5 історій українських підприємиць, які будують екологічно свідомий бізнес

У час, коли посухи, зміна клімату та енергетична криза стають одними з найгостріших викликів, українські підприємиці вчаться зростати попри всі труднощі. Програма «Зростай» громадської організації «Плато» об’єднала жінок із різних регіонів, чиє життя пов’язане з рослинництвом, і допомогла їм розробити стратегії кліматичної стійкості. «Хмарочос» розповідає їхні історії та екологічні рішення, які впливають на бізнес та довкілля.

Про що програма Зростай?

Програма «Зростай» поєднала наукову експертизу, практику, польові візити та індивідуальний супровід. Учасниці вчилися оцінювати кліматичні ризики, знаходити інструменти адаптації та впроваджувати екологічні рішення у своїй справі — від збору дощової води й енергоефективних рішень до безвідходного виробництва, компостування та збереження родючості ґрунтів.

За кілька місяців навчання жінки не лише здобули нові знання, а й розробили персональні стратегії кліматичної стійкості для своїх господарств і підприємств. П’ять найбільш вмотивованих учасниць отримали можливість доопрацювати свої стратегії з експертами та поділилися власним досвідом і планами.

Олена Гож усе життя живе в Кривому Розі. Тут вона народилася, виростила трьох дітей та понад три десятиліття працювала бухгалтеркою. Каже, що цифри можуть бути цікавими, але вони «не живі». Живими для неї завжди були рослини. У дитинстві вона проводила літо в дідуся: город, свині, корови, безкінечні грядки. Навіть першу зарплату Олена отримала у шість років на птахофабриці.

Кілька років тому жарт її сина став поворотним моментом: на запитання «що тобі посадити?» він відповів «перець із Книги рекордів Гіннеса». Так у житті Олени з’явився перець Carolina Reaper, а згодом ще понад 40 сортів. Невелика тепличка 3×10 метрів перетворилася на справу «Red hot peppers або Пекельні перці»: гострі перці майже всієї шкали Сковілла, свіжі, сушені й мариновані плоди, ферментовані соуси, джеми, цукерки та насіння.

Під час участі у програмі «Зростай» Олена подивилася на свою тепличну справу через призму кліматичної кризи й війни й сформулювала три головні пріоритети: енергія, вода та ґрунт.

Вона живе в промисловому місті, поруч із залізницею, на ділянці під нахилом площею 10 соток. Тож сильні дощі змивають родючий шар униз, а перебої з водою й електрикою напряму загрожують теплиці з теплолюбними перцями. Тому вона розробила важливу стратегію: 

• Побудувати систему збору дощової води з дахів будинків, теплиць і бетонованого двору. Олена вже прорахувала: у сезон можна отримувати до 300 м³ води. Частину ємностей планує заглибити в землю, щоб користуватися ними взимку. Так вона зменшить навантаження на водогін і матиме запас у разі аварій.
• Вона вже заклала кілька грядок Розума — траншей, заповнених деревиною, рослинними та харчовими рештками. У таких грядках формується жива мікробіота, що оздоровлює ґрунт, утримує вологу й зменшує потребу в добривах і біопрепаратах.
• Встановити сонячну станцію з акумуляторами, щоб теплиця не залежала від вимкнень світла, опалювалася без перебоїв, а рослини отримували полив й освітлення. Це, за її розрахунками, може збільшити врожайність і дохідність до 70%.

«Ресурси природи не безмежні. Якщо природа дає тобі воду чи землю, їх треба не змити дощем у нікуди, а зберегти й використати з повагою», — каже Олена.

Фермерське господарство «Колосок» розташоване на Полтавщині. Ірина Бабич займається сільським господарством із 2012 року, вона успадкувала від батька невелике поле, де вирощували зернові.

«У 2014 році я перевела вирощування зернових культур на своїх полях на систему No-till. Це технологія, яка передбачає прямий посів без переорки та будь-якої глибокої обробки ґрунту. Тобто: зібрали врожай і на наступний рік знову сіємо напряму. Пожнивні рештки залишаються на поверхні ґрунту, це як мульча. Завдяки цьому ґрунт стає пухкішим, набагато довше зберігає вологу, а мікробіота активно працює й підтримує кореневу систему рослин. Це моя відповідь на глобальну зміну клімату, коли ми все частіше спостерігаємо менше опадів, маловологість, і рослини стресують», — розповідає Ірина.

