Допомагай або здавайся: чому Захід має визнати можливість перемоги України

Є гірка іронія в тому, що українці платять життями за західну демократію та Європейський Союз у момент, коли на Заході дедалі менше вірять і в те, і в те.

Але українці платять.

І вони вже показали: цю війну можна виграти.

Понад десятиліття значна частина Заходу розмірковувала над тим, як управляти неминучим підпорядкуванням України Росії.

Наш поразницький підхід почався з анексії Криму у 2014 році, коли Захід закликав українців не чинити опору й фактично змирився з російським контролем над півостровом.

Напередодні повномасштабного вторгнення 2022 року ми готувалися підтримувати затяжну українську партизанську війну проти російської окупації та остерігалися передавати українському уряду зброю, яку, як ми вважали, швидко захоплять росіяни.

Коли кремлівські танки перетнули кордон, ми запропонували президенту Володимиру Зеленському втекти, аби він очолив уряд України у вигнанні.

Навіть після того, як український народ довів свою волю і спроможність не бути підкореним, ми колективно вагалися щодо надання інструментів, необхідних для перемоги.

Гірше того — ми застерігали Україну від максимально ефективного використання навіть власної зброї.

Час покінчити з цими напівзаходами.

Ми маємо визнати просту річ: Україна може перемогти, і її перемога відповідає інтересам геополітичного Заходу.

А якщо ми в це не віримо — варто чесно сказати про це вголос.

Але якщо віримо, то нам потрібне одне: чіткий план української перемоги.

Боротьба за перемогу.

Все починається зі здатності України перемагати.

Від початку повномасштабної війни Україна постійно перевершувала західні очікування.

Київ не впав.

Україна без власного флоту знищила значну частину російського Чорноморського флоту та прорвала морську блокаду.

Вона позбавила Росію контролю над небом.

І вона стримала Росію на землі до фактичного паритету: сьогодні Україна контролює більше своєї території, ніж одразу після повномасштабного вторгнення.

Україна з населенням у 40 мільйонів і економікою розміру американського штату Небраска тримається проти Росії зі 144 мільйонами населення, нафтовидобутком на рівні Саудівської Аравії та другою за потужністю армією у світі з тієї ж причини, з якої союзники перемогли у Другій світовій війні.

Україна — демократія, громадяни якої, високо мотивовані й добре освічені, відмовляються бути переможеними.

Фактично майбутнє війни винаходиться на українській лінії фронту та в руках технологів, які працюють у напрочуд динамічних українських містах.

Україна стала світовим лідером у винайденні, виробництві та використанні дронів і постійно розробляє нові моделі та тактики.

Усвідомлюючи, що шлях до перемоги має включати ракетні удари, які "повертають війну" російському населенню — наприклад, через знищення нафтопереробних заводів, а також ураження російського військового арсеналу та оборонної промисловості, Україна розробляє і будує власні ракети.

Захід систематично недооцінював силу України.

Адже досі значною мірою перебуває в полоні своєрідного "холодновоєнного" орієнталізму.

Нашими головними інтелектуальними провідниками у цій війні є переважно фахівці з Росії та Кремля, а не з України.

Наші армії очолюють генерали, чиє становлення відбувалося в умовах навчання протидії російській загрозі.

Навіть через понад 30 років після розпаду СРСР нам важко повністю усвідомити реальність: армія, яку ми вважали другою найсильнішою у світі, нині є другою за силою в Україні.

Єдиний виняток із цього обмеженого бачення — країни, що були частиною СРСР або Варшавського договору.

Вони глибоко і на власному досвіді розуміють російську силу і російську слабкість.

Вони знають, що Україна може перемогти і що її перемога відповідає нашим інтересам.

Нам варто слухати їх уважніше й зі значно більшою скромністю.

Ціна перемоги і поразки.

Справжнє питання полягає не в тому, чи має Україна спроможність перемогти, а в тому, чи ми цього хочемо.

Але ми повинні цього хотіти.

Перемога України беззаперечно відповідає інтересам Європи.

Переможна Україна стане європейським щитом і арсеналом.

Її інноваційна оборонна промисловість і військові доктрини є ключем до переозброєння Європи.

Сильна Україна, що охороняє східний фланг, — найкраща гарантія того, що Європі ніколи не доведеться використовувати зброю, яку вона нині створює для самооборони.

Сильна Україна відповідає і інтересам Америки.

По-перше, зобов’язання США в рамках НАТО вимагають захисту європейських союзників, і найефективніший та найдешевший спосіб зробити це — дозволити Україні виконати цю роботу.

