Хачко, або впливовий караван-баша зі Львова

Повсякдення давнього Львова – це безліч найнесподіваніших та дуже неочікуваних подій і їхніх відтінків. У місті проживали представники багатьох різних народів, були носії найрізноманітніших культур і релігій. Саме звідси й походить означене вище різноманіття. Відтак траплялися тоді речі, про які зараз навіть важко подумати, які неможливо уявити та дуже важко співставити з нашим сьогоденням. Про одну з таких далі детальніше.

Одна (не) звичайна поїздка до Османської імперії

Невдовзі після завершення Хотинської війни (1621 р.) львівський вірменин Христофор Серебкович супроводжував посла Речі Посполитої, князя Христофора Збаразького, у черговій дипломатичній місії до Османської імперії. Десь з листопада 1622 року Серебкович, також знаний як Хачко, перебував в оточенні князя Збаразького. Він виконував функції перекладача, інформатора та посередника у спілкуванні посадовця Речі Посполитої з великим візиром Османської імперії Мехмедом.

Ця справа була нелегка, дуже тривала, передбачала величезну кількість ризиків, підводного каміння, підступу, заплутану дипломатичну гру обох сторін перемовин. Тому упродовж 1622-1624 років львівський вірменин Христофор Серебкович перебував при дворі султана Османської імперії і був активним учасником перемовин, вивідування інтересів та позицій, укладення мирного договору. Паралельно Серебкович клопотав перед султаном, а радше візиром, ще й щодо величезної кількості дрібніших питань: інтереси купців, долі бранців тощо. Безумовно, що головним питанням все ж залишалося укладення мирного договору між Річчю Посполитою та Османською імперією, правителями цих державних утворень. Врешті, саме це завдання втілити цілковито і не вдалося.

Між тим, повертаючись до самого посольства князя Христофора Збаразького до Османської імперії в першій половині 1620-х років, у складі делегації, звично, було багато людей. Скажімо, купці. Зокрема, чимала група вірмен, інших львівських купців. Усі вони сподівалися, у цей спосіб, отримати преференції на митниці. Оминути сплату мита в Волощині та Константинополі. Князь Збаразький взяв їх під свою протекцію, а вони обіцяли йому віддячитись.

Купці дійсно щасливо повернулися тоді додому (зокрема, до Львова) і ще й непогано заробили. Проте князь був не зовсім задоволений і неодноразово апелював після поїздки до старійшин львівської вірменської громади. У своїх зверненнях він обурювався, що купці нібито йому подякували, але лише на словах. При цьому, князь Збаразький апелював і до згаданого вище Серебковича, який на власні очі бачив старання князя задля блага купців. До честі купців, князю вони таки віддячили – тепер не лише на словах.

Хто такий Христофор (Хачко) Серебкович?

У першій чверті XVII століття львівський вірменин Христофор Серебкович дуже часто бував при дворі турецького султана. У статусі королівського посланця, але й як купець та представник інтересів купецтва. Він неодноразово обирався тоді караван-башею, тобто очолював торгові каравани, які їхали зі Львова, з наших теренів, до Константинополя (Стамбула). Це свідчить про авторитет Серебковича у купецькій спільноті, представником якої він сам був, а також про його обізнаність із усіма тонкощами та специфікою справи, якою займався. Знаково, що у Серебковича все було настільки добре, що впродовж певного часу він навіть жив у Стамбулі і був там представником інтересів львівських купців.

Христофор Серебкович походив із середовища львівських вірмен. Його батька звали Міколай, а маму Гертруда – більше інформації немає. Перші надійні свідчення про Серебковича стосуються першої половини XVII століття. Спочатку це була економічна діяльність, торгівля, але все частіше він фігурує і при дипломатичних посольствах. Вперше до послуг Серебковича звернулися після поразки військ Речі Посполитої у битві під Цецорою. Одразу по тому він їздив з таємною місією на терени сучасної Грузії, де, між іншим, дізнавався про можливість організації диверсій проти турків.

Ще пізніше розпочався більш офіційний період його міжнародної діяльності, про що вже згадувалося вище. Знаково, що хоча Христофору Серебковичу і не вдалося цілком примирити Річ Посполиту та Османську імперію, противника дуже сильного і серйозного, його зусилля оцінили надзвичайно позитивно. На загал кампанія, частиною якої він був, вважалась вдалою. Відтак коли Серебкович приїхав до Варшави звітувати, йому подякували, залишили на службі, він став королівським секретарем.

У останні роки життя Христофор Серебкович переорієнтувався на обслуговування персональних інтересів заможних шляхтичів. Працював на Збаразьких, вів господарські справи Вишневецьких і опікувався реалізацією товарів з їхніх маєтків. У певний час навіть був звинувачений у перевищенні своїх повноважень. Відтак Вишневецькі навіть домагалися арешту усіх маєтків, якими Серебкович володів у Львові. Проте суд став на бік львівського вірменина. Саме у Львові Серебкович доживав віку і помер тут між 1648 і 1650 роками.

На полях поїздок на Схід

Практично жодна поїздка на Схід в давнину не минала без присутності серед команди мандрівників вірменина – купця, перекладача, провідника караванів. Вірмени в давнину були найкращими знавцями східних мов, а тому, можна так сказати, монополізували торгівлю зі Сходом, а часто були ще й незамінними при кожному дипломатичному посольстві.

Кожна така поїздка була надзвичайно небезпечною і ніхто не міг бути певним, що повернеться з неї живим і здоровим. З іншого боку, у випадку успішної кампанії та повернення додому, людина могла непогано заробити.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Григор’єва Т. Візантійська традиція та османська гостинність: на прикладі польських посольств до Стамбула у XVII столітті // Медієвіст, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.medievist.org.ua/2013/06/xvii.html
2. Лемко І. Спритники і шахраї давнього Львова // ZAXID.NET, 2024 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/spritniki_i_shahrayi_davnogo_lvova_n1592757
3. Осіпян О. Новий зміст старих грамот: “запрошення” вірмен на Русь князями “Данилом Федоровичем” та “Федором Дмитровичем” (за матеріалами судових процесів 1578 та 1654 рр. у Львові). // Спеціальні історичні дисципліни. Число 22-23. – С. 532 – 533.