До 2021 року «Колосок» вирощував переважно зернові, але потім господарство почало диверсифікацію: в теплицях з’явилися томати, огірки, редис, а ще полуниця за інтенсивною технологією. Продукція надходить в місцеві продуктові магазини навколишніх громад і Кременчука .

«Ми зіштовхнулися з недостатніми опадами та аномально високими температурами. І це стало питанням: що ми можемо зробити, щоб не просто протистояти, а якось адаптуватися?», — розповідає вона.

За словами Ірини, на програмі від ГО «ПЛАТО» вона дізналась як можна, наприклад, за допомогою теплиць зберегти й накопичити дощову воду, як працювати з компостуванням, як висівати різні культури, що можуть між собою поєднуватися, як зберігати ресурси.

Тепер стратегія «Колоска» сформована так:

• Ірина робить ставку на мульчування — це будь-який метод захисту верхнього шару ґрунту, щоб зменшити випаровування вологи. Для цього можна використовувати солому, рослинні рештки та інші матеріали.
• За стратегією, яку розробила Ірина, тепличний комплекс має бути обладнаний системою збору дощової води з поверхні теплиць — це відповідь на ризики спричинені посухами і падінням рівня ґрунтових вод. Дощова вода має кращі хімічні показники, ніж ґрунтова, зокрема нейтральний рівень кислотності, що є дуже корисним для рослин. Використовуючи її разом із автоматизованим крапельним зрошенням, господарство зменшує залежність від свердловини та стабілізує врожай навіть у посушливі роки.
• Взимку та під час різких похолодань теплиці потребують стабільного обігріву, і будь-які перебої з електропостачанням можуть знищити врожай. Тому в стратегії господарства передбачено встановлення вакуумного сонячного колектора, який накопичує та перетворює сонячну енергію на тепло. Нагріта таким чином вода може використовуватися для обігріву теплиці, що допоможе продовжити вегетаційний період, знизити витрати на опалення та зробити виробництво більш стійким до енергетичних криз.

«Хочу, щоб у нас відродився імідж села. Якщо буде більше таких господарств, як наше, відновиться інфраструктура. Хочеться, щоб діти залишалися тут, щоб їм також було цікаво», — каже Ірина. 

Садовий центр «АгроХобі» розташований у селі Рованці на Волині. Ірина Антончик живе тут із родиною та виховує трьох синів. До вирощування квітів і рослин Ірина прийшла не відразу. 15 років вона працювала в поліграфії дизайнеркою, а згодом мала власне виробництво. Потім настало професійне вигорання, бізнес вона продала й перейшла до викладання дизайну. 

Поворот стався, коли сім’я переїхала з квартири в будинок за містом, і нове хобі, квіти, почало захоплювати жінку. На дачній ділянці спочатку росли картопля й овочі, але з часом квіти почали переважати. Ірина навіть роздавала рослини сусідам. Потім спробувала продавати через Facebook та OLX — і це спрацювало. Те, що починалося як захоплення для душі, перетворилося на окрему справу, в яку захотілося вкладатися серйозно.

Так народився садовий центр «АгроХобі». На 10 сотках тут вирощують декоративні, пряні та ягідні культури. Усе в горщиках, різного об’єму, залежно від розміру рослин. Є виставковий майданчик і теплиця площею 160 м², де Ірина сама вкорінює живці. Горщиковий формат дає перевагу, адже рослини можна висаджувати практично будь-коли, але й робить бізнес дуже залежним від клімату: спеки, посух, якості води та стабільності електропостачання.

У садовому центрі з’явилися додаткові теплові ємності, накопичувачі тепла, енергоощадне освітлення з датчиками руху. Після масових відключень світла родина, як і всі, купила генератор, але швидко стало зрозуміло, що «на генераторах далеко не поїдеш».

Коли встановили велику теплицю на 160 м², виявилося, що просто фізично полити її з лійки неможливо. У спеку всередині +30, світла немає, насос не працює і це критично для рослин. Саме тоді Ірина почала шукати фінансування й змогла за грантовим проєктом встановити сонячні панелі з інвертором та акумулятором.

Однак найбільший виклик — вода. Садовий центр повністю залежить від свердловини, а минулого літа в свердловині не вистачило води для поливу, довелося насоси занурювати ще глибше. Понад це, ця вода містить багато заліза. 

Після навчання «Зростай» Ірина отримала консультації спеціалістів і тепер у планах басейн для відстоювання та очищення, щоб поливати рослини більш якісною водою, не шкодячи ґрунту й кореневій системі. Загалом Ірина планує:

• До 2030 року зменшити споживання води зі свердловини на 60%. Для цього вона мусить спроєктувати й змонтувати систему збору дощової води з дахів технічних приміщень; замінити верхнє дощування на індивідуальний мікрокрапельний полив у кожен горщик; поступово замінити наявні резервуари на басейн для зберігання та знезалізнення води.
• До кінця 2026 року Ірина хоче забезпечити 10 000 горщиків захисними матами. Це дозволить: зменшити випаровування та частоту поливів; скоротити до 90% органічні відходи (бур’яни).

Мирослава Голонич живе в Сваляві на Закарпатті і вона — бренд-шеф крафтового виробництва Mirella. Це сімейний бізнес із жіночою командою, де поєднали кав’ярню, кондитерську та цех крафтових продуктів. У продуктовій лінійці представлені торти, тістечка, хліб і булочки, пастила, консервація, цукати, джерки, печиво.

Також підприємство має 45 соток землі та 300 м² виробничих площ. На ділянці Мирослава вже вирощує ягоди й пряно-ароматичні трави для кондитерської та готується переформатувати колишнє деревообробне підприємство на освітню екоферму: із високими грядками, невеликими озерцями та простором для подій. 

Ще задовго до участі в програмі «Зростай» Mirella сортувала скло й папір, а харчові відходи складали в компостну яму. На території вже викопано озерце: раніше місцевість була надто сирою, тож фахівці порадили зібрати воду в водойму. Тепер там живе риба, а великий навіс, де колись зберігалася деревина, дозволяє збирати дощову воду, щоб підживлювати озеро.

На програму «Зростай»* Мирослава прийшла, бо тема клімату й ресурсів давно «крутиться в голові»: вона хотіла системно підійти до води, ґрунтів, органічних відходів і вирощування ягід.

Тепер адаптаційна стратегія Mirella включає:

• Найвищий пріоритет — створити незалежну систему водопостачання та зрошення. Для цього потрібно організувати збір дощової води, подачу її до регульованої водойми та додаткових резервуарів та підключення цієї системи до зрошення ділянок із ягодами та пряними травами.
• Друга велика ціль — теплиця та високі грядки. Вона планує до травня 2026 року посадити під захистом теплиці 500 пряно-ароматичних рослин і 100 кущів ранніх ягід. Це дозволить забезпечувати до 60% власних потреб у сировині та продовжити сезон збору на два місяці.
• Третій напрям — це компостування та мульчування. Мирослава вже експериментує із ґрунтом: на території колишньої деревообробки є тирса, що перегнивала 10–15 років. Цього року вона висадила в неї огірки, помідори, топінамбур, фасолю, картоплю.

Наталія Зозуля — засновниця бренду «Рідні квіти» на Харківщині. Вона вирощує чорнобривці та інші квіти й переробляє їх на варення, спеції, сиропи та прянощі. Сьогодні в її асортименті понад 10 видів квіткових варень і 23 харчові сорти чорнобривців.

Попри банківську освіту, Наталія з дитинства цікавилася квітами – вона виросла в родині, де завжди садили й збирали рослини, робили букети на свята. Після початку повномасштабної війни вона залишилася між Харковом і рідним селом — поруч із 90-річною бабусею, чоловіком на війні та потребою знайти нову справу вдома. Ідея бізнесу народилася у 2023 році на жіночому бізнес-форумі. Від бізнес-плану до першого врожаю минув один сезон. 

Наталія не могла використовувати хімію для захисту рослин, а промислових технологій вирощування чорнобривців в Україні фактично немає. Потрібні були знання про воду, ґрунти і безпечне вирощування. На програмі вона отримала консультації науковиць і зрозуміла, як адаптувати свій міні-бізнес до кліматичних ризиків:

• Компостування замість сміттєвої купи. Раніше рослинні рештки чорнобривців накопичувались у великій купі, де заводилися миші й вужі. Тепер Наталія робить екологічний компост із самих чорнобривців, подрібнює стебла і використовує біопрепарати для розкладання. У планах застосовувати цей компост у теплиці та для розсади.
• Система збору дощової води. Дощову воду раніше збирали у бочки й відра. Тепер Наталія планує зробити єдину систему від даху до бака та крапельного поливу, щоб менше залежати від криниці.

Кліматична стійкість починається з дуже конкретних рішень. Сонячні станції й вакуумні колектори, системи збору дощової води, мікрокрапельний полив, мульча, компост із відходів власного виробництва — усе це дає змогу одночасно зменшувати витрати, берегти ресурси й робити бізнес більш передбачуваним у часи кліматичної кризи й війни.