Чому варто відвідати виставку, присвячену Василю Стусу, в Мистецькому Арсеналі

"Поки ми тут, усе буде гаразд": у Мистецькому Арсеналі триває масштабна виставка, присвячена Василю Стусу. Через архівні матеріали, світлини та інтерв'ю із сучасниками Стуса проєкт допомагає нам краще пізнати поета та занурює у контекст доби. vogue.ua поспілкувався з кураторкою виставки Ольгою Мельник та розповідає, чому цю експозицію варто бачити кожному.

Про концепцію виставки

"Це виставка не лише про Стуса, — говорить кураторка проєкту Ольга Мельник. — Фактично ми показуємо історії людей з активною проукраїнською позицією, які, як ми це буквально фізично відчуваємо, тримають Україну на своїх плечах". Це, окрім Стуса, багато його колег, друзів, сучасників: Алла Горська, Опанас Заливаха, Галина Севрук, Левко Лук'яненко, а також і наші сучасники, які виконують вірші Стуса на відео, що символічно експонуються на схованих у ящиках столів екранах в одній із зал виставки — від Сергія Жадана до Ярини Чорногуз, які боронять Україну і власним поетичним словом, і військовою справою вже сьогодні.

"Звісно, саме Стус та його життєтворчість у фокусі нашої виставки, — продовжує кураторка. — Я кажу саме про життєтворчість, бо відділити творчість Стуса від його життя неможливо. Це той рідкісний випадок, коли людина проголошує високі моральні етичні стандарти у своїх творах і сама чинить так, як пише. Це та сама легендарна непохитність Стуса, про яку багато згадували ті, хто його знав особисто".

Робота над виставкою "Поки ми тут, усе буде гаразд" в Мистецькому Арсеналі йшла два роки. Вона займає вісім залів у правому крилі комплексу та пропонує глядачам непросту, інтелектуальну та поліфонічну подорож всесвітом Стуса та його оточення: від першої зали, присвяченої Стусу-перекладачеві, до зали, де ми бачимо відео перепоховання Стуса, із іншими дисидентами Юрієм Литвином та Олексою Тихим, що відбулося 19 листопада 1989 року в Києві на Байковому кладовищі, після того як їхні тіла були привезені з табору в Пермському краї.

Instagram

(@ivanchenkova_ele)

У назву виставки винесено слова "Поки ми тут, усе буде гаразд", — так писав Василь Стус своєму приятелю Анатолію Лазоренку в 1962 році, і ці слова дуже відгукуються сьогоднішнім нам.

У кожного свій Стус

Кураторка Ольга Мельник називає проєкт "суб'єктивним і хвилюючим" та розповідає про свій особистий зв'язок із поетом. "У мене своя історія, пов'язана зі Стусом. Мій батько походив з України, але опинився в Сибіру, де я виросла. В 1990 році я приїхала до Києва і жила в Академмістечку — там не знати про Стуса було неможливо, адже поет тут мешкав: восени 1963 року, у свій перший приїзд в українську столицю, він оселився в аспірантському гуртожитку, де мешкали здебільшого науковці-"технарі" і який тоді був своєрідним осередком лібералізму. Мій чоловік тоді дав мені дві брошури, журнал "Всесвіт" та "Золотокосу красуню", одну з перших легальних збірок Стуса, щоб я вивчала українську мову, яку тоді дуже погано знала. Саме з цієї брошури тут, в Академмістечку, почалося знаймство зі Стусом"

"Невдовзі поруч із нами почали з'являтися "знаки" Стуса", — згадує Ольга Мельник. — Меморіальна табличка на гуртожитку, де він мешкав в аспірантські роки, пізніше — вулиця Стуса. Сьогодні я виходжу щоранку на балкон із чашкою кави та бачу вулицю Стуса, сквер Стуса, а коли гуляємо на Святошинських озерах, на вулиці Чорнобильській проходимо повз будинок, де поет недовго мешкав між двома відсидками. Така аура навколо зробила неминучим шлях знайомства та занурення у творчість цієї людини".

Як Василь Стус боровся за українську мову

Стус зробив великий внесок у розвиток української мови як перекладач. Рільке, Гете, Рембо, Кіплінг, де Мопассан, Лорка: десятки світових поетів і прозаїків зазвучали українською вперше саме завдяки таланту Стуса, який перекладав з англійської, німецької, французької, італійської та іспанської мов.

Познайомитись ближче з перекладами Стуса можна у першій залі, яка також через вишукану інсталяцію-витинанку демонструє, що читав Стус, на кого орієнтувався, чиї тексти любив — те літературне середовище, яке на нього впливало. Тут — і Пастернак, і Камю, і Довженко.

