Мовознавчі баляндраси в ELLE. Юридичне лице чи обличчя?

Гадаю [тобто думаю; то в мові нашого божевільного сусіда слово гадать — це те саме, що по-нашому ворожити («1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах і т. ін.; пророкувати що-небудь. 2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких нібито має вилинути на людину, природу і т. ін.; чарувати. 3. Поратися біля кого-, чого-небудь. Надвоє баба (бабка) ворожила — «невідомо, що буде»); відповідно й ніякої гадалки немає, а є ворожка], мій вдумливий читач не гніватиметься на мене за цей клікбейтний заголовок. Навіть провокаційний, адже в ньому обидва варіанти неправильні. Але мій клікбейт правильно-результативний: я не збираюся обманювати після того, як мій вдумливий читач відкриє цей текст. А докладно все поясню, щоб він розібрався й запам՚ятав назавжди (або хоча б надовго).

Коли ми хочемо назвати передню частину голови людини, можемо використати або слово обличчя, або — лице. Однак у низці моментів така заміна буде неправильною. Утім, спробуємо розібратися.

Обидва слова входять до фразеологізмів, створюючи їхні варіанти. Так, коли ми впізнаємо когось за зовнішністю, можемо казати і Знаю його в обличчя чи Знаю його в лице.

Коли ж хтось набирає іншого вигляду, іншого виразу обличчя через переживання чи хворобу, кажемо Міниться на обличчі (в обличчі, на лиці, в лиці, на виду). [Про вид як синонім до обличчя/лице скажемо в кінці].

Якщо хто-небудь від сильного переживання, раптового хвилювання, приступу хвороби раптово змінюється на виду, стає дуже блідим, обличчя мімічно спотворюєтья, українці кажуть тоді Обличчя нема на кому чи Лиця немає (не знати) на кому.

Коли йдеться про риси обличчя (схожість між кимось чи там чиюсь красу або інші показники), тоді говорять З обличчя гарна / З лиця гарна / На лице гарна.

Якщо ж після сильного збудження комусь до обличчя припливає кров, доречно сказати Кров ударяє до обличчя.

Вияв зневаги чи презирства до кого-небудь називають фразеологізмом Плювати в обличчя кому.

Якщо хтось звертає всю увагу на певний обʼєкт, зосереджує на ньому всі сили, тоді кажуть, що Він повернувся / став обличчям до нього. Є також і варіант Лицем до чого.

Ситуацію, коли військові частини розташовують фронтом у певному напрямі, ілюструє конструкція Повертати (повернути, обертати, обернути) лицем до кого / чого.

Якщо кажуть, що Людина показала / відкрила справжнє обличчя, це означає: було «розкрито справжні погляди, наміри, прагнення і т. ін.».

А ще словом обличчя переносно позначають: а) загальний вигляд, зовнішні обриси чого-небудь; б) найбільш показовий бік явища, предмета тощо, який виражає його суть; в) зміст якого-небудь явища в поєднанні з його оформленням, структурою; г) сукупність основних ознак кого-, чого-небудь, його суть.

Також словом лице називається «обличчя як ознака зовнішнього вигляду людини». Це значення втілене у значній кількості фразеологізмів. Погляньмо на них: бити в лице — «бути дуже помітним, впадати в око»; в лице — «прямо, відверто (висловитися, сказати що-небудь)»; з лиця хоч воду пий (води напийся) — «надзвичайно вродливий»; змітати (змести, стирати, стерти) з лиця землі — «нищити»; з яким лицем з`являтися (їхати, іти) — «про почуття сорому після якого-небудь учинку»; лице (лицем) в лице — «у безпосередній близькості або віч-на-віч»; лице горить (пашить) — «про рум`янець на обличчі»; лицем у кого — «схожий з ким-небудь рисами обличчя»; не вдарити лицем у грязь (болото) — «показати себе з кращого боку, не осоромитись»; перед лицем кого, чого: «а) перед ким-, чим-небудь; б) у безпосередній близькості з чим-небудь»; під лице — «до пари»; спасти (змінитися) з лиця (на лиці) — «змарніти»; [не] до лиця що: «а) [не] гармоніює з зовнішністю; [не] личить. б) [не] відповідає характеру певної особи, становищу і т. ін.; [не] годиться». У звязку з останньою конструкцією доречно буде загадати й дієслово ли́чити — «1. кому, чому. Гармоніювати з зовнішністю; бути до лиця. 2. Відповідати установленим правилам, звичаям, певному становищу і т. ін.».

