Від Трипілля до сьогодення: що кожному з нас варто знати про українське вино

«29 століть. Віднайдена історія вина в Україні» — нонфікшн від винної експертки, сомельє та культурологині Анни Євгенії Янченко, що вийшов у видавництві Vivat.

Після вичерпного дослідження авторка презентувала читачам «хроніку вина» з часів трипільців до сьогодення — зокрема, розповіла про культуру споживання в козаків, дегустацію короля Данила та смаки київського духовенства.

Що з цього вийшло? Більше про українське вино та нову книжку Анна Євгенія розповіла в інтерв’ю для ELLE.

Яке українське вино обрати? Бліц з Анною Євгенією Янченко

Зустріч улітку з подругами

Ідея: щось свіже, легке, грайливе, щоб говорити, сміятись і тотально забути про час.

Вино: Beykush Artania Rosé — аромат червоних ягід, ніжна кислотність, трохи моря в післясмаку.

Альтернатива: Villa Tinta Muscat Ottonel або Frumushika-Nova Rosé Reserve.

Чому: легке тіло та фруктовий характер — те, що потрібно для нескінченно довгих розмов на терасі.

Побачення в київському барі

Ідея: щось елегантне, із натяком на складність — щоб залишався і післясмак, і теми для розмови.

Вино: Biologist Pinot Noir — тонкий, аромат черешні, спецій, легкий димок.

Альтернатива: Бейкуш Амфора Ркацителі або Vinoman Pinot Noir.

Чому: делікатне та легке, але виразне та запам’ятовується — як і добре побачення.

Затишний зимовий вечір удома

Ідея: глибоке, тепле вино, яке огортає і створює спокій.

Вино: Beykush Kara Kermen — щільне, з нотами в’ялених фруктів, шоколаду і дуба.

Альтернатива: GiGi Alibernet або Villa Tinta VIP Odesa Black.

Чому: структура і насиченість смаку створять відчуття каміна навіть без вогню.

Відпочинок після роботи

Ідея: ковток легкості, який дивує й знімає напругу дня.

Вино: Бейкуш Леріч  — незвичайний сорт Тіморасо здивує, бо вино мінеральне, свіже, з нотами цитруса й зеленого яблука.

Альтернатива: Kolonist Riesling або Lowkowo Chardonnay.

Чому: чисте та яскраве — моментально змінює настрій.

День народження в сімейному колі

Ідея: щось щире, святкове, яке сподобається і знавцям, і тим, хто просто любить вино.

Вино: Bisser Rose Kolonist або Grande Valley WHITE BRUT MÉTHODE TRADITIONNELLE — елегантна складність і шарм без надмірностей.

Альтернатива: Shabo Grand Reserve Brut Nature.

Чому: ігристе біле або рожеве — універсально святкове, але зі змістом.

Про книжку «29 століть. Віднайдена історія вина в Україні»

Якими були ваші найбільші відкриття під час написання книжки?

Найбільше мене шокувало, що 1825 року у Вінниці було 25 винних барів. У Вінниці! Зараз, мабуть, у Києві стільки немає. 

Також у книжці описується сцена з літопису, де король Данило зустрічається з ханом Батиєм — разом вони влаштовують своєрідну дегустаційну вечірку: Хан пропонує Данилові кумис, проте через декілька днів надсилає йому вино — мовляв, не звик король до їхнього пиття, то нехай п’є те, до чого звик. 

Ще одне відкриття — «винний бум» у Львові XVI–XVII століть. Тоді велику кількість вина виготовляли в Криму й доставляли його до Львова через порти Кафи.

І ще Харків, як я могла забути! Під час географічних експедицій на Дикому Полі виявили, що вже у XVII столітті існувало виноробство — і світське (комерційне), і релігійне (для монастирів).

Які, на вашу думку, найпоширеніші стереотипи щодо українського вина? 

Я й сама довго вірила, що в Україні століттями не було виноробства — пили лише горілку чи пиво. Так писали в книжках, особливо радянських. 

У своїй першій книжці я, на жаль, теж написала, що виноробство в Україні не було розвиненим. Мені за це досі боляче.

