Ігор Копчик: Лицар Українського Рельєфу. Пам’яті Майстра тиснення по шкірі

У творчій майстерні Ігоря Копчика, розташованій у тісному підвальному приміщенні на вулиці Дорошенка у Львові, 17 листопада мало бути гамірно – навіть більше, ніж щороку, коли рідні та друзі вшановували день народження цього митця, рідкісного на наш час працелюба. Натомість відзначити свій 80-річний ювілей художникові не судилося: 31 жовтня його земний шлях обірвався. Ця важка, болісна втрата унікальної творчої особистості, як це часто трапляється в історії, стала приводом знову привернути увагу до імені людини, яка не шукала серед сучасників примарної слави, не нав’язувала іншим ані своїх побутових проблем, ані власних емоційних станів. Усі життєві негаразди Ігор Копчик долав, скріплюючи їх щирою, життєствердною козацькою посмішкою та жертовністю.

Обірвався шлях, визначений долею, генетикою роду, екзистенційними викликами та відданістю мрії. Його унікальність серед професійного оточення ускладнювала опанування матеріалом шкіри та технікою тиснення при створенні тематичних рельєфів, які згодом стали його генеральним творчим профілем. Наполегливості в цьому процесі він навчився завдяки прикладу батька, шевця-чоботаря. Ігор Копчик народився у Львові 17 листопада 1945 року. Середню школу закінчив у с. Жовтанці неподалік Львова, опісля навчався в училищі при Львівському м’ясокомбінаті, здобувши фах механіка холодильного обладнання.

У юнацькі роки захопився боксом, навіть розмірковував про вступ до Інституту фізичної культури. Пріоритети змінив уже після служби в армії, вступивши (з четвертої спроби!) на вечірню форму навчання до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (1975–1981, кафедра художньої кераміки). Паралельно до цього «підробляв» натурником, а також майстром з обслуговування холодильних установок.

«Десь приблизно після другого курсу навчання я поїхав до Косова, – згадував Ігор пізніше. – Там я познайомився з чародієм Вінтоняком, руки якого перетворювали шкіру на твір мистецтва. З того моменту я закохався у шкіру, тобто в мистецтво, створене зі шкіри. Я зрозумів, що для тиснення потрібен прес. Отож, приїхавши додому, створив невеличкий прес…».

Чимало цінних відомостей щодо соціальних та психологічних чинників своєї творчої долі Ігор Копчик розкрив журналістці Олександрі Черновій в інтернет-публікації «Люди твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова» [1]. Називаючи низку перепон, які йому довелося здолати на шляху до самоствердження, художник окреслив свої ранні ідейно-ціннісні установки, що з часом сформувалися у тематично-смислову програму: «…Якщо інші малюють гарну хату чи гори, то я створюю сюжетні та композиційні речі. Я почав із серії “Слово о полку Ігоревім” – 16 робіт. Потім було сакральне мистецтво, міфи (16 картин “Українська мітологія”: “Утреня”, “Реінкарнація”, “Свято Маланки”, “Род зі синами”, “Івана Купала”…), багато творів про Шевченка, історичні композиції, релігійні сюжети (серія “Біблійними шляхами”)…» [2].

Національна історія, міфологія та смисловий простір Святого Письма стали базовими вже на ранній стадії формування його авторської мистецької доктрини. Коли Ігор Копчик освоїв спеціальні техніко-технологічні аспекти роботи зі шкірою, додатково оволодів технологією литва з алюмінію, вивчив усі нюанси реакції шкіри на перепади температури та вологості, тоді відкрилися можливості для вирішення складних образних завдань в означених тематичних векторах.

Сам матеріал спонукав автора до розгляду таких поняттєвих зрізів, що оголювали нерв української історії, з проєкцією на сучасність. Народні пісенні тексти, гіперболізовані образи Тараса Шевченка та сакральні символи відкрито і влучно інтегрувалися в контексти нової реальності та етичних викликів сучасності.

У широкому діапазоні композиційно-пластичних засобів автор розпочав тривалий шлях інтерпретації масштабних тем «Слова про Ігорів полк», історії Козаччини, народних дум, історіософських наративів творів Шевченка. На акцентоване митцем вказують і самі назви окремих рельєфів: «Боян», «Журба розлилась по Руській землі», «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле», «Трагедія Берестечка», «Рабе, встань», «Прозрійте, люди, день настав», «А онуки? Їм байдуже», «Загарбник», «Князь Лев», «Усвідомлення зради», «Український лицар на захисті рідної землі» тощо. Варто зазначити, що ці та інші гостроактуальні для суспільного сприйняття теми були реалізовані Копчиком ще в другій половині 1980-х років, із належною патріотичною відвагою та інтелектуальною проникливістю.

Не менш значущими стали його формалістичні знахідки у виробленні мови невисокої рельєфної пластики. Постаті чи маски, що виринають з абстрагованого тла, були наповнені природними чи надприродними рухами м’язів, жестикуляцією. Психоемоційний стан кожної дійової особи максимально увиразнений, хоча цим завданням не обмежувався процес образного розкриття теми.

Нерідко людські індивіди (алегоричні постаті), попри реалістичне трактування форм, виступали як одиниці багатоелементної знакової структури. У підсумку, зовні м’яка фактура шкіри утримує таку дозу напруження, що ризикує втратити площинну цілісність і ось-ось розірветься…

Праця над гостроекспресивними образами спонукала Ігоря Копчика і до залучення засобів скульптури в металі. Уже на початку 1990-х років ця складова його творчої методології дала цікаві результати, виявивши у митця неабиякий потенціал формування цілісного образу Життя в координатах національної міфології та сакральної символіки. Натомість найбільш системно художник розкрив героїчні, драматичні та морально-етичні проблеми історії та сучасності в рельєфній пластиці, довівши своє володіння технікою тиснення по шкірі до віртуозності.

Крім того, йому вдалося створити низку масштабних творів зі шкіри ужиткового та символічно-репрезентативного характеру. Це спричинило широкий суспільний резонанс творчості Ігоря Копчика у 1990-х, а особливо у 2000-2010-х роках, коли його роботи були офіційно подаровані Папі Римському Іванові Павлу II на урочистостях з нагоди 400-річчя Берестейської унії (1996), Вселенському Патріарху, архієпископу Константинополя Варфоломію І, Президенту України Віктору Ющенку, Президенту США Біллу Клінтону та ін.

Десятки персональних виставок в Україні та за її межами закріпили феномен Ігоря Копчика в історії українського національного мистецтва. Формат його мислення та реалізованих тематично-смислових циклів потребує жанрової систематизації та наукової кваліфікації, з новим поглядом на ціннісний імператив цього видатного митця.

Роман ЯЦІВ

Список літератури:

1. https://tvoemisto.tv/exclusive/lyudy_tvogo_mista_igor_kopchyk_pro_syuzhety_na_shkiri_74305.html

2. Там само.