"Гади", Кузьмінський і всі-всі-всі

Одні пишуть, що, мовляв, це крінж, бо він, нащадок асвабадітєлєй, насміхався із сільської культури, а зараз ми розуміємо, що це тотожно насмішкам з культури української, а інші відповідають, що ви всі тупі й просто не відстрілюєте контекстів та культурних рівнів. Ця тема отримала нове дихання завдяки, зокрема, книжці авторства Юрія Рокетського про "Гадів", котра недавно вийшла у світ, за що йому дуже дякуємо.

Я не є страшним меломаном чи музичним критиком або біографом, але з цим гуртом у мене доволі тісні стосунки, то ж маю що сказати. А перші акорди пісні "Міську, вважай" незмінно викликають у мене мурахи на шкірі, хоча я слухав її вже десь приблизно сто тисяч разів. 

Засаднича хиба такого ревізіонізму — це оцінювати якісь процеси чи гурти, чи персон із минулого "заднім числом", з оптики теперішнього з новими даними, іншим соціумом та культурною політикою. Бо це схоже як кпинити бабцю за те, що вона колись в юності заблукала десь в місті, а можна ж просто глянути гуглмапс на телефоні. Не було таких опцій.

Так, Кузьмінський не був зразковим громадянином та українцем, бо взагалі був юним рокером і навіть панком і мав свої особисті амбіції та уявлення про те, як має минати його життя. А потім вже і не мав, бо потрапив у ситуацію, коли життя минало без його контролю. Але і Джим Моррісон, перепрошую, не був зразковим американцем, поліція його стягувала й арештовувала багато разів буквально зі сцени під час концерту, а сам він втопився у ванній у Парижі, наївшись своїх наркотиків. Син кадрового військового, цілого адмірала США, на секундочку. Але хіба це хоч якось підважує що і його гурт, і його поезія стали одними із найяскравіших у 20-му сторіччі та вплинуло на безліч людей та культурних і політичних процесів? Абсолютно ніяк.

Читайте також: Українізація не може бути ні лагідною, ні не лагідною

Щодо стьобу над рагулізмом — це справді так, але є нюанс. У 90-х як наслідок радянської політики притлумлення української культури було дуже чітке розділення між містом і селом. Міське походження автоматично вважалось чеснотою, а сільське – недалеким і трохи сороміцьким. Власне, це і трохи відповідало реальності, бо українські села із Союзу вийшли максимально затурканими й пригнобленими, це були просто поселення радянських рабів за трудодні. З часом ситуація трохи вирівнялась і тепер нікому не спаде на думку соромитись за сільське походження чи соромити когось. Вона все ще не тотожна, але розрив зменшився. Тому я не думаю, що тоді можна було свідомо кпинити з українського, це було вивищення міських над сільськими, цайтґайст – дух часу 90-х.

Але варто зауважити, що яскраві музиканти 90-х – всі були такими трохи еклектичними фігурами. Сестричка Віка, Андрій Миколайчук "босий", Гадюкіни, навіть ВВ. І це не завадило їм виступити на першому фестивалі Червона рута-89, який став просто основоположним для української культури, його значення просто космічних масштабів. Він заклав підвалини української сцени та культурної суб’єктності. І навіть пікантний факт, що їх кликала до себе на виступ Пугачова – радше привід для гордості, бо українці завжди любили втерти носа росіянам на їх території – чи то матч Динамо — Спартак, чи то перемога Івасюка двічі підряд на конкурсі "Пєсня года".

І тут ми підходимо до головного, що варто знати про творчість братів Гадюкіних. Їх музика – це просто ідеальна ілюстрація ефекту метелика, легкий помах крил якого викликає ураган на іншому кінці континенту через ряд причинно-наслідкових зв’язків. 

Так, самі музиканти не вкладали у свою музику чогось такого, просто собі грали, бо неслось, а сам Кузьмінський потім трохи соромився цієї музики, бо був іншим митцем і мав інше уявлення про те, яку музику б він хотів робити. Але це не має значення, бо всі локальні контексти обтряслись і загубились з часом, а лишився величезний вплив на культуру і людей через доволі якісну і драйвову музику (не у всіх піснях, звісно) і через круту україномовну лірику у текстах. 

"Моє життя, я тішуся з тебе

Веселого і світлого, як домовина

Ти набувало сенсу лише тоді

Коли мені світило

Місячне сяйво твого тіла"

Так, сам Кузьмінський — син львівських асвабадітєлєй, але хай вас це не бентежить, бо це нормально у постколоніальній країні, що чужі докладаються до творення її культурної ідентичності. Так само багато етнічних українців формували культурну ідентичність росіян, дуже багато. Росіяни не відкидають Гоголя, бо він не народився під Рязанню.

Читайте також:Медійний карнавал в епоху постправди

Так, його наркоманський вайб трохи заважав сприймати його з погляду світської добропорядності, але бігме, хто знав його особисто чи просто багато читав і стежив за його життям чи поведінкою – відчував, що це реально непересічний чувак, справжня українська рок-зірка у самому правдивому значенні цього терміну. Людина масштабу із тих, що в "клубі 27", але в Україні і яка якимось дивом живе далі за 27. І що це фронтмен того штибу, без якого решта групи вже не має значення цілісного, хоча всі круті музиканти. Як Квін без Мерк'юрі, наприклад.

До слова, я як тернополянин, маю ще один наочний доказ ефекту метелика із музики Кузьмінського. Мушу зізнатись, що наскільки я люблю творчість Гадюкіних, настільки я ненавиджу пісню "Файне місто Тернопіль". Вона настільки затягана, що мене нудить буквально з перших акордів. І так – ця пісня це яскравий зразок стьобу і неприкритої насмішки над Тернополем через розказану у ній історію. Але це не має тепер абсолютно ніякого значення, бо контекст з часом обтрусився, а назва стала крилатою, хрестоматійною і тепер кожен в Україні знає, що Файне місто – це про Тернопіль. Те, що з легкої руки заспівано жартома – перетворилось на бренд цілого міста. Який визначає неймінг місцевих назв, де файним буквально стало все – генделики, ресторани, магазини-вагонки тощо. Це вже якесь локальне прокляття царя Мідаса — все, до чого торкаються у Тернополі, стає файним. Кузьмінський навічно припаяв галицьке слово "файний" до Тернополя і це не розділити вже ніяк.

І тут є навіть дуже іронічна історія. Організатори великого всеукраїнського фестивалю "Файне місто" посварились із рагулями із місцевої влади та перевезли його до Львова. І таким чином вираз, який був придуманий у Львові 30 років тому, зробив культурний оберт і вернувся домів.

В сво-є рід-не мі-сто Львів (с).

*Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора:Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.