Між осудом і безсиллям: як допомогти людині із залежністю

Особисті виклики, проблеми, стресові ситуації та життя в умовах війни можуть призвести до того, що люди, намагаючись зменшити напругу, зловживають алкоголем чи наркотичними речовинами. Як починається залежність, що робити, якщо ви помітили подібну поведінку у близької людини, і як підтримати себе в такій ситуації? 

Розбираємо це на прикладі досвіду англійського письменника Томаса де Квінсі, який описав свій шлях залежності у книзі «Сповідання англійського опієжерця. Suspiria de Profundis», нещодавно виданій видавництвом #книголав.

Томас де Квінсі був одним із перших в літературі, хто відкрито розповів про насолоду від наркотиків та вплив опіуму на життя й тіло. Письменник почав вживати лауданум (опіум, розчинений у спирті), коли йому було 19, щоб притлумити жахливі болі, викликані шлунковим захворюванням і роками голоду. Жодні ліки не діяли, а опіум тоді продавався вільно як лікарський засіб. В автобіографії автор іде проти загальноприйнятих норм, бо хоч наркотики і були легкодоступними, але їх вживання суперечило суспільній моралі і релігії. 

Через це Томас де Квінсі фактично залишився сам на сам із своєю залежністю. Він мав погані стосунки із сім’єю і втратив багатьох близьких, ніхто не міг зрозуміти його причин, страждань і боротьби. Автор описує перші вісім років залежності як «штучний рай» — задоволення, відсутність болів, збільшення продуктивності й інтелектуальних можливостей. Для людей, які не мали такого досвіду, насолода і залежність (ще й протягом такого великого часу) просто не можуть стояти поряд в одному реченні. Залежність — це зло, але часом для людини, яка її має, вона видається єдиним варіантом порятунку.

Де Квінсі тікав з дому, голодував, в нього не було ні даху, ні одягу, ані з ким поговорити. Це вплинуло на психічне здоров’я. Але коли він почав вживати опіум, то занурився в себе назавжди: у наркотичні сни, галюцинації, марення. Це вириває із справжнього життя, соціуму, від друзів і будь-яких взаємодій зі світом, а самотність лише поглиблює проблему. Без підтримки людина замикається остаточно. 

Як підтримати людину із залежністю

Перш за все, не можна засуджувати її, варто вислухати, дати зрозуміти, що ви поряд, готові допомогти, побудувати довіру. Часто причинами вживання наркотиків є депресивні стани, відчуженість, проблеми на роботі, у сім’ї, стосунках. Варто наголосити, що просити про допомогу — не соромно, а також, що ви готові допомогти.

Будьте готові до різних реакцій і не сприймайте негативну відповідь особисто. Заперечення і відмови — очікувані. Аби визнати проблему, потрібен час та простір. 

Якщо ваша близька людина готова прийняти вашу допомогу, першим кроком може стати звернення до сімейного лікаря/лікарки або відразу до психіатричного відділу. Також можна зателефонувати на гарячу лінію з питань наркозалежності чи написати в чат-бот підтримки. 

Діагностику, детоксикацію та терапію проводять у наркологічних диспансерах, приватних реабілітаційних центрах або програмах при благодійних організаціях. Наприклад, на сайті ospnarko є каталог закладів для наркозалежних, де можна підібрати найоптимальніший варіант і залишити заявку. Також важливою частиною лікування будь-якої залежності є психотерапія, яка допоможе проаналізувати ситуацію, продовжити відновлення й рухатися далі. 

Як підтримати себе

Важливо дбати й про себе, бо залежність однієї людини зачіпає всю родину. Якщо є можливість, варто розпочати роботу з психологом/психологинею, пройти сімейну терапію, доєднатися до Нар-Анон (групи, яка об’єднує людей, чиї близькі мають наркозалежність) або до програми «12 кроків». 

Будь-яка залежність має високий шанс рецидиву, тому важливо слідкувати за станом і після реабілітації, не забувати підтримувати й не ігнорувати пройдений досвід.

Досвід автора

У «Сповіданні англійського опієжерця» Томас де Квінсі переходить від описів естетики й насолоди до справжніх мук: жахіття й неможливість заснути, збудженість і тривожність, проблеми зі здоров’ям і вічне чхання, судоми й галюцинації — усі етапи відмови від наркотиків.

«Я бачив, що неминуче помру, якщо продовжуватиму вживати опій, тож постановив померти, кидаючи його».

У реальності ж письменник залишився залежним до кінця життя, але у книзі описує шлях подолання хвороби, зменшення доз, перший день без опіуму та наслідки цього. Він не боїться щиро говорити про речі, за які б його засудили. На початку книга публікувалася анонімно й отримувала багато критики й засудження, автора звинувачували в пропаганді наркоманії. Саме тому вона виходить у «Забороненій полиці» #книголав, яка відкриває тексти, що приховувались, заборонялися й вилучалися за «непристойні» теми.

Де Квінсі дозволяє побачити залежних людей, зрозуміти, що вони не слабкі чи безпринципні, а такі ж, як і всі. Він описує свій шлях пошуку бажання, насолод і полегшення, який призвів тільки до руйнування. Він показує залежність не як діагноз, а як досвід, який змінює безповоротно. Але людина завжди залишається більшою за свою хворобу.