Як створювався фільм «Ти — Космос». Інтерв’ю з режисером та головним актором

Уже 20 листопада в український кінопрокат виходить фільм «Ти — Космос» — повнометражний дебют режисера Павла Острікова, над яким він працював десять років. І не дарма: ще до прем’єри картина здобула 13 міжнародних нагород і 9 номінацій.

Головну роль українського космічного далекобійника Андрія виконав актор і військовослужбовець Володимир Кравчук. За сюжетом, коли Земля несподівано вибухає, а її уламки знищують усе навколо, Андрій залишається єдиною людиною у Всесвіті. Його єдиний співрозмовник — робот, аж доки на зв’язок не виходить француженка Катрін. Разом зі зміною обставин змінюється й персонаж Володимира: від іронічного, незацікавленого працівника до щирого та навіть трохи інфантильного романтика, який готовий відмовитися від раціональності заради «неї».

Фільм дарує глядачеві палітру емоцій — від сміху до сліз — і точно не залишає байдужим. Про особливості роботи над стрічкою та враження від першого перегляду читайте в ексклюзивному інтерв’ю для ELLE.

Як довго тривав пошук головного героя фільму? Чи були труднощі на цьому етапі? 

Павло: Ми боялися, що не знайдемо головного актора, адже це майже моновистава. Треба було показати широкий спектр емоцій: і драму, і комедію. Ми почали шукати ще у 2018 році, але тоді це було дуже фрагментарно. Справжній кастинг стартував пізніше з Аллою Самойленко. Він тривав довго, і Володимир Кравчук з’явився майже під кінець і доволі випадково. Він мій знайомий, але я про нього спочатку не думав, бо вік героя у сценарії був 50+, а Володимиру — 37. Проте Алла його запросила. І коли ми побачили його на пробах, стало зрозуміло — це його роль. Я навіть змінив сценарій під нього.

Що саме вплинуло на ваше рішення?

Павло: Доволі довго ми бачили класних драматичних чи комедійних акторів. Але майже не було тих, хто органічно поєднує обидві грані, хто може легко перейти з драми в комедію так, що цього переходу не відчуваєш. А от Володимир Кравчук зміг це показати в одній сцені. Спойлер: в нас є сцена, яка починається з комедії і закінчується трагічно. Ми її брали на проби, бо вона надскладна. І саме в ній Володимир розкрився. Я не очікував, бо на той час у нього було більше комедійних ролей. А коли побачив його гру в театрі, все стало на свої місця — там у нього вже були драматичні роботи.

Ось цей унікальний бекграунд того, що він має багато досвіду в комедії і почав працювати в театрі на драматичних ролях, дав унікальний мікс, який допоміг створити образ головного героя. Було відчуття: це воно! І ми також бачили, що Володимир справді попрацював: він не просто прийшов на кастинг, а підготувався, пропустив сцени через себе.

Чи був момент вже під час зйомок, коли прийшло розуміння: «Я точно не помилився з вибором»?

Павло: Це була та сама сцена зізнання в коханні, яка була на кастингу. Ми багато її репетирували, але на зйомці Володимир дав абсолютно інший рівень гри. Пам’ятаю, знімальна група була в шоці — настільки це було неочікувано й круто. І це був один із перших дублів. Це та сцена, коли я подякував Богові, що ми знайшли Володимира. Це було більше, ніж я очікував.

Володимире, а якими були ваші емоції, коли ви отримали роль?

Володимир: Спочатку я невимовно зрадів. У своїй голові я чітко уявляв свого героя. Я прям картинками бачив, як він діє. Можливо, ці картинки не зовсім співпадали з картинками Паші. Як виявилось, це так і було, у нас трішки різнилося бачення. Але я чомусь був абсолютно впевнений, яким є мій Андрій Мельник. 

Потім прийшло розуміння, що це моноробота і велика відповідальність. Сценарій був дуже гарний, смілива ідея вперше показати український космос. Будь-яка моя помилка відразу вплине на фільм. Я усвідомлював, що можу його підсилити, а можу й послабити. Тому радість змінилася хвилюванням. Але я людина авантюрна й у певний момент сказав собі: «Давай зробимо це».

А взагалі, як це — грати останню людину у всесвіті?

Володимир: Мені подобається, що ця людина — не супергерой, не ідеальний мовознавець, не має накачаного тіла. Це такий хлопець з Хмельницького, який говорить суржиком, який за мірками сучасного суспільства не є супер успішним. Трохи інтровертний, як той вовчик із «Капітошки»: трохи злий, але не тому, що такий, а бо йому хтось сказав, що так треба. І перемістити цього героя в такі обставини — це дуже цікаво.

Складно було уявити собі момент вибуху Землі. Це стало справжнім акторським викликом. Увесь репетиційний процес я приділяв увагу цій сцені, тому що не знав, як Андрій має її сприйняти. Дійшов до того, що він не може її прийняти взагалі. Це неможливо. Усе, що було тлом, що робило його людиною, — зникло. І як би він не хотів бути подалі від людей — вони є в цьому світі. Він хотів бути як герой «Один вдома»: побути самому, але не лишитися абсолютно самотнім. Тому, коли ми грали в цій сцені, він не усвідомлює миттєво, що Землі немає. Він продовжує думати, бо це не вкладається в голові.

Це ваша перша головна роль у кіно і одразу у соло фільмі. Як це бути єдиним аткором на майданчику? 

Володимир: Дуже незвично не мати партнера, з яким розвиваєш історію. У мене був голос Катрін, уявлення про неї, Максим, який по суті робот, і я сам. В Андрія Мельника є він, його внутрішня, нерішуча, незріла частина, з якою він інколи вступає в конфлікт.

Якою була підготовка до ролі?

Володимир: Я дивився документальні та художні фільми про космос та космонавтів, багато дивився монофільмів. Але вони мені не зовсім підходили, адже ці історії були про космонавтів — про суперлюдей, які готувались до цього все життя, які інтелектуально просто на піку, а фізично набагато сильніші чи витриваліші за інших. Але в майбутньому, як я собі уявляв, цей поріг входження, аби стати космонавтом зменшиться. Тобі не треба буде мати такої підготовки.

Андрій по суті — це далекобійник. Він має знати, що натиснути в якийсь момент і все. Тому я знайшов YouTube-канали, де свої будні показують далекобійники. От вони їздять по Європі, розвантажують товари. Вони ж теж самі, ведуть ці блоги, де розмірковують про життя, про роботу. І це було дуже схоже на мого героя. Я навіть підсів на їхній контент, тож потім, коли ми вже зняли фільм, я ще якийсь час дивився їх, вже звик до цих людей. У них я й перейняв ось це бурчання до керівництва і ще кілька моментів. Це дуже схоже, просто в них фура, а в мене «космічна фура». 

Чи було місце імпровізації на майданчику? Чи було важливо, аби Володимир йшов чітко за сценарієм? 

Павло: Я зазвичай більше сценарист, ніж режисер. Багато часу приділяю реплікам, їхньому темпу, як вони мають бути сказані. Тому імпровізації небагато на майданчику, бо вся робота проводиться до зйомки. Саме в моєму випадку. Але я завжди відкритий, якщо є якісь пропозиції. Просто я доволі прямо кажу, коли це, наприклад, не покращує сцену, або веде її в інший бік.

Але ми змінювали. В нас був шанс працювати на репетиціях перед зйомками. Ось там ми міняли, шукали, дивилися. Я пам`ятаю, що я після репетицій деякі фрази переписував під Володимира. Ну і, звичайно, на майданчику також з`являлися нові репліки. Це невеликі акценти, але все одно. Якщо воно краще, то чому б не додати?

Володимире, розкажіть про роботу з Павлом Остріковим. Який він на майданчику?

Володимир: Паша дещо схожий на Андрія Мельника. Частково писав його з себе. Він дуже уважний до деталей. Можливо когось, хто буде з ним працювати, це буде дратувати, але це має свій результат. У якихось моментах, де я би махнув рукою, він ні. Я дуже радий, що він тримав багато точок уваги, і для нього все було важливо в кадрі.

Він також дуже обережно підходив до емоційних сцен, з увагою до актора, до його стану. Я дуже йому вдячний, що він давав мені час після емоційної сцени, аби я видихнув, відновився і потім міг зіграти ще раз. Він постійно перепитував, чи я окей. Це було дуже приємно.

Герой фільму «Ти — Космос» любить музику та вінілові платівки. Павле, це трансляція ваших особистих уподобань?

Павло: Частково так. Я люблю ретро-музику, забуті треки, які звучать по-іншому, але при цьому сучасно. Коли я додав у сценарій «Намалюй мені ніч», це був 2021 рік — тоді вона ще не була такою популярною. Тож я хотів підсвітити цю ретро-музику, тому що це також наше надбання. Не потрібно про це забувати, вести відлік лише від 91-го року. В нас багато україномовної музики: є і джаз, і блюз, і фанк. Мені хотілося поєднати ретро з майбутнім, створити такий унікальний мікс.

Що надихнуло використати саме таку атмосферу для фільму? 

Павло: Це рішення точно було в моїх коротких метрах. Я фанат музичних вітань на замовлення. Ми дивилися всією сім`єю, навіть замовляли для бабусі пісню. І там завжди спочатку читали вірш, а потім ставили музику. Часто, щоб не витрачати багато грошей на права цієї музики, вставляли регіональні пісні. І вони були доволі крінжові. Твоя перша емоція — сміх. Але якимось чином серед цієї музики з`являлися справжні хіти. І плюс в нас часто співали на застіллях та святах. І так я сам став поціновувачем цієї творчості. Мені почали подобатись народні та регіональні пісні, які, можливо, не дуже класні в аранжуванні, але в них є душа, емоція. Хотілось це показати. 

Володимире, а які у вас стосунки з музикою?

Володимир: О, в мене є вініловий програвач. Я взагалі дуже люблю музику, обережно можу назвати себе меломаном. Фанатію від українського фанку й естради 60–70-х., трішки 80-х. Я захоплювався цією музикою, збирав цей вініл. Навіть робив аматорські огляди. Мені хотілось поділитися, що ось в нас є така музика, вона досі актуальна, лірична і з дуже гарними текстами. Тому мені було приємно, що в мого героя схоже ставлення до музики.

Я навіть приносив на майданчик кілька своїх платівок, зокрема, ВІА «Смерічка» та ВІА «Кобза», щоб в декораціях був вініл. Кажу: «Хай в нього [Андрія Мельника] буде класний вініл». І так склалося, що Паша приносив свої настолки, а я приносив свій вініл.

Які емоції чи думки були після перегляду фінального результату роботи?

Павло: Фінальний результат я побачив дуже нескоро, тож враження від фільму розтягнулось на роки. Спочатку я побачив збірку монтажу без графіки, музики, кольору — це було одне враження. Тоді я відчув, що фільм склався, що ніби виходить. Було відчуття, що це щось незвичне: космічний фільм українською мовою з українським героєм. Це був перший рівень. Потім додавалися інші етапи: музика, кольорокорекція і останнє — графіка. Довгий, дуже довгий час ми дивилися фільм без графіки.  

Я не можу сказати, що я був задоволений на 100%, бо в процесі створення намагався не розслаблятися. Не дивитися на те, що вдалось, а на те, що не вдалось, фокусуватися на цьому. 

Вперше я подивився очима глядача на світовій прем`єрі. Я дуже вдячний, що вдалося попрацювати з такими людьми, що вони долучилися до цього проєкту. І Владлен Одуденко, який створив космічний корабель, і Володимир Кравчук, який зіграв головну роль, і всі актори, які були в кастингу, і продюсери, і всі-всі департаменти. Це — щастя, що вони були на цьому проєкті і зробили максимальні зусилля. 

Володимире, ви вперше подивилися фільм на великому екрані лише нещодавно. Які ваші враження?

Володимир: Від великого екрану були дуже приємні враження. Повірте, цей фільм дуже круто дивитись на великому екрані. Усі ці сцени космоса дуже смачні саме на великому екрані. А ще мені дуже сподобалось, тому що я вперше дивився з глядачем. І ось це одночасне переживання з глядачем моментів сміху, смутку, меланхолії героя — дуже цінне.

Я до цього дивився сам і це теж класно, але для мене особисто було дуже приємно подивитись з глядачем і одночасно на цих американських гірках Паши Острікова покататися.

Що головне з роботи над фільмом «Ти — Космос» ви винесли для себе? 

Павло: Ніколи не робити фільм про космос, напевно. Не хочеться знімати стрічку раз в 10 років. Це факт. Навіть такий. Тобто я, звичайно, радий за результат, але шлях був доволі довгий і не дуже приємний. Бо коли ти щось робиш, зазвичай про це ніхто не знає. Знають тільки про результат. Мені дуже не вистачало підтримки всі ці роки. Звичайно, були друзі, родина, але й не покидало відчуття, що щось не так. Тому мій висновок — це продовжувати створювати історії, але пам`ятати про час. У нас є його ліміт, і хочеться зробити якомога більше. 

Володимир: Зроблю таку маленьку ремарку. Це комедія, але вона не комерційна, де герої говорять цілісними жартами на декілька речень. Вони можуть бути смішні, але важко уявити, що людина спроможна сходу сформувати подібне. А Паша виписував цю комедію тонше: жарти більш ситуативні і виходять саме від героя. Цей досвід я бережу в маленькій кімнаті мого серця. 

Одяг на фото — Всі.Свої, стилістка — Анастасія Коваленко