Діячі культури, яких забрала війна: історії тих, хто поклав життя, захищаючи Україну

До Дня Збройних сил України ми зібрали історії митців, які загинули, захищаючи кожного з нас. У цьому матеріалі ми назвемо лише декілька імен, проте відважних і талановитих людей, які стали на захист країни та віддали за неї життя, набагато більше.  

Втрати серед діячів культури відстежує Український ПЕН. Станом на лютий 2025 року організація зібрала 181 ім`я. Проте це неофіційний моніторинг, і навіть він не є вичерпним. 

Костянтин Гузенко

Костянтин Гузенко — документальний і художній фотограф із Києва. Працював інженером та оператором на телебаченні, а після початку повномасштабного вторгнення став фриланс-фотографом, документуючи наслідки російської агресії. Співпрацював, зокрема, з проєктом Ukraїner.

У лютому 2024 року Костянтин приєднався до 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Він загинув 2 листопада 2025 року. Про смерть повідомив журналіст і засновник Ukraїner Богдан Логвиненко:

«Ми були знайомі з Костею з 2020, тоді він долучився до Ukraїner як фотограф. Найбільше ми їздили разом на знімання у 2022-му і 2023-му. Були разом і на півдні, і на сході, і на півночі — в усіх не надто безпечних закутках нашої неньки. Костя ніколи не боявся їхати будь-куди. А тоді він сам долучився до морпіхів. Потому ми бачились усього декілька разів».

Давид Чичкан

Давид Чичкан народився у 1986 році в родині художників Іллі Чичкана та Тетяни Ілляхової. Не маючи формальної мистецької освіти, постійно експериментував і розвивався: працював із графікою, живописом, стріт-артом і перформансом. Позиціонував себе як художник-анархіст, а мистецтво використовував як інструмент суспільних і політичних висловлювань.

У 2024 році Давид добровільно приєднався до лав Збройних сил України. 8 серпня 2025 року під час відбиття штурму на Запорізькому напрямку чоловік отримав важкі поранення й наступного дня помер.

Юрій Філіпенко

Юрій Філіпенко — український актор театру та кіно. На сцені Театру на Подолі він втілив близько двадцяти ролей. Грав також у театрі-студії «Стігма» та займався озвученням фільмів. На телеекрані дебютував у 2014 році в серіалі «Повернення Мухтара — 9». Знімався у стрічках «Відділ 44», «Що робить твоя дружина», «Колір пристрасті» та інших проєктах.

До лав ЗСУ Юрій долучився у квітні 2024 року. Служив у батальйоні «Ахіллес» 92-ї Окремої штурмової бригади. Загинув у червні 2025 року. Про смерть воїна повідомила його дружина Катерина Мотрич:

«Юра загинув. Юра був, без перебільшень, моїм світом, душею, моїм світлом. Неможливо передати цю втрату. Мене ніби знищили».

Максим Ємець

Максим Ємець, позивний «Єнот», — військовий і поет. На фронт він пішов ще у 2014 році: служив у батальйоні «Айдар», у 54-му Окремому розвідувальному батальйоні та у 24-й Окремій механізованій бригаді імені Короля Данила.

Максим загинув у лютому 2025 року на Покровському напрямку. Про це повідомила його кохана — військовослужбовиця й поетка Оксана «Ксена» Рубаняк:

«Мій всесвіт. Мій. Не так ми хотіли розповісти про нас, не так це все мало відбутися. Стільки нереалізованих планів, мрій. Будинок за містом, діти, сімʼя. І спільна старість більше 60 років, на менше ти не погоджувався. Впертий, як і я».

Максим Кривцов

Поет з позивним «Далі» був учасником Революції гідності, а до лав Збройних сил України доєднався добровольцем ще у 2014 році. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся на фронт.  

Вірші Максим писав з підліткового віку. Друкувався в збірках із творами інших авторів, а 2023 року видав авторську збірку поезій «Вірші з бійниці». Її було визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН. 

7 січня 2024 року Максим загинув на Харківщині. 

Ірина Цвіла

Ірина Цвіла починала свій шлях як учителька початкових класів, а згодом стала ландшафтною дизайнеркою — створювала сади троянд, оранжереї та перетворювала будь-який простір на місце, сповнене гармонії. Вона тонко відчувала красу й природу, захоплювалася фотографією і вміла помічати особливе в повсякденному.

У 2013-му Ірина вийшла на Майдан, а вже наступного року добровільно поїхала на фронт, де воювала в батальйоні «Січ». Повернувшись із війни, вона знову садила троянди та почала створювати прикраси з квітів.

25 лютого, на другий день повномасштабного вторгнення, Ірина загинула під час оборони Києва.