По-друге, успіх України — найкращий спосіб стримати Китай.

У США існує двопартійний консенсус щодо того, що Китай є головним геополітичним суперником.

Найнадійніший спосіб зупинити китайський територіальний експансіонізм — демонстративна поразка Росії в Україні.

Найпевніша провокація для нього — успіх російського вторгнення.

Звісно, існує й інший варіант: можливо, ми насправді не хочемо, щоб Україна перемогла.

Реальність така, що Україна може виграти.

Так звані реалісти, які стверджують протилежне, фактично обирають світ, у якому перемагає президент Росії Владімір Путін.

Вони мають бути достатньо відвертими, щоб сказати це прямо і пояснити, чому.

Що потрібно для перемоги.

Якщо ми справді хочемо, щоб Україна перемогла, а ми повинні цього хотіти, план успіху починається зі зброї.

Україна тримається так довго завдяки власним військовим інноваціям і західному озброєнню.

Щоб завершити війну, їй потрібні ракети для перенесення війни на територію Росії; дрони, роботи й штучний інтелект для ведення бойових дій на морі, на суші та в повітрі; а також протиповітряна оборона для захисту міст і енергетичної інфраструктури.

Україна ніколи не просила про іноземні війська на своїй території, на відміну від Росії, яка залучила солдатів свого північнокорейського союзника.

Але ми могли б допомогти Україні завершити війну, надавши їй необхідну зброю вже зараз: американські "томагавки" або німецькі ракети Taurus разом із розвідданими для їхнього наведення; розвідувальну та логістичну підтримку для дронових підрозділів; а також більше комплексів Patriot та інших систем ППО.

Західні ракети допомогли б Україні найшвидше завершити війну — аргумент, який Зеленський безуспішно намагався донести під час свого жовтневого візиту до Білого дому.

Але гроші так само важливі, як і зброя, і в багатьох сенсах є її еквівалентом.

Внутрішнє виробництво зброї в Україні фінансово обмежене: завод з виробництва дронів, який я відвідала цієї осені, працював лише на 60% потужностей через брак коштів на комплектуючі та оплату праці.

Західна військова підтримка України обмежена більше фінансами, ніж політичною волею.

Адміністрація президента Дональда Трампа дала зрозуміти, що американська зброя для України має оплачуватися Європою.

Для європейців, які загалом погоджуються, що їхня безпека залежить від сильної України, це робить виклик переважно економічним.

У час, коли європейські економіки стикаються з жорсткими, а в таких країнах, як Франція, політично паралізуючими, бюджетними обмеженнями, і водночас виборці вимагають рішучіших дій у відповідь на кризу вартості життя, пошук коштів для України є надзвичайно складним політичним завданням навіть у найбільш мотивованих столицях.

Саме тому пропозиція використати заморожені активи російського центрального банку як заставу для кредиту Україні у 140 млрд євро (162 млрд доларів) є такою важливою.

Вона дозволила б європейським лідерам підтримати українські військові зусилля, не підриваючи власні державні фінанси і не змушуючи виборців робити болючі компроміси.

Завдяки вражаючим і зростаючим можливостям українського військового виробництва та готовності США продавати Україні зброю, гроші можуть стати відповіддю на більшість військових викликів.

Як додатковий бонус, використання російських активів на користь України утвердить потужний і принциповий підхід: агресор платить.

Це зрозуміло західним платникам податків і допоможе стримати майбутніх потенційних загарбників.

* * * * *.

Україні потрібне майбутнє.

Ця війна — не лише і навіть не переважно про утримання фронту на Донбасі чи про те, щоб цієї зими в країні були світло й тепло.

Українці борються за майбутнє як суверенна, безпечна демократія з перспективою вступу до Європейського Союзу і з тим добробутом, який обіцяє членство в ЄС.

Вони добре знають свою історію.

Саме тому вони розуміють, що ця війна може завершитися лише тоді, коли вони матимуть кордони, армію та союзи, необхідні для стримування подальшої російської агресії і для того, щоб дати своїм дітям шлях до добробуту, який вони бачили у своїх сусідів у Польщі та країнах Балтії.

Є гірка іронія в тому, що українці платять життями за західну демократію та Європейський Союз у момент, коли на Заході дедалі менше вірять в обидва.

Але це правда.

І вони довели, що можуть перемогти.

Допомігши їм у цьому, ми станемо сильнішими і самі.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.