Дипломатичний фронт: Як Лонгин Цегельський рятував ЗУНР у Вашингтоні

13 грудня 1950 року, 75 років тому, українська громада Америки була вражена звісткою, опублікованою на передовиці газети «Америка». Перестало битися серце Лонгина Цегельського (1, с. 3; 2, с. 1), головного редактора видання, видатного політика, дипломата та публіциста. Його смерть була несподіваною: він помер просто у приміщенні редакції, “не залишаючи до останнього свого віддиху того, що було змістом його невтомного й активного життя — пера і книжки” (1, с. 3).

Цегельський, професійний юрист із докторським ступенем з міжнародного права (3, с. 33), прибув до Сполучених Штатів у 1920 році (4, с. 250) як Голова Західно-Української місії у Вашингтон (5, с. 52). Понад тридцять років він жив в еміграції, продовжуючи свою невтомну працю.

Відомий дипломат на роздоріжжі

Ще на батьківщині, під час боротьби за українську державність, Цегельський відіграв ключову роль у дипломатичних стосунках ЗУНР. Завдяки глибоким знанням іноземних мов і значному досвіду, він очолював переговори з усіма закордонними місіями (6, с. 147).

Особливо важливою була місія від Мирної конференції на чолі з французьким генералом, маркізом де Бертелемі (6, с. 147-148). Умови перемир’я, запропоновані генералом, передбачали фактичну відмову від частини українських територій. Лонгин Цегельський вважав, що ці умови варто прийняти, аби забезпечити суверенітет хоча б над якоюсь територією та отримати визнання держав Антанти (6, с. 149). Проте Національна Рада не прийняла цих умов. Через принципову незгоду з рішенням, Л. Цегельський 13 лютого 1919 року подав у відставку з дипломатичної служби (6, с. 149).

Місія у США: “Позичка Національної Оборони”

Проте його діяльність не припинилася. У 1920–1921 роках Цегельський став представником уряду ЗУНР у США (5, с. 52). Його основною метою у статусі посла було залучення фінансування для Галицької Республіки.

Цікавий факт: Лонгин Цегельський намагався залучити кількох американських і канадських фінансистів (у Нью-Йорку та Монреалі), які могли б надати капітал у формі позики, що забезпечувалась би випуском державних облігацій під назвою «Позичка Національної Оборони» (7, с. 5). Ці облігації мали стати фінансовою опорою для військових та політичних потреб ЗУНР. В архіві Українського Національного Музею (УНМ) зберігаються сертифікати цієї «Позички» та інша кореспонденція представництва (8).

Як архів ЗУНР опинився у Чикаго?

Унікальні фотографії та документи Дипломатичного представництва ЗУНР в Америці сьогодні зберігаються в архівній скарбниці Українського Національного Музею в Чикаго. Як вони туди потрапили? Пояснення криється в особистому архіві українського адвоката Богдана Пелеховича (8).

Секретаркою при дипломатичному представництві працювала Юлія Дичко, яка згодом вийшла заміж за пана Богдана Пелеховича (8). Після згортання діяльності представництва у Вашингтоні, саме Юлія Дичко (в заміжжі Пелехович) переїхала до Чикаго, зберігши в особистих родинних документах також архів дипломатичної місії (8).

Цікавий факт: Серед архівних документів є зворушлива фотографія д-ра Лонгина Цегельського із присвятою: «В-п пані Юлії Дичко на памʼять, щоб добрим словом згадувала. Вашингтон. 8. XII. 1921. Д-р Лонгин Цегельський» (8). Ця посвята свідчить про довіру та повагу між дипломатом та його співробітницею.

Історія, що живе поруч

Адвокат Богдан Пелехович був успішним юристом і активним діячем української громади Чикаго. Згодом його адвокатська контора перейшла до його молодшого партнера – адвоката Ореста Попеля (8).

Гуляючи Українською околицею в Чикаго, ви можете доторкнутися до цієї історії. На перехресті вулиць Chicago & Oakley (9) погляньте на крамницю телефонів Cricket. Над дверима з адресою West Chicago 2301 (9) ви й досі можете побачити стару вивіску “Orest J. Popel Lawer” (8). Ця непримітна будівля зберігає зв’язок із дипломатичним представництвом, яке колись намагалося врятувати незалежність ЗУНР. Історія, що була на межі забуття, живе зовсім поруч.

Наталка СТУДНЯ

Джерела:

1. Газета «Америка», Ч. 238, 13 грудня 1950. C. 1, 3. (Повідомлення про смерть Лонгина Цегельського).

2. Дейчаківський, В. (1950). На вічну пам’ять великого сина. Газета «Америка», Ч. 239, 15 грудня 1950. C. 1.

3. Кость, С. (2007). Доктор Лонгин Цегельський (1875-1950): Політик, дипломат, публіцист. Львів: Каменяр. С. 33. (Про ступінь доктора міжнародного права).

4. Кульчицький, С. В. (ред.). (2018). Історія української дипломатії: Україна в міжнародних відносинах. Київ: Аграрна наука. С. 250. (Про прибуття до США).

5. Патер, І. (2009). Дипломатичні місії ЗУНР. Київ: Інститут історії України НАНУ. С. 52. (Про статус Голови Місії).

6. Цегельський, Л. (2003). Від міфу до правди. Спомини. Нью-Йорк; Київ: Видання фундації ім. Л. Цегельського. С. 147–149. (Про переговори з генералом де Бертелемі та відставку).

7. Цегельський, Л. (1920). Звіт Західно-Української Місії у Вашингтоні. Вашингтон, США. С. 5. (Про «Позичку Національної Оборони»).

8. Архіви Українського Національного Музею (УНМ) в Чикаго. Особистий архів Богдана Пелеховича. Документи Дипломатичного представництва ЗУНР в Америці. (Збереження архіву, фото з посвятою Юлії Дичко, адреса контори Ореста Попеля).