Айвазовський та «Безмежність»: Виставка «Море» як пластична драма світла в Zenyk Art Gallery

«Любов належить до тієї ж категорії досвіду, що й море: його неможливо привласнити – йому можна лише скоритися».

Цими словами відкривається виставка «Море», що з 23 жовтня експонується в Zenyk Art Gallery. Проєкт, створений у співпраці з Одеським художнім музеєм, демонструє 110 полотен 65 митців – від класиків мариністичного жанру до сучасних інтерпретаторів морської теми.

Серед представлених на експозиції митців можна побачити: 14 робіт Івана Айвазовського, а також твори Лева Лагоріо, Архипа Куїнджі, Киріака Костанді, Миколи Глущенка, Руфіна Судковського та інших. Це не просто виставка про стихію — це розмова про людину і безмежність, про пошук внутрішньої гармонії у просторі води, світла і тиші.

Море як метафора театрального простору

Море у мистецтві – завжди сцена. Іван Айвазовський, який став центральною постаттю експозиції, не просто зображував хвилі чи кораблі – він створював драматургію світла, де кожен промінь сонця, кожен відблиск хвилі мав свою роль. У полотнах «Захід сонця на морі» та «Корабель на хвилях» художник працює як режисер: світло тут – головний актор, а простір — арена для його гри.

Айвазовський ніколи не писав із натури, а творив за уявою. Саме тому його море – не географічне, а емоційне. Воно не просто існує, а грає, дихає, говорить. Таке сприйняття близьке театрові, де художник-сценограф теж формує не реальність, а емоційний простір вистави.

Діалог епох і художніх мов

«Море єднає береги й розділяє імперії, несе кораблі з далеких країн і, водночас, дарує відчуття дому. Кожне портове місто – це не лише економічний вузол, а й лабораторія культурного співжиття», – зазначає одна із менеджерок виставки, Дарія Прокопів.

Цей кураторський меседж задає ритм усій експозиції. Поруч із класичними мариністами — сучасні художники, які говорять із морем іншою мовою. Замість пензля — світло, замість палітри — простір, замість реалістичного пейзажу — пластична інсталяція, де хвиля перетворюється на символ пам’яті, руху і зв’язку.

Однією з центральних композицій є величезна синя інсталяція, що візуально нагадує розгорнуту хвилю. Вона не лише «рухається» у просторі зали, а й запрошує глядача всередину — у глибину відчуттів. Тут немає картини як межі: є лише плинність, відкрита до взаємодії.

Море як дзеркало часу

Експозиція вражає не лише колористикою, а й темпоритмом. Кожен зал має свій настрій – від тихої медитації до буремного катарсису. У цьому відчувається театральна логіка побудови: глядач ніби проходить акти спектаклю, де від розпаленого сонцем горизонту Айвазовського до абстрактного простору сучасних митців простягається єдиний шлях – шлях людини крізь стихію.

Особливою є гра рамки і полотна: у деяких картинах колір рами продовжує палітру твору, створюючи ефект переходу за межі. Таке рішення нагадує театральне світло, що змиває кордони сцени, перетворюючи реальність і образ на єдину енергію.

Філософія води і театру

У контексті театрознавчого аналізу виставка «Море» може розглядатися як пластична драма світла. Тут існує експозиційний сценарій, де глядач – не спостерігач, а учасник процесу. Простір галереї функціонує як сцена сучасного театру візуального мистецтва, де замість акторів діють предмети, замість тексту – колір, а замість музики — ритм хвилі.

Море стає метафорою свідомості: бездонне, мінливе, часом спокійне, часом буремне. Воно віддзеркалює саму природу творчості – непередбачувану, стихійну, але завжди живу. Море постає як особистість.

Виставка «Море. Айвазовський та інші мариністи» – це не просто демонстрація колекції, а спроба створити живу систему співпереживання. У ній минуле зустрічається з майбутнім, класика з інсталяцією, академічна школа з перформативним простором.

Море у цій експозиції – як театр людських емоцій, як простір, де мистецтво й глядач взаємодіють без слів. І якщо Айвазовський говорив мовою хвиль, то сучасні художники відповідають йому мовою світла, текстури й руху. Саме в цьому діалозі поколінь і полягає головна сила виставки – її здатність відкривати безмежність у межах рамки.

Оглянути експозицію львів’яни і гості міста матимуть змогу з 23 жовтня до 1 лютого.

Денис ГУГНИН
театрознавець