На захисті коштів Росії. Чому ЄС не погодив "репараційну" допомогу для України

18–19 грудня на саміті Євросоюзу погодили фінансування України на 2026-2027 роки.

Очікувалося, що підтримку України забезпечать за допомогою заморожених російських активів – саме такою була ідея Єврокомісії, що отримала назву "репараційна позика".

Але не так сталося, як гадалося.

Замість репараційної позики Європейська рада вирішила надати Україні пільгову позику в розмірі 90 млрд євро на 2026–2027 роки на основі запозичень, які здійснить ЄС на ринках капіталу, забезпечивши цю позику резервами бюджету Євросоюзу.

Таким чином, хоч гроші Україна і отримає, але знову – коштом європейців.

Річ у тім, що не всі європейські країни виявились готовими використати суверенні активи РФ для потреб України.

Чому ЄС не вдалося досягти згоди щодо репараційної позики? У чому полягав її механізм та що стало реальною перепоною?.

З цими питаннями ми розбираємося у цьому матеріалі.

Адже розмова про подальшу долю російських грошей ще не закінчилася, та й лідери ЄС вже оголосили, що ще повернуться до обговорення репараційної позики згодом.

Трохи ретроспективи.

Ідея використання російських суверенних активів на потреби України звучить з перших днів повномасштабного вторгнення.

Україна від початку закликала до їх повної конфіскації, але ЄС та інші західні партнери впиралися у відсутність законодавчих механізмів, а також апелювали до економічних та правових ризиків.

Перше застереження, що лунало від противників цього кроку – те, що суверенні активи держави за кордоном мають імунітет, тож поставало питання і щодо можливого оскарження таких дій, і щодо прецеденту – мовляв, чи не вчинятимуть інші держави те саме з європейськими активами.

Згодом почали лунати й інші аргументи.

Навіть коли національні та міжнародні експерти зійшлися у висновках щодо потенційних шляхів конфіскації російських суверенних коштів, зокрема через міжнародну доктрину контрзаходів, окремі держави Євