Джаз у фоє та черги на прем’єру: яким ми пам’ятаємо кінотеатр “Україна”

Для корінного львів’янина фраза “зустрінемось біля України” ніколи не стосувалася геополітики. Це був чіткий код, що означав побачення у самому серці міста — на площі Галицькій, 15. Сьогодні, проходячи повз цю будівлю, ми бачимо лише мовчазний фасад із комерційними вивісками. Проте для кількох поколінь містян це місце було порталом у інший світ — світ “десятої музи”, де сіра буденність розчинялася у променях кінопроєктора.

Історія цієї локації як центру розваг почалася задовго до радянської влади. Ще у 1930-х роках тут, у приміщенні колишнього Галицького акціонерного іпотечного банку, відкрився кінотеатр “Європа” (Europa) [2]. Вже тоді він задав високу планку комфорту, яку пізніше намагалася втримати радянська “Україна”. Власники “Європи” — Адольф Блясбаг, Макс Ангстрайх та Павел Мелнер — зробили ставку на новітні звукові системи Western Electric, що робило кінотеатр одним із найтехнологічніших у Львові [4].

Проте справжній розквіт глядацької любові припав на повоєнний час, коли кінотеатр отримав назву “Україна” (орієнтовно 1946 рік) [1]. У 1960–70-х роках похід у кіно був справжнім світським ритуалом, який вимагав підготовки. Це був кінотеатр прем’єрного показу, що мав статус “першої категорії”. Саме тут львів’яни вперше бачили гучні новинки прокату — від трофейних стрічок до французьких комедій з Жаном Маре та індійських мелодрам, на які шикувалися черги аж до пам’ятника Міцкевичу.

Унікальною “фішкою” закладу була атмосфера очікування. Глядачі приходили за 30-40 хвилин до початку сеансу не лише заради буфету. У просторому фоє грав живий естрадний оркестр! Це була візитівка “України”. У 1960-х роках відвідувачі могли насолоджуватися джазовими імпровізаціями та популярними мелодіями у виконанні професійних музикантів [3].

Цікавий факт: саме у цьому оркестрі перед кіносеансами грав на скрипці легендарний Ігор Хома — майбутній засновник ансамблю “Медікус”, людина, яка стояла біля витоків українського джаз-року та естрадної музики Львова [3]. Також тут починала свій творчий шлях співачка Юлія Пашковська [3]. Тож квиток за 30-50 копійок дарував не лише фільм, а й повноцінний концерт.

Зала кінотеатру вражала своїми масштабами. Станом на 1966 рік “Україна” могла вмістити 732 глядачі [4]. Інтер’єр зберігав залишки колишньої банківської розкоші та “буржуазного” шарму кінотеатру “Європа”: високі стелі, ліпнина, зручні крісла. Пізніше, у 1989 році, кількість місць дещо зменшили до 666 заради комфорту та пожежної безпеки [4].

На фасаді будівлі довгий час висіла вивіска “Новости дня”. Це було нагадування про обов’язковий “навантажувальний” елемент: перед художнім фільмом завжди демонстрували кіножурнал — хроніку політичних та господарських досягнень, яку не можна було пропустити, адже тих, хто запізнився, у зал суворо не пускали контролери.

Зі здобуттям незалежності у 1991 році кінотеатр змінив вивіску на “Галицький центр кіномистецтв”, хоча містяни за звичкою називали його старою назвою [1]. Епоха 90-х принесла нові віяння. У приміщенні кінотеатру відкрилася культова арт-кав’ярня “Вавилон” [1]. Це було місце сили для львівської богеми: тут проводили джазові фестивалі, літературні вечори, обговорювали мистецтво за філіжанкою кави, поки у великому залі крутили вже не стільки прем’єри, скільки арт-хаус або, на жаль, порожнечу.

Занепад підкрався непомітно. Величезна зала на 700 місць стала економічно невигідною в еру домашнього відео та появи перших мультиплексів. Будівля потребувала капітального ремонту. Фінал цієї історії виявився трагічним для архітектури міста: у 2007 році унікальну глядацьку залу, яка була прибудовою у внутрішньому дворі, було знесено [2]. Обіцянки інвесторів відновити культурний простір так і залишилися словами.

Сьогодні за адресою площа Галицька, 15 (вона ж проспект Шевченка, 1) вирує комерційне життя: офіси, магазини, банки. Фасад Філіпа Покутинського, зведений ще 1872 року, досі милує око [2]. Але душа цього будинку — звук оркестру, шурхіт кінострічки та сміх сотень людей у темряві залу — назавжди залишилася у спогадах та на старих фотографіях. Львів втратив не просто кінотеатр, він втратив важливий фрагмент своєї міської культури.

Аристарх БАНДРУК