«Тривожно-барабанне» від Андрія Кучабського

Андрій Кучабський — постать, яку неможливо здолати в конкуренції за відважні дотепи чи проникливі спостереження за життям природи і соціуму. Його мистецька мова, як і мислення, наскрізь просякнута рисами філантропа і натураліста, хронографа міської суєти, шанувальника заходу сонця і завзятого пропагандиста доброго настрою. Художник, якого можна назвати приборкувачем дощу і сіячем сонячних станів у душах сучасників, щоразу демонструє гнучкість у зміні своїх концептуальних завдань: чи то в композиційній програмі, чи в структурі образності, чи в пластичному «ключі».

Багато друзів охоче підтримують стиль спілкування Кучабського, адже від нього ніколи не почуєш жодних заздрощів. Тож Андрій Кучабський є помітним фактором інтелектуальної комунікації львів’ян та об’єднуючою постаттю для всіх, хто протистоїть депресіям і неоцинізму.

Вольові та ціннісні якості видатного українського графіка визначені багатою родинною генетикою, у родовому «дереві» якої чимало духівників та вчителів. Його дід Володимир Кучабський був греко-католицьким священиком, катехитом і письменником. Рідний брат діда, Василь Кучабський, — відомий історик, публіцист, політик, січовий стрілець та учасник українських національно-визвольних змагань.

Батько мистця, Юрій Кучабський, — художник, графічний дизайнер, один із найавторитетніших педагогів Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, дослідник і популяризатор історії роду, генеалогія якого сягає ще XIV століття.

Будучи носієм цього масштабного національно-культурного спадку, сучасний графік і педагог Андрій Кучабський вибудував власну лінію професійного поступу. Він тяжіє до максимально лаконічної пластичної мови та самодисципліни у стильових рішеннях.

Щоб досягти логічної концепції форми, львівський художник системно працює над пошуком, експериментуючи з комбінаторикою композиційних елементів та зіставляючи різні фактурні матриці техніки ліногравюри для досягнення оригінальної семантичної програми кожного мотиву.

• Ранні роботи: Вже на початку творчого шляху його спроби абстрагування, як-от «Не дрімай» (1989) та «Їде маршрутка» (1991), тяжіли до пластичного мінімалізму.

• Політична сатира: У період змін 1989 року патріотична позиція мистця знайшла вираження у гострій політичній сатирі («Вся власть совєтам», «наше дєло правоє»), що вимагала плакатної виразності.

• Прикладна графіка: У 90-х роках він зосередився на прикладному дизайні, розробляючи логотипи та шрифтові гарнітури, «шліфуючи» виконавську манеру.

На сьогодні формалістична концепція графіки Андрія Кучабського увібрала досвід світового модернізму. У ній синтезувалися такі течії, як символізм, футуризм, експресіонізм, необароко, конструктивізм, неопластицизм та елементи ар-деко. Урбаністична домінанта естетичного смаку, дотепність і самоіронія сформували його авторську доктрину пластичної форми — носія його емоційної ідентичності.

Серед найбільш промовистих композицій наративно-сентенційної тематики варто відзначити: «Рибне» (2017), «Мамай-замріяний» (2019), «Та й таке» (2021), а також цикл 2023 року: «З молитвою на устах», «Ситі риби», «Шістка на Підзамче».

Малі форми графіки Кучабського — це своєрідні щоденникові записи авторської екзистенції. У багатоголоссі таких видатних майстрів, як Богдан Сорока та Іван Крислач, індивідуальна концептуальна лінія Кучабського пропонує нові формалістичні «ходи» на утвердження неостилю в стихії етнонаціональної ідентичності.

Семантика філософічного наративу Андрія Кучабського поглиблює інтелектуальний дискурс про історичний час і парадокси сучасного суспільства. Його творчість відстоює національну гідність українців у гострих протистояннях з абсолютним злом під час війни проти московського агресора.

Роман ЯЦІВ