«Самоіронія — наш метод виживання». Спільне інтерв’ю з Машею Єфросиніною та Олею Поляковою

Довкола поняття «жіноча дружба» століттями існувало чимало стереотипів і упереджень. Але як добре, що сьогодні ми живемо серед прикладів, які їх докорінно спростовують. Один із таких — дружба Маші Єфросиніної та Олі Полякової: зріла, чесна, смілива й така, що підсилює обох.

Їхній спільний проєкт «Дорослі дівчатка», задуманий чотири роки тому як легкий ентертейнмент, виріс у платформу, де тисячі українок знайшли віддзеркалення власних переживань, підтримку та можливість говорити про те, що болить. Сьогодні Маша й Оля, розвиваючись у власних напрямах, продовжують залишатися тандемом, який резонує з жінками різного віку: вони гастролюють із живими виступами, створюють нові емоційні історії та вже вдруге разом з’являються в кліпі — як дві героїні, що проживають історію дорослого жіночого вибору, легкості та свободи.

Після участі в жовтневому ELLE Active Forum сьогодні Оля й Маша — вже як героїні спільної digital-обкладинки ELLE — відверто говорять про дружбу без конкуренції, про свободу бути собою, про жіночність після 40 і про те, чому самоіронія справді може рятувати.

У кліпі «Лунає» ми бачимо продовження історії «Вкрала». Що для вас означає ця метафора дороги — куди вона веде ваших героїнь тепер? Як ви описали б емоційний стан жінки в цьому відео?

Оля Полякова: Слухайте, у нас із Машею вже вибудовується кінематографічна сага. (Сміється.) «Лунає» — це не драма і не трагедія. Це про стан, коли тобі добре. А коли тобі добре, то ти вмикаєш музику гучніше, фарбуєш губи в червоний і думаєш: «О, життя знову нормальне! Його треба проживати із задоволенням і з тими, з ким хочеш».

Маша Єфросиніна: Цей кліп — це мій емоційний стан, адже сьогодні я маю свободу говорити про себе, чого бажаю абсолютно всім жінкам!

Сама ідея зняти мене в першому кліпі «Вкрала» була для мене не те що шоком, а космічно-приємною несподіванкою. Бо не треба бути фанатом Олі Полякової, щоб розуміти, наскільки Оля яскрава, видатна, велика, енергійна артистка, поруч з якою в її кліпі, в принципі, більше нікому немає місця. Творчість Олі Полякової — це вона сама. І вона бере й знімає мене у своєму кліпі «Вкрала», вірить в мене, вмовляє мене, вдягає, піклується про мій стан і настрій. Я можу дуже довго розповідати про те, наскільки багато для неї значило, як я почуваюся на майданчику. Це ціла історія. І тут я знову отримую те саме повідомлення: «Марусику, буде другий кліп, готуйся! Зовсім все по-іншому, інші ми, але це закономірне продовження того, куди несе нас вайб дружби». І чесно кажучи, зйомок цього кліпу я вже чекала сильно, я вже нічого не боялася, знаючи, що Оля створить неймовірні умови, я повністю довірилася їй: вона рахувалася з кожним моїм рішенням, інтонацією в голосі, з кожним моїм поглядом, вона врахувала абсолютно всі мої страхи, і кліп вийшов геть іншим: це ода жіночності, це ода розкутості, але, безумовно, обидва кліпи об’єднує ода жіночій зрілій дружбі. Всім жінкам є місце під сонцем. Якщо ти впевнена в собі особистість, тобі немає з ким ділити ковдру, для кожної в цьому світі є свій прожектор, і кожна може бути підсвічена світлом власної харизми. Цей кліп для мене про це і про мою неймовірну вдячність долі за те, що в мене є така подруга.

Ви обидві виглядаєте абсолютно розкуто, впевнено, щасливо. Це екранний образ чи ваше реальне відчуття зараз?

О.П.: А ви спробуйте знятись у кліпі з Машею Єфросиніною — тут не те що впевненою станеш, ти хочеш не хочеш, але виглядатимеш ідеально. (Сміється.) А якщо серйозно — так, ми в кадрі не граємо. Ми собі подобаємося такими, які є. І це кайф!

М.Є.: Ми нічого не вдавали й нічого не вичавлювали з себе. Ми так почувалися, і нам було весело. Чи є подібна органіка поза зйомками кліпу? Буде неправдою, якщо я скажу, що вона є. Творчість — це завжди невелике перебільшення, гротеск і емоції зі знаком плюс. Але все одно це має бути правдоподібно, інакше глядач розпізнає фейк. Ми кайфували з Олею, і це видно в усіх сценах. Нам завжди з нею добре: чи то ми в бані, чи то ми на майданчику «Дорослих дівчат», чи то на зйомках кліпу.

Що для вас означає фраза «жіноча енергія не має терміну придатності»?

О.П.: Для мене це просто факт! Я вважаю, що термін придатності має тільки кефір у холодильнику. (Сміється.) А жіноча енергія — вона як шампанське: якщо відкрита, іскриться в будь-якому віці.

М.Є.: Насправді багато що означає. Бо я знаю, що таке відсутність жіночої енергії, я це спостерігаю всюди: на прикладі жінок, перед якими я виступаю, у своєму оточенні і, безумовно, серед підопічних фонду «Маша». Це коли джерело твоєї енергії закривається з різних причин, вони в кожної свої і, безумовно, важкі через зовнішні обставини. Але я намагаюся бути постійно в контакті з цим джерелом. Я вважаю, що в жіночої енергії немає терміну придатності, коли жінка в це вірить, коли вона не обмежує себе жодними стереотипами щодо віку, щодо зовнішнього вигляду й того, що вона комусь щось винна чи не винна. Якщо жінка не ставить собі якихось перепон, через які вона має зраджувати власним фантазіям і мріям, якщо жінка припиняє займатися справою, яка блокує її внутрішню свободу, і дозволяє собі звільнитися з аб’юзивних стосунків. Жіноча енергія не має терміну придатності, коли жінка чесна сама з собою.

Ви разом в кадрі й поза ним уже кілька років — як змінилася ваша дружба за цей час? Чого ви навчилися одна в одної?

О.П.: Ми з Машею вже можемо одна одній зателефонувати й почати розмову з фрази: «Значить так! Я тобі зараз скажу…» І ніхто не ображається. Ми стали відвертіші, простіші, і я в Маші дуже люблю цю її суперсилу — бути мудрою та веселою одночасно. Це рідкісний талант.

М.Є.: Нашу дружбу з Олею вже дійсно можна назвати перевіреною часом. І дійсно за нею можна писати сценарій для фільму. На своїх концертах ми розповідаємо, що пройшли шлях від ворожнечі, неприязні, несприйняття одна одної до того, що ви бачите сьогодні, — абсолютно невдаваного й абсолютно справжнього. Оля навчила мене легкості, навчила мене ризикувати, розпізнавати в собі маленький імпульс, якому хочеться віддатися. До дружби з нею я була схильна до того, щоб той маленький імпульс гасити, мовляв, а нащо, а що скажуть, а як сприймуть, а це ніби й не я. А вона навчила мене не відмовлятися від різних проявів життя. І чесно вам скажу, це сильно вплинуло на мою жіночу енергію. Оля дуже чесна і справжня, вона ніколи не тримає дулю в кишені. І я точно знаю, що ця риса не дуже характерна для представників шоу-бізнесу, де є своєрідні закони соціальної конструкції, в межах яких всі мають відповідати певним стандартам і нормам спілкування. З Олею можна поговорити абсолютно про все! Вона турботлива, і їй щиро не байдужа моя думка, вона поважає іноді абсолютно полярні наші позиції. А ще вміє дуже чесно радіти моїм успіхам. У часи конкуренції, глобальної гонитви за досягненнями й демонстрацією власних успіхів те, що я сказала про Олю, для мене безцінно.

У «Дорослих дівчатках» ви часто говорите про чесність і самоіронію. Як це впливає на вашу реальну комунікацію поза камерою?

О.П.: У реальному житті ми з Машею — такі самі, як у шоу. Самоіронія — це взагалі наш метод виживання. Мені іноді здається, що це шоу і є нашою психотерапією.

Ви — дві сильні, яскраві, самодостатні жінки. Як вдається ділити простір ефіру не конкуруючи, а підсилюючи одна одну?

О.П. Та ми ж різні! Я — вогнище та дія. Маша — елегантність і поміркованість. Разом це мікс, за яким так цікаво спостерігати всім. І так уже майже 5 років, уявляєте!

Ви часто говорите про те, що «жінка має право бути будь-якою». Якою вам хочеться бути саме зараз?

О.П.: Хочу бути жінкою, яка спить по 8 годин, цього вже достатньо. (Сміється.) А якщо серйозно, хочу бути легкою. І мені здається, у нас зараз саме такий сезон: легкість дозволена.

М.Є.: Мені хочеться жити так, щоб не шкодувати, що я щось не спробувала. Не спробувала бути не ідеальною, не спробувала більше відстоювати власні кордони. Не спробувала все, чого я боялася спробувати все своє життя. Мені хочеться більш обслуговувати свої бажання, тому що на сьогодні я точно знаю, що в цих бажаннях немає нічого шкідливого — ні для людей, які мене оточують і для яких я працюю, ні для мене самої. Я нарешті усвідомила, що я абсолютно не погана людина і, якщо в мене є недосконалості, свої якісь особливості, нехай собі будуть. Я непогана людина за базовими налаштуваннями, і я маю бути собою. Це така воля, від якої я кайфую і яка робить мене щасливою. Зізнаюся, саме зараз, у ці роки, я дуже щемко відчуваю щастя. І в цілому дуже гучно кричати про те, що я щаслива, мені заважає тільки війна. Тільки війна заважає відчувати це щастя настільки гостро, як я усвідомлюю його розумом.

Яку правду про себе ви довго не могли прийняти — і прийняли лише тепер?

О.П.: Те, що я люблю, коли мене люблять. І що в цьому немає нічого поганого. І що я не робот — інколи мене треба просто обійняти.

М.Є.: Я дуже довго гнала від себе очевидну правду про те, що реально хочу відповідати очікуванням людей від мене. Звісно, це можна пояснити вимогами до публічних людей, сферою формування, різними часами… Можливо, я про це ще колись напишу дисертацію. (Сміється.) Але зараз можу сказати, що я цю правду усвідомлюю. Усвідомлюю, що мені все моє життя було небайдуже, що про мене скажуть. Я точно усвідомлюю всі наслідки цього, з якими й досі розбираюся. Тепер я нарешті це визнаю і знаю, що з цим робити.  

Як змінилося ваше уявлення про красу й сексуальність із досвідом?

О.П.: Колись я думала, що краса і сексуальність — це одне й те саме. Виявилося, що це не так. Але тепер я думаю, що це коли ти знаєш і робиш що хочеш, і не вибачаєшся за це перед усіма. Повна свобода, легкість та сила — ці відчуття роблять жінку по-справжньому красивою й сексуальною.

М.Є.: Скажу коротко, що сексуальніше і жіночніше, ніж зараз, я не почувалася ніколи.

Що для вас сьогодні означає відчуття молодості — це стан тіла чи стан душі?

О.П: Стан душі. Бо тіло я можу підфарбувати, підкачати, підтягнути. Тому роблю ставку на друге і раджу для душі та від душі тільки сміятися, любити й жити.

Як реагуєте на стереотип «в певному віці вже не можна» — і як його долаєте власним прикладом?

О.П.: Може, комусь і «не можна». (Сміється.) Мені, наприклад, можна все. Я так вирішила, і це одне з найважливіших рішень у моєму житті.

У чому полягає ваша внутрішня свобода зараз — особисто і професійно?

