Хлопчик з небес / Думка

Коли я втомлююся від до зубного болю тотожних голлівудських фільмів, то намагаюся подивитися щось максимально не характерне для цього умовного “золотого стандарту”. 

“Хлопчик з небес” Таріка Салеха став саме тим фільмом, який мені був потрібен. 

До цього я був знайомий з двома картинами цього шведського режисера з єгипетським корінням. Неонуар “Випадок у готелі “Ніл-Хілтон”” мені свого часу надзвичайно сподобався (на жаль, не бачу українського перекладу цієї стрічки), а характерний американський бойовик “Підрядник” — навпаки, не залишив по собі взагалі якогось враження. 

Тому другий фільм з каїрської трилогії режисера (третій — “Орли республіки” — вийшов цьогоріч) я сприйняв з ентузіазмом.  

“Хлопчик з небес” — це політичний трилер, в якому повністю відсутня розважальна частина. Я чудово розумію, що для багатьох глядачів таке кіно буде просто нецікавим. Воно починається як соціальна драма з документальним присмаком, продовжується як побутово-релігійне кіно, і ти навіть не встигаєш зрозуміти, коли і якими чином опиняєшся у політичному трилері. 

Отже, в нас є син рибалки з півночі Єгипту, який їде навчатися у каїрський університет Аль-Азхар. Після раптової смерті Великого Імама мають обрати нового керівника, але у єгипетських спецслужб є свій погляд на те, хто це має бути. Сором’язливий хлопець мимоволі виявляється втягнутим у низку змов.

Що може відштовхнути, але особливо мене вражає у цьому фільмі, так це буденність будь-яких подій: змов, релігійної боротьби, вербування людей та вбивства. Просто так, без пафосного нагнітання. Але тут майже все, до чого ми звикли у подібних фільмах, працює дещо інакше, а інколи — дуже сильно не так. 

Наприклад, там де за класикою жанру має статися гучне викриття одного з персонажів, відбувається тонка гра на релігійному ґрунті. Замість гучних обвинувачень — завуальовані натяки. Взагалі все відбувається дуже неквапливо, тоді як в американських фільмах у таких випадках герої кудись вічно біжать під напружену музику, а камера трясеться. Тут нічого такого немає. Також очікуйте, що не на всі ваші питання знайдуться відповіді.

Вуличне знімання Каїру традиційно у режисера виходить атмосферним. Те, що роль Аль-Азхар виконує стамбульська мечеть Сулейманіє, в іншому випадку викликало б в мене напад гніву, але чомусь саме фільмам про мусульманські країни я такі прийоми не вперше пробачаю.   

Фарес Фарес у ролі полковника нацбезпеки трохи схожий на божевільного професора гуманітарних наук. З цим образом чудово контрастує його житло (оформлене у єгипетському пшонка-стайлі) та якась невидима, проте відчутна аура насилля у цього героя (у сцені з немовлям я очікував, що він в будь-який момент вдарить дитину головою об стіну). 

Виконавець головної ролі — Тауфік Бархом — створив образ переляканого та закритого у собі хлопця, який зовні лише інколи оживає, коли мова доходить до релігійних питань.    

Якщо спробувати описати фільм у форматі відомого анекдоту, то “Хлопчик з небес” — це фільм, де заходять у бар політичний трилер, релігійна притча та східна казка. Може, це й не бар, а мечеть, але то вже потрібно дивитися.