Ще один стереотип стосується того, що українське вино не може коштувати дорого. Але це зовсім не так: усе залежить від якості винограду й догляду за ним. У людей досі бракує довіри до українського вина, його імідж також постраждав у часи СРСР, коли замість вина продавали неякісну рідину.

Однак у вашій книжці йдеться про те, що вино було на території України, зокрема в козацьку добу. Як ви б описали цей період?

Деякі представники козацької старшини займалися торгівлею, зберіганням і навіть змішуванням вин. Тодішні щоденники свідчать, що люди мали знання про вино, розуміли, коли краще його купувати, та навіть шукали погреби з льодом для кращого зберігання алкоголю. Найбільше вина привозили з Криму або через Крим.

Серед гетьманів Іван Мазепа був поціновувачем вина, мав власний погріб у Батурині. А Кирило Розумовський якось замовив 30 тисяч виноградних саджанців — це зафіксовано в митних документах. Але незабаром після цього гетьманство ліквідували, тож невідомо, якою врешті була їхня доля. 

А як щодо культури споживання вина в ті часи? 

Духовенство, козацька старшина, заможні міщани вживали вино, зокрема угорські, бордо (французькі), рейнські (німецькі), іспанські сорти. На свята любили пити шампанське. У XVIII столітті навіть ходили анонімні вірші, що висміювали пристрасть духовенства до шампанського.

Найдорожчими винами вважалися токайські (угорські). Придбати їх було непросто — хіба що заслужити довіру продавців. Існувала навіть «токайська місія», яка вирушала на пошуки найкращого вина в тому регіоні. У ній брав участь навіть Григорій Сковорода.

До речі, регіон Токай частково охоплював і сучасне Закарпаття, тож цілком можливо, що на території сучасної України також виготовлялися ці знамениті вина.

Чи змінилася культура споживання вина з часом — скажімо, на межі XIX–XX століть?

У XIX столітті кількість вина на продаж суттєво зросла. У Харкові, Дніпрі, Миколаєві, Одесі, Києві та інших містах з’явилися так звані рейнські погреби — аналоги сучасних винних бутиків. 

У таких погребах можна було придбати вино на розлив. Покупці обирали індивідуально: просили кисліше чи солодше, а продавець наливав вино просто з бочки. 

У містах вино пили частіше — воно було частиною заможного побуту. У селах усе залежало від регіону. 

На півдні — наприклад, у Бессарабії чи Криму — вино було частиною культури. А ось на Поліссі чи Житомирщині, де холодніше й вологіше, виноробство майже не розвивалося.

Який з періодів, описаних у книжці, був найуспішнішим для українського виноробства, а який — найгіршим?

XIX століття — це час розквіту. Тоді українські вина відправляли на міжнародні конкурси, а херсонське вино навіть отримувало гран-прі в Парижі.

Та потім філоксера, завезена з Америки, знищила виноградники на території всієї Європи. В інших країнах з нею намагалися боротися, проте в тодішній Російській імперії виноградники просто спалювали замість того, щоб лікувати. Через це ми втратили безліч унікальних сортів.

Упродовж XX століття ситуація тільки погіршилася через війни, революції, репресії та  радянську політику. Якісні виноградники занепали, а замість них насадили сорти для масового виробництва дешевих вин. Остаточно знищив галузь антиалкогольний закон. 

На початку 1990-х років Україна почала виноробство чи не з нуля.

Як відновлюється українське виноробство зараз?

Ще 2013 року, коли я почала вивчати цю галузь, виноробень було мало, більшість ще й працювала за старими радянськими рецептами. Закони також залишалися радянськими — приватне виноробство заборонялося, адже виробництво алкоголю було державною монополією.

Ситуація змінилася після 2016 року: з’явилися невеликі виноробні, які тепер легально працюють. Українські винороби швидко навчаються, переймають європейський досвід і вже отримують міжнародні нагороди: срібло, золото, навіть гран-прі.

Ми наздоганяємо світове виноробство — і це привід пишатися.