Рецензія на фільм «Ти – космос»

Ні для кого не секрет, що український кінематограф зараз розвивається швидкими темпами, отримуючи найпрестижніші нагороди, як, наприклад, BAFTA й «Оскар», й підкорюючи світові кінофестивалі. Ми продовжуємо творити в найтяжчі часи повномасштабної війни під обстрілами й відключеннями, проте нас це не зупиняє. А ще продовжуємо вірити у щось щире й прекрасне, як справжнє кохання. І захоплюватися космосом, яким би холодним та жорстоким він не був. З усього цього народився один неймовірний фільм, який точно увійде в історію українського кінематографа. Знайомтеся, це «Ти – космос» Павла Острікова. І ви точно маєте побачити його на великому екрані. Бо він кращий за усі голлівудські блокбастери, що вийшли цього року.

Сюжет науково-фантастичного фільму Острікова, що є його повнометражним дебютом, розгортається на борту українського космічного корабля «Оберіг-2», на якому космічний далекобійник Андрій Мельник, або просто Андрюха, везе подалі від Землі ядерні відходи. Він — цілковитий інтроверт, тож йому комфортно мандрувати в один кінець два роки в компанії лише одного бортового робота Макса. Проте в цей рейс стається дещо жахливе. Земля вибухає, і тепер Андрюха — остання людина у всесвіті. У нього залишився певний запас їжі, проте тепер його дні збігають. Як раптом він отримує повідомлення від французької метеорологині Катрін, яка теж була далеко від Землі під час вибуху, тож їй вдалося вижити на іншому кораблі. Спілкуючись по радіо, Андрюха й Катрін знаходять одне в одному те, чого їм обом зараз бракує найбільше — людське тепло й підтримку, без якого життя неможливе. Так, вони періодично сваряться, адже обидва на нервах, ізоляція та катастрофізм їхньої ситуації даються взнаки. Але тут Андрій вирішує зробити дещо відчайдушне — він хоче побачити Катрін. І нехай навіть це буде останнє, що він зробить у своєму житті.

Стрічку «Ти – космос» можна безпомилково назвати театром одного актора, адже її неможливо уявити без Володимира Кравчука. Це один з тих випадків, коли обираєш на головну роль правильного актора й тоді у кадрі відбувається справжня магія. Для українського глядача він тепер назавжди залишиться Андрюхою, останнім українцем у всесвіті, і це великий комплімент. Бо саме його фантастична й сповнена емоцій гра на великому екрані зворушує так, як не зворушив жоден фільм цього року з іменитими й відомими на весь світ акторами, що мають «Оскари». Впевнена, що українські глядачі точно вручили б йому свій символічний «Оскар» глядацьких симпатій. Кравчук переживає в кадрі цілий спектр людських емоцій, які ми всі відчуваємо зараз під час війни, — від ейфорії до відчаю, — тож ця наша спільна травма ще міцніше поєднує актора з глядачем.

Остріков працював над втіленням фільму «Ти – космос» в життя 7 років, і це досить амбітний проєкт для режисерського дебюту, проте його робота та віра в свою ідею окупилися сторицею, і я маю на увазі не касові збори стрічки (хоча хочеться вірити, що вона гарно заробить, бо нам потрібно більше таких сміливих та амбіційних проєктів), а те неймовірне тепло, з яким історію Андрюхи зустріли глядачі. Так приємно дивитися українське кіно в кінотеатрі між відключеннями, а зала майже вся заповнена глядачами... Це справді щось особливе. А цьому космічному саундтреку позаздрив би навіть режисер «Вартових Галактики» Джеймс Ґанн. І тут я не про пісню «Voyage, Voyage». А про «Поділля» Миколи Гнатюка. Ніколи навіть у найсміливіших фантазіях я не думала, що почую цю пісню в науково-фантастичному фільмі про кінець світу. За це окремі аплодисменти Острікову та його команді.

Напевно вже неодноразово говорили про терапевтичний ефект фільму «Ти – космос», адже він з гумором та душею показує апокаліптичні події, нагадуючи нам, що навіть у найтемніші часи людині потрібна якась мета у житті. Хай ця мета комусь буде здаватися дивною чи безперспективною, проте за неї варто триматися, щоб не з'їхати з глузду. І ще навіть у найтемніші часи людині потрібна... інша людина. Бо саме заради цього варто жити й боротися далі, хоч що там кажуть комп'ютерні розрахунки. Вважаю, що це точно відгукнеться у серці кожного українця.

Наприкінці хочеться перефразувати відому фразу Ніла Армстронґа й сказати, що один фільм Павла Острікова — великий стрибок для українського кінематографа. Бажаю режисеру більше таких масштабних й захоплюючих проєктів, які б збирали повні зали. Причому не тільки в Україні. Бо стрічку «Ти – космос» мають побачити глядачі з різних куточків світу. Додам лише одне: тримайтеся міцніше за тих, кого кохаєте, щоб не відбувалося у всесвіті.