Кам’яниця-вбивця, або історія львівської трагедії, якій можна було запобігти

Першого червня о годині 21.45 стара чотириповерхова кам’яниця під номером 8 – та сама, де була кав’ярня «Пекелко» – раптово завалилась, поховавши всіх мешканців у середині. Під завалами опинилися кілька десятків людей. Двадцять одна людина загинула, серед них – вісім із однієї родини. Трагедія сталася вночі, незадовго до 23:00, коли більшість мешканців триповерхового будинку на вул. Краківській 8–10, на розі з Вірменською, перебували у своїх квартирах. Кам’яниця належала Ігнацію Шенветтеру. За даними преси того часу, тут було зареєстровано 78 осіб, але насправді могло мешкати близько 200 людей – здебільшого це були багатодітні, бідні єврейські родини.

Будинок перебував у жахливому стані. Мешканці неодноразово скаржилися, що штукатурка осипається, а стіни нестійкі. Споруда XVII століття ніколи не зазнала капітального ремонту, попри численні приписи львівської влади, адресовані власникові. Люди давно боялися, що станеться трагедія.

Особливе занепокоєння викликала тріщина в мурі, яка за кілька днів до обвалу значно збільшилася. Вони також скаржилися, що зі стелі все частіше сипалася штукатурка.

Тієї фатальної ночі почувся глухий тріск, після чого вся кам’яниця завалилася донизу, поховавши під руїнами десятки людей і перегородивши вулицю завалами. Лише мешканці третього поверху мали щастя врятуватися, утікши через ґанок, що вів до офіцин. Жах ситуації посилювала темрява ночі, страх перед подальшими обвалами, крики поранених і клуби диму, що в кожну мить загрожували вибухом пожежі, – так описував катастрофу журналіст «Nowości Ilustrowane» (№23, 1922).

«Видовище жахливе», – писало тоді «Słowo Polskie». «Будинок із десятком вікон від фронту обвалився до рівня вулиці, за винятком двох вузьких крил, що оперлися на сусідні споруди. Частина даху з лівого боку висить у повітрі, ось-ось може впасти. З-під завалів, попри шум рятувальної акції, постійно долинають стогін і крики. Біля рівня першого поверху видно руки жінки, яка нелюдським голосом волає про допомогу…»

За словами очевидців, усе тривало лише кілька хвилин. На місце події швидко прибули пожежники та військові. Рятувальна операція тривала всю ніч і наступного дня. Кількість загиблих постійно зростала. Найбільша трагедія спіткала родину офіціанта на прізвище Лінк: загинули батько і семеро дітей, наймолодшій було півтора року. Вижила лише мати. З-під завалів витягнули 38 осіб, частина з них була у тяжкому стані.

Про катастрофу в центрі Львова писали всі місцеві газети. Журналісти приділили особливу увагу подружжю, яке, коли будинок почав валитися, вибігло надвір, але згадало про залишені гроші й повернулося. Вони загинули. Кілька днів по тому пожежники знайшли їхні заощадження – майже мільйон марок.

Одна з газет – «Wiek Nowy» – писала також про молодого чоловіка, який того дня приїхав до своєї нареченої, щоб зробити їй пропозицію. Вони загинули разом під завалами. Він був святково вдягнений.

На першому поверсі будинку були магазини. Більшість із них перетворилася на руїни, за винятком одного – винного складу в підвалі. Не постраждала жодна пляшка.

У катастрофі вдалося врятувати багато дітей. Серед них – брат і сестра: хлопчик приблизно 1,5 року та кількамісячна дівчинка. Ніхто по них не з’явився, тому їх передали до сиротинця.

Після трагедії встановили, що на момент обвалу кам’яниця мала 282 роки й спочатку була одноповерховою. Згодом надбудовували нові поверхи без жодної документації чи дозволів. Ніхто не перевіряв стану фундаментів. Комісія, яка розслідувала причини, дивувалася, як ця будівля взагалі стояла стільки років, адже несучі стіни першого поверху були тонші, ніж на верхніх. Це назвали «архітектурною аномалією». Ба більше – балки, що тримали вагу верхніх поверхів, були вмуровані лише на півцеглини замість двох-трьох.

Через кілька тижнів після трагедії львівський магістрат розпочав перевірки інших будинків і визначив 20 споруд, які підлягали негайному знесенню.

Від кам’яниці на вул. Краківській не залишилося й сліду. Сьогодні на цьому місці стоїть готельний комплекс.

Джерела:
Nowości Ilustrowane, nr. 23 1922 rok
Słowo Polskie nr. 121 1922 rok