“З виняткової нашої королівської ласки”, або чому король зацікавився львівськими вдовами

Однією з найвпливовіших, а також і найцікавіших чернечих спільнот в історії, були, безумовно, монахи “Товариства Ісусового”. Останні діяли і до сьогодні мають представництва на території України. Через їх принципову позицію і активну діяльність єзуїтів частко негативізували та очорнювали. Серед найбільш поширених міфів антиєзуїтської пропаганди той, що вони свідомо та цілеспрямовано працювали з вдовами. Нібито для того, щоб після смерті останніх без перешкод перебрати їхнє майно. Це цікава тема, про яку можна розважати довго. Ми ж зосередимось на дещо іншому аспекті цієї проблеми і поговоримо про роботу з вдовами, яку проводили у Львові в минулі епохи представники королівської адміністрації.

Контекст, або історичне тло

Так історично склалося, що якщо короля звали Владислав, мешканці Львова не мали з таким проблем. Місто обдаровував багатьма важливими привілеями Владислав ІІІ Варненчик. Такою ж була ситуація, коли монархом обрали Владислава IV Ваза. Останній пов’язаний із легалізацією, після паузи в декілька десятиліть, православної ієрархії в Речі Посполитій. Також він виписав цілу пачку привілеїв для Львова. Останнє сприяло розвитку міста та його економічному процвітанню.

Одним з таких був і привілей від 15 березня 1633 року. Видали його у Кракові, але стосувався він саме Львова. У першу чергу економіки, але також і повсякденного життя нашого місті у давнину, розв’язання окремих складних ситуацій, які регулярно траплялися.

Ярмарки і вдови

Упродовж більшої частини своєю довгої історії Львів залишався важливим економічним і торгівельним центром. Значною мірою це визначалося також ярмарками, які регулярно тут проводились. Традиція ярмаркування була віддавна встановлена та регламентована відповідними юридичними актами, виданими королівською канцелярією ще від другої половини XV століття. Отож, такі торги відбувалися на свята Трійці та Агнети. Пізніше відбулися певні зміни, але ярмарки довго залишалися важливими складовими економічного життя Львова.

Усі процеси, які приносять гроші, завжди перебувають на контролі у центральної влади та місцевої адміністрації. Так було і у випадку Львова та ярмарків. Саме про це згаданий вище привілей місту короля Речі Посполитої Владислава IV від 15 березня 1633 року. Основні пункти цього документа стосувалися саме нюансів, пов’язаних із проведенням ярмарків. У привілеї підкреслено роль та статус Львова, “метрополії руських земель”. Також відзначено “виняткову вірність” магістрату міста королю. Як і “… мужність і вміння у відбитті та відсічі нападів варварів…”.

Власне все перераховане і стало причиною для короля подбати про зручності та благополуччя львівських міщан шляхом видачі нового привілею. У першу чергу король хотів віддячитись найбільш вірним, найбільш лояльним до нього львів’янам. Відтак дозволив магістрату Львова, “що є тепер і в майбутньому буде”, брати чинш з усіх ярмаркових крамів міста. На практиці це означало можливість для львівського магістрату збирати податок із усіх ярмаркових крамниць – як прибулих, так і місцевих купців. У подальшому ці кошти можна було витратити на користь міської громади.

Між тим, окремі пункти згаданого вище привілею короля Речі Посполитої Владислава IV стосувалися власне питання урегулювання становища львівських вдів. Не всіх, звичайно, а окремих з них.

Чи доцільно виходити заміж вдруге?

Звичайні громадяни можуть мати відмінну думку, але у привілеї Львову Владислава IV від 15 березня 1633 року зазначалося, що чи не найбільше працювали в той час райці. При цьому настільки, на думку укладачів згаданого привілею, що навіть не встигають належно подбати про своїх дружин і забезпечити тим гідну старість. Нібито райці, “виснажені громадською працею та обов’язками”, відходять до кращого світу, а їх літні дружини по тому залишаються самі і не можуть “справно нести наші та міські тягарі”. Що гірше, на думку канцеляристів, які укладали цей привілей, вдови львівських райців навіть не є достатньо забезпеченими і не можуть потурбуватися про власне проживання.

Важко стверджувати чи так було насправді. Можливо у тексті привілею занадто перебільшили та драматизували реальну ситуацію. Проте, “з виняткової … королівської ласки” львівських вдів було обдаровано опікою. Отож, вдовам львівських урядників згаданим привілеєм було надано право до самої смерті користуватися всіма правами та “імунітетами”, якими за життя користувалися їхні чоловіки. Очевидно, це і звільнення від податків, і додаткові можливості у сфері ведення бізнесу та набуття нерухомості. Проте не все так просто та однозначно.

Задля поширення на вдів львівських райців приписів королівського привілею вони мусили: не мати чоловіків, вести чесне і бездоганне життя, а головне – не виходити заміж вдруге. Зрештою, все логічно та закономірно: було би дивно, якби місто утримувало вдову львівського райці і ще й її другого чоловіка, а останній ще й користувалися повнотою усіх можливих прав і привілеїв. Хоча хто знає – усе можливо.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. 30 травня 1472 р. // Львівська міська рада [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://city-adm.lviv.ua/portal/history-of-lviv
2. Гулюк Є. З життя давнього Львова. Коли ворог йде – ярмарків не буде! // Фотографії старого Львова, 2023 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/z-zhyttia-davnoho-lvova-koly-voroh-yde-iarmarkiv-ne-bude/
3. Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / упорядник М. Капраль. – Львів, 2010. – С. 18, 433-435.