"Стус завжди боровся за українську мову", — каже Ольга Мельник. — Перекладна робота — один із прикладів такої боротьби: вже з часів Горлівки (Стус викладав у місцевій школі в 1961–1962 роках. — Прим. ред.) він починає перекладати, це для нього інструмент для ствердження дорослості, зрілості української мови — що ця мова здатна передати всі відтінки поезії Гете чи Рільке".

Доступ до унікальних чернеток та записів Стуса

Один із найпронизливіших залів виставки представляє записи Стуса. Це чернетки віршів, статей, нотатки важливих для поета думок, а також надруковані машинкою вірші Стуса, здебільшого з колекції Музею шістдесятництва. Вони дають змогу доторкнутися сьогодні до постаті Стуса, побачити його почерк, хід його думок. Також на виставці можна побачити щоденникові записи, здійснені ним в 1962–1963 роках, де поет ділиться рефлексіями щодо прочитаних книг або стосовно подій, що тоді відбуваються в Україні.

Тут же, під склом, —клаптики паперу чи тканини, де почерком Стуса у роки ув'язнення записано чернетки поезії. На носовій хустці дрібним почерком виведено вірш, що починається з рядків "Щовечора — зразу в ранок". Зрештою, ці записи стануть частиною тих рукописів, що були передані Стусом з тюрми й потрапили наприкінці 1970-х до Надії Світличної. Разом із Юрієм Шевельовим Світлична уклала тепер легендарну збірку "Палімпсести", що вперше побачила життя в Нью-Йорку вже по смерті Стуса в 1986 році. На виставці є унікальна нагода побачити їх на власні очі та краще зрозуміти час, у якому народжувалися поетичні рядки Стуса, що сьогодні є своєрідним орієнтиром для сучасних українців.

Унікальні відеоматеріали, відзняті в процесі перепоховання Стуса в 1989 році

"Наша виставка дозволить подивитися реально на те, яким був Стус", — говорить Ольга Мельник. — Нам, звісно, не вдалося позбутися того пафосу, який тяжіє над образом Стуса, котрого часто сприймають як забронзовілий пам'ятник, але насправді Стус цього пафосу гідний".

Ольга розповідає, що найбільше відчуття того, яким був Стус, глядачу дадуть відеоархівні матеріали, які можна подивитися на виставці. Зокрема, це кадри команди фільму "Просвітлої дороги свічка чорна" режисера Станіслава Чернілевського — робоча група цього фільму брала участь в процесі перепоховання Стуса, Літвіна і Тихого, вони їздили в Пермський край на ексгумацію в 1989 році. Разом з ними були і син поета Дмитро Стус, і Олег Покальчук, і політв'язень Василь Овсієнко. "Вони відзняли багато матеріалу, багато чого не увійшло у фільм, частина була втрачена на студії Довженка. Але оператор Богдан Підгірний зберіг касети, ми їх оцифрували і як інституція отримали унікальний доступ до матеріалів про Стуса".

Чим унікальні ці відео? "Герої стрічки — люди, які знали Стуса особисто, для яких він не був пам'ятником, був "своїм парнем". Ці люди говорили про нього те, що було насправді, а не те, що було треба говорити". Серед них, наприклад, хімкГенрігДворко, близький друг Стуса, який зберіг єдиний примірник збірки "Веселий цвинтар". "Є відео з вихователькою селища імені Матросова, де Стус відбував заслання – була така посада за радянських часів", — говорить Ольга Мельник. — Вона розповідає про свої враження, і це теж надзвичайно цінний "документ" для нас.

Поезія Стуса голосами наших сучасників

Instagram

(@mystetskyiarsenal)

За життя поезія Стуса була заборонена, а йго сучасникам Стуса вдавалося читати його вірші тільки через самвидав. В 1972 році його вперше заарештували,вилучивши понад 500 віршів, десятки статей, переклади поезії… Це було все, що Стус створив упродовж понад 15 років.

Сьогодні ми маємо можливість чути Стуса голосами вже наших сучасників: на виставці поезію Стуса виконують Катерина Калитко, Сергій Жадан, АхтемСеітаблаєв, Володимир Єрмоленко – вірші записані на планшети та лежать в ящиках століків, символічно нагадаючи нам про те, що ще 40 років тому поезію Стуса була схована в столі, заборонена, недоступна. Зокрема, Сергій Жадан читає вірш Стуса "Мені зоря сіяла нині вранці…"

Виставка "Поки ми тут, усе буде гаразд" триватиме в Мистецькому Арсеналі до 8 лютого 2026 року.