головне – досягти, щоб суди були чесними, рішення загалом ухвалювалися відповідно до закону тощо.

А отже, Київ може доводити, що його підхід – найправильніший.

Всі ці речі зібрані у переговорному кластері №1 "Основи".

Правила ЄС встановлюють, що прогрес у переговорах за цим кластером є визначальним для всього процесу вступних переговорів.

А з нумерованих глав цього кластера найбільше значення мають глава 23 "Правосуддя та фундаментальні права" та 24 "Юстиція, свобода та безпека".

Саме ці визначальні глави 23 і 24 є предметом "тіньового звіту".

Цей "тіньовий звіт" підготовлений на замовлення Єврокомісії, тож Брюссель звіряє свої висновки з висновками української громадськості.

До об'єднання аналітичних центрів, яке готувало звіт, увійшли Лабораторія законодавчих ініціатив, Transparence International Ukraine, Центр прав людини ZMINA, "Адвокат майбутнього", Асоціація правників України та "Європа без бар'єрів".

"Європейська правда" теж входить до цієї коаліції.

Боротьба з корупцією: проблеми з відблиском надії.

"Європейська правда" згодом публікуватиме детальніший опис ситуації за ключовими напрямками, але спершу – загальний огляд.

Він допоможе зрозуміти, чому ми стверджуємо, що звіти про прогрес України стають "сигналом тривоги" для Києва, та водночас саміт ЄС готує і позитивні сигнали.

Звісно ж, особлива увага прикута до подій липня, коли влада України спробувала підірвати незалежність антикорупційної інфраструктури.

Цей епізод увійде в обидва звіти – і незалежний український, і офіційний від Єврокомісії.

Причому з цього суперчутливого питання формулювання документів ретельно вивірялися.

Звертає увагу те, що громадський звіт не містить терміну "відкат реформ", хоча той цілком міг з'явитися.

Цей термін – як лакмусовий папірець.

Його вживають щодо Туреччини, Грузії – але не України.

Перш за все – через те, що ключові положення закону від 22 липня були оперативно скасовані Верховною Радою.

Утім, документ не ховає проблем, які Україна сама для себе зробила.

Є у ньому і згадка про те, що Київ досі не прибрав усі наслідки атаки на антикор-інфраструктуру.

Звіт визнає, що ця атака була спільною відповідальністю парламенту та президента Зеленського.

"Мирні акції протесту та заяви громадських організацій не переконали президента накласти вето..

– нагадує звіт.

– (Цим законом) на 9 днів було поставлено під загрозу інституційну незалежність та самостійність САП та НАБУ".

Йдеться і про те, що ухвалений 22 липня скандальний закон ухвалили з "порушенням демократичних процедур".

Ба більше, йдеться про те, що проблеми не подолані.

Власне, для українців це не є одкровенням, але за підсумками цього "тіньового звіту" ЄС також не матиме іншого варіанта, окрім як констатувати це в офіційному звіті про розширення.

"Зберігаються суттєві виклики, що перешкоджають ефективній протидії корупції", – каже резюме документа і нагадує про проблеми, які створюються і для роботи НАБУ/САП, і для Вищого антикорупційного суду.

Чому ж тоді йдеться про те, що звіт не став катастрофічним?.

По-перше, треба ще раз наголосити на відсутності фрази про "відкат реформ".

Перехід до цієї термінології став би ознакою того, що тенденції перестають бути контрольованими.

По-друге, документ визнає, що поруч зі "стійкими викликами в роботі антикорупційних інституцій", які до того ж існують не перший рік, є також "певні позитивні зміни".

Серед них – "масштабний набір нових працівників до НАБУ та САП, затвердження стратегії розвитку НАБУ та початок роботи над стратегією інституційного розвитку САП; прийняття закону, що вдосконалив порядок укладення угод у справах про корупцію, формулювання Верховним судом важливих правових позицій щодо розмежування службових злочинів, а також вжиття НАБУ заходів для підвищення рівня інформаційної безпеки".

Як наслідок, автори звіту роблять висновок, що у питанні протидії корупції звітний рік характеризувався не тільки викликами, а й "змішаними тенденціями у сфері боротьби з корупцією".

По суті, це дає Києву шанс показати зміни наступного року.

Стагнація правосуддя.

Утім, закон 22 липня "наздогнав" українську владу у звіті ЄС за іншим питанням.

В той час як в українському публічному просторі про ті рішення згадують передусім як про атаку на антикор-інфраструктуру, з точки зору європейських реформ вона також завдала Україні шкоди й за іншим напрямком – у питанні роботи прокуратури.

Євросоюз розглядає прокуратуру як частину системи правосуддя (і саме такою є її роль у європейській системі).

А закон № 4555-IX від 22 липня завдав удару не тільки по незалежності НАБУ і САП, а й по незалежності прокурорського нагляду.

І ці шкідливі правки (такий термін вжитий у звіті) Україна так і не скасувала.

Тож одна з ключових рекомендацій звіту, яка точно буде підтримана Євросоюзом – це повний перегляд норм, запроваджених у законодавство під час липневої атаки.

На додаток, дії генпрокурора піддаються жорсткій критиці як такі, що не допомагають європейській інтеграції України.

"Європейська правда" готує також окрему публікацію про вимоги європейських реформ у цій царині.

А опис судової реформи оперує такими термінами, як "уповільнення" і "труднощі".

Це – точно не ті формулювання, які прагне бачити у звіті щодо свого руху до ЄС держава, яка претендує на прискорений вступ до Союзу – а Україна претендує саме на таку роль.

Серед найбільш суттєвих проблем тіньовий звіт згадує часткову зупинку роботи Конституційного суду, тиск правоохоронних органів на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, провал конкурсу до Вищого антикорупційного суду, зволікання зі створенням вищих адміністративних судів та нові схеми масштабної корупції в окремих судах.

Погодьтеся, навіть цей опис свідчить про достатньо серйозні проблеми.

А їх у звіті перелічено набагато більше.

Ситуація у сфері судочинства потребує окремої дискусії на представленні "тіньового звіту", яке відбудеться 23 жовтня; "ЄП" також присвятить їй окрему публікацію.

Проблеми – повсюди.

І найголовніше.

На жаль, можна констатувати, що зниження (а подекуди й завмирання) темпу реформ стало такою собі "візитівкою 2025 року".

Принаймні, у главах 23-24 лише кілька сфер – причому тих, які привертають не найбільше уваги ЄС, – є такими, де Україна може похизуватися відчутними здобутками у реформуванні.

"У звітному періоді суттєвих змін щодо врегулювання проблемних питань функціонування суддівського самоврядування не відбулося", "невирішення ключових проблем у сфері адвокатури лише посилило їхній негативний вплив на систему правосуддя" – такі формулювання є типовими для звіту 2025 року.

У підрозділі щодо прав людини також за більшістю напрямків йдеться про те, що Україна так і не зробила очікуваних реформ.

Часом причини бездіяльності держави просто неможливо пояснити, бо є навіть готові напрацьовані та узгоджені з ЄС документи, які просто лишаються без ухвалення.

Ось показовий приклад:.

"Потребує оновлення Національна стратегія у сфері прав людини.

У 2022 році у зв’язку з широкомасштабним вторгненням розпочався процес напрацювання оновлень до Стратегії, і у 2023 році був напрацьований і переданий до Офісу президента України проєкт змін до цієї Стратегії.

Станом на кінець липня 2025 року Стратегія не оновлена.

Черговий план дій на її реалізацію закінчився у 2023 році – і нового не прийнято".

Україна зараз перебуває перед початком переговорного процесу.

Попереду – величезний масив реформ, які наша держава має провести для того, щоби відповідати праву ЄС і претендувати на політичне рішення про наш вступ.

І те, що ми перебуваємо у стані війни, не дає Києву додаткових аргументів або права на ігнорування певних європейських вимог.

Зараз необхідно не лише відновити реформи, а й прискорити їх у рази.

Тож Київ має, по-перше, запевнити європейських партнерів у тому, що ми це усвідомлюємо, а по-друге, показати свою здатність рухатися до вступу.

У 2025 році жодна з цих задач не була виконана.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".