О.П.: Це коли я можу сказати «так» або «ні» та не пояснювати чому. Прекрасний стан, рекомендую всім.

Ви обидві — публічні жінки, які не бояться бути чесними. Однак зараз у публічному полі стало дуже небезпечно бути відвертим: шанси нарватися на шквал критики високі, як ніколи. Чи обмежує це вас у виборі тем для шоу, та й висловлювань у принципі? Як змінилося ваше ставлення до хейту за останні пару років?

О.П.: Так, зараз в усіх оголені нерви. Це неприємно, але як є. Я навчилась не звертати увагу на критику тоді, коли вона неадекватна. Коли вона провокативна та організована, завжди даю відсіч. Якщо критика шукає моєї реакції, я її зневажаю відсутністю такої реакції. Хейт? Хейт нас не бере — ми вже маємо щеплення.

Чи відчуваєте ви, що після шоу «Дорослі дівчатка» українки почали інакше говорити про свої почуття, страхи, помилки? І чи накладає це на вас якусь особливу відповідальність?

О.П.: Так! Українки краще відчувають свою силу та слабкості. Як зазначають наші глядачки, «Дорослі дівчатка» вселяють у них більше віри й любові до людей, до жінок, до жіночої дружби. Це найкращий комплімент нашій з Машею роботі!

Якби у вас була можливість звернутися до себе 10 років тому, що б ви сказали? І навпаки: що б «юні дівчатка» сказали нинішнім «дорослим» вам?

О.П.: Сьогоднішня я озирнулася б зі словами: «Олю, все буде добре! Ти все витягнеш». А молоденька Оля сказала б собі теперішній: «Боже, ти ще й досі носиш ці підбори?» Жарти жартами, а я крізь роки обожнюю свій одяг і всі свої прояви.

М.Є.: У цілому 10 років тому я і почала змінювати свої внутрішні опори, цілком закріпивши їх, певно, вже сьогодні, коли моєму сину 11 років. Понад 11 років тому я відважилася на другу вагітність — і, головне, я почала свій довгий шлях до того, щоб зупинитися в очікуванні визначення себе від інших людей. Щоб припинити шукати по світу відповіді на питання, якою я маю бути.

Собі 10 років тому я б сказала: «Відповіді — всередині». Вони в мені, вони в кожному з нас. Ми гаємо дуже багато часу на ці пошуки себе, на це намагання зрозуміти, «якою треба бути». Ані пошуків, ані розуміння немає, якщо всередині є очікування, що хтось прийде і скаже тобі це. Так не буде.

Шукати себе не потрібно — потрібно з собою знайомитися. Щодня. У дрібницях. Від того, чи додаєш ти молоко в чай, до того, чи потрібна тобі та книга, яку всі читають, але вона тобі не подобається. Тож ти береш іншу. І чому саме вона? Або чому тобі хочеться відрізати чубчик? І чому ти в аб’юзивних стосунках, а не кидаєш усе?

Скільки питань… А дівчата продовжують жити, очікуючи, що хтось їх візьме за руку й кудись забере, дасть їм нагороду, солодку цукерочку і скаже: «Ти успішна». А найбільша нагорода — сказати це самій.

Що б ви хотіли сказати всім дівчатам 40+, для яких ви є рольовими моделями?

О.П.: Дівчата, у 40 життя тільки починається. Ми нарешті знаємо, хто ми, і маємо найцінніше — досвід. Любіть себе й дозвольте собі жити так, як вам добре, а не так, як комусь там треба.

М.Є.: Всім дівчатам 40+ я б дуже сильно побажала одного: проаналізувати своє життя, усі ці 40 років, і усвідомити, що активного й повноцінного життя попереду приблизно стільки ж.

Проаналізувавши перші 40 років, важливо зрозуміти, скільки там було — і, можливо, залишилося — жалю, шкодування, думок про те, що щось не зроблено. І я дуже відверто бажаю всім наступні 40 років прожити так, щоб ні про що не шкодувати.