Петро Могила у Львові

Петро Могила у Львові

В 300-ліття свячення основника київської Академії

В день святого Юрія цього року минуло триста літ від часу, як в Успенській церкві у Львові одержав єпископські свячення славний меценат української культури Петро Могила. Століття минають, події забуваються, – але для тодішньої України це була подія історичного значіння.

В 1632 р. умер король Жигмонт ІІІ, фанатичний ворог православної церкви, престіл по ньому мав перейти на його сина Володислава. Королевич мав широку популярність як людина проста, щира у поведенню, доступна для всіх, а при тому ліберал у реліґійних поглядах. Були надії, що він поведе іншу політику, як померший король, не буде мішатися у реліґійні справи, запевнить всім іновірцям толєранцію. Українське громадянство могло мати надії на полекші, на зломання суворого курсу, який король Жигмонт вів протягом цілого свого довголітнього панування.

Сподівані переміни мали довершитися підчас вибору короля, на елєкції. Щоби здобути собі голоси виборців, кандидат мусів вести переговори, іти на  компроміси і уступки. Українське громадянство до елєкції приготовилося добре. На всіх сеймиках поставлено у пос. інструкції головні церковно-національні домагання – назначити єпископів на упорожнені катедри, звернути забрані церкви, запевнити толеранцію для українського населення у містах. На соймі українські посли дуже гостро і рішучо боронили тих домагань, – навіть поміркований Кисіль ухопився за шаблю, коли один з маґнатів виступив проти Українців. Козаки вислали до Варшави демонстраційне посольство, жадали для Запорожського Війська участи у виборі короля.

Ці енерґічні заходи дали корисний вислід. Королевич Володислав, що бажав утримати собі добру опінію, сам взявся мирити воюючі партії, – православних і євангеликів з одного боку, католиків і уніятів з другого. Під особистим проводом королевича прийшло до порозуміння. Православним забезпечено реліґійну толєранцію і свобідно відправляти богослуження, будувати церкви, основувати братства, школи, друкарні і шпиталі, займати уряди у містах, церковні маєтності поділено між православних і уніятів; де не було епископів, дозволено на вибір нових.

Ці «пункти заспокоєння обивателів грецької віри» були великим тріюмфом тодішньої української політики. Проти порозуміння з православними заявився рішучо польський єпископат і, папський нунцій, – це були сили, що довгі літа кермували польською державою і мали рішаючі впливи у польськім громадянстві. Вести з ними боротьбу було нелегко, побідити ще важче. Але отсе українські політики зуміли перевести свої домагання проти волі такого могутнього противника. Якуж радість, яке вдоволення почувало українське громадянство при такій побіді…

На основі порозуміння дозволено православним вибрати київського митрополита. Вибір відбувся в листопаді 1632 р. – більшість голосів добув печорський ігумен Петро Могила. Був він відомий як богослов і освічена людина, а особливі заслуги мав як орґанізатор шкільництва. В 1631 р. вій заснував у Печорськім монастирі колєґію і на бажання київського братства злучив її з старою братською школою, – тим способом положено основу під Київську Академію, що слідом дістала імя Могилянської. Українське громадянство з повним довірям віддавалося під духовий провід такої людини.

По виборі, що відбувся у Варшаві, Могила приїхав до Галичини. Наперед був у Перемишлі, де розглянув спір між двома кандидатами на перемиське владицтво, Попелем і Гулевичом. Пізніше заїхав до Львова. Тут він мав широкі знайомства і багато прихильників; його батьки були добродіями братства і допомагали Львовянам при будові Успенської церкви, сам ігумен при творенню київської школи шукав поради у Ставропіґії і у Львові склав фундаційну грамоту своєї колєґії.

Свячення Могили відбулося в Успенській церкві, якої будову якраз тоді докінчено. Свячення доконали львівський владика Єремія Тисаровський, луцький Ісакій Борискович, холмський Паісій Іполитович і грецький єпископ Аврамій. Свячення почалося у світлу середу, яка зійшлися тоді з св. Юрієм, а покінчилося у провідну неділю, 8-го травня 1633 р. На це нещоденне свято зїхалося до Львова дуже багато духовенства, шляхти, української і польської, і маса народу.

Висвячення Петра Могили знайшло теж відгук у письменстві. Тодішній братський друкар, Михайло Сльозка, людина рухлива й підприємчива, видав своїм коштом похвальну віршу в честь нового митрополита під штудерним заголовком «Аврора, що засвітила на львівському овиді». Але книжка до рук читачів не дісталася, – сконфіскувала її латинська консисторія, що мала тоді нагляд над усею літературною продукцією Львова…

Петро Могила перебув у Львові пару тижнів, пізніше рушив до Київа, щоб тріюмфально вїхати на митрополичу столицю при катедрі св. Софії.

Др. І. Кр.