Колись слово лице уживалося у тих сталих одиницях, які в сучасному мовленні мають у своєму складі слово «особа»: в лицях — «зображуючи дійові особи»; в трьох лицях — «в трьох особах»; в лиці кого — «те саме, що в особі кого». [Щодо останнього: в особі кого — «в кому-небудь (про конкретну людину, установу і т. ін.)»]. Упевнений, що кожному хоч раз доводилося чути або читати конструкцію з офіційно-ділового стилю «в особі директора» [Такий варіант є нормативним на противагу і обличчям, і лицям]. Ну а та ж сама Вікіпедія швидко нам пояснить, що «Юридична особа — це юридичний термін для позначення організації як суб`єкта права, яка має власну правоздатність, тобто може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та брати на себе зобов`язання, самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді». І знову жодного лиця чи обличчя.

Однак помилки, що межують з божевіллям, на кшталт «в обличчі гетьмана ми бачимо патріота» — я абсолютно переконаний — мотивовані не зануренням в історію нашої мови, а елементарним незнанням + калькуванням [«в лице гетмана мы видим патриота»].

Ще більшим божевіллям (хоча куди вже більше?), на мій погляд, відгонить фраза «результат на обличчя». На чиє, прости Господи, обличчя? Не можна, покалічивши одну мову, отримати іншу. Я колись про це вже писав в одному з попередніх матеріалів. Але тут доречно згадаю: щоб не розводити химині кури [«говорити про що-небудь пусте, не варте уваги»], розгорніть словник або спитайте в мене. І тоді ви дізнаєтеся, що відповідником до російського фразеологізму «факт/результат налицо» в нас є «факт/результат у наявності». Без усіляких облич і навіть лиць. Ні в нашій, ні в російській мові, бо «налицо» (не хочу розчаровувати неуків, але вони мені не лишили вибору) означає — «о том, кто или что присутствует, находится в наличии». Отже, «налицо» = «в наличии». Ми ж кажемо в таких ситуаціях, як було вже зазначено, «факт/результат у наявності». Невдобно трошки вийшло.

У переносному значенні (каже словник) слово лице має значення «сукупність ознак, що характеризують що-небудь».

Ще одне значення цього слова — це «верхня, зовнішня сторона предмета; протилежне спід». Саме воно втілено у фразеологізмі показати товар лицем («показати що-небудь з найкращого, вигідного боку»).

Колись словом лице (воно тоді використовувалося тільки у множині) називали щоки. Погляньмо на речення з Михайла Коцюбинського: Я чую, що мої лиця присохли до вилиць, очі сухі і не змигнуть, наче хто вставив їх у рогову оправу. [Вилиця — це «опукла кістка черепа, що міститься між оком і верхньою ще́лепою»].

А тепер про вид як обличчя. Погляньмо та контексти: На виду́ застигло здивування чи загорівся румянець; По ви́ду тік піт. [Зауважимо, що в місцевому відмінку однини наголос переходить на останній склад; в інших же формах — також і в множині — він лишається на першому складі].

Рідко слово вид уживалося в значенні «вигляд, зовнішність»: Взяла на себе вид Енея, До Турна просто понеслась (Іван Котляревський); Здалеку веселий вид має сільце (Михайло Коцюбинський).

Стала конструкція З виду використовувалася, коли хотіли передати значення «маючи той чи інший вигляд»: Вже сніг укрив землю, як Лукина вернулась до Клима, страшна з виду (І. Нечуй-Левицький).

Ситуацію, коли хтось не хотів виявляти своїх почуттів, прагнув приховувати їх, у нашій мові змальовують фразеологізмом Не подавати (подати, показувати, показати) виду.

Отож, друзі, хотів допомогти нам усім, прагнув розплутати заплутане. Але чи показав товар лицем, судити вже моєму вдумливому читачеві.

Більше тут: