Як створювалися костюми для готичного горору Ґільєрмо дель Торо «Франкенштейн»

Днями на стримінговій платформі Netflix вийшла довгоочікувана прем’єра від мексиканського режисера Ґільєрмо дель Торо «Франкенштейн». Як і однойменна книга, написана Мері Шеллі, стрічка оповідає про талановитого, однак шаленого науковця Віктора Франкенштейна, який ставить собі за мету перемогти смерть і самостійно створити «істоту», подібну до людини. Експеримент завершується успіхом, але замість тріумфу на Віктора чекає зіткнення з тим, що він сам породив, — із власною гординею, страхом і почуттям провини. Його творіння, що мало стати доказом сили людського розуму, перетворюється на трагічне нагадування про межі, які не варто було переходити.

Фільм дель Торо вражає не лише глибоким психологізмом і візуальною естетикою, а й ретельно продуманими деталями — від похмурих декорацій до кожного шва на костюмах героїв. Саме через одяг режисер розповідає частину історії: характери, стани душі та навіть приховані мотиви персонажів оживають у фактурах і насичених відтінках, створюючи цілісний світ між красою та жахом.

Особливу місію створити для героїв образи, що відповідали б настрою епохи, доручили Кейт Гоулі — постійній соратниці дель Торо, яка вже працювала над «Багряним піком» та «Формою води». Її підхід до костюмів завжди глибший, ніж просто точне відображення історичних періодів: кожен образ — це розширення характеру, його візуальна мова.

Під час роботи над образом Гарландера, якого зіграв Крістоф Вальц, дизайнерка разом із режисером спершу уявляла щось більш екстравагантне, але все змінилося, коли до процесу долучився сам актор. «Можна малювати та створювати дизайн одягу скільки завгодно, але все може змінитися, як тільки побачиш роботу актора», — пояснила Гоулі в інтерв’ю для видання W Magazine. За її словами, Вальц надав герою стриманості й внутрішньої ваги, тому костюми також стали більш зосередженими й точними. Окрім цього, Гоулі зберегла задану дель Торо колірну палітру, зокрема відтінки, які режисер описав як «жучий блюз».

У костюмах Гарландера з’явилися дрібні, майже символічні деталі — тісні коричневі рукавички, що нагадували «руки манекена», корсети, які підкреслювали його контрольовану натуру, і тростина з маленькою німфою — знак ексцентричності та сили спостереження.

Що ж до Віктора Франкенштейна у виконанні Оскара Айзека, його образ, за словами Гоулі, мав бути цілковитою протилежністю Гарландера. «У той момент, коли Віктор зустрічає Гарландера, йому не щастить», — каже вона. У нього залишилися рештки колишньої розкоші, але він жив у богемному безладі, схожому на студію художника. І це не випадково — дель Торо бачив у Вікторі не «божевільного вченого», а митця, який творить життя, як художник творить полотно. 

Істота натомість проходила власну трансформацію — від оголених пов’язок до пошарпаного пальта, «що зберігало пам’ять про чоловіка, який його носив». Кожен наступний шар одягу ставав фрагментом чужої історії, яку монстр привласнював, немовби намагаючись зібрати людяність по частинах. Команда костюмерів працювала над десятками варіантів пальт для різних сцен — від вибухів до нападу вовків.

Для Елізабет у виконанні Мії Гот дизайнерка обрала насичену палітру, сповнену дорогоцінних відтінків — смарагдового, аметистового, сапфірового. «Гільєрмо сказав, що хоче справді насичених, яскравих кольорів… а потім я подумала: зачекайте, ми ж робимо готику», — згадує Гоулі. Саме контраст між глибиною кольору та готичною похмурістю створив відчуття живого світу, сповненого таємничої краси.

Окремою історією стала співпраця з Tiffany & Co. над прикрасами. Гоулі показала свої ескізи Крістоферу Янгу, креативному директору Tiffany Patrimony, і між ними, за її словами, «одразу виникла синхронність». Разом вони створили унікальні вироби, що гармонійно вписалися у світ Елізабет — насамперед намисто зі скарабеєм, яке стало центральною деталлю її образу.

І, звісно, весільна сукня Елізабет — кульмінація роботи над костюмами. «Окрім Істоти, це було одне з перших, що я намалювала», — розповіла Гоулі. Перший ескіз режисер відхилив, і дизайнерка створила новий варіант, у якому поєднала швейцарські стрічкові ліфи, традиційні елементи німецького народного костюму та прозорі шари тканини, що нагадували рентгенівський знімок. Ця сукня, за задумом, мала віддзеркалювати перетворення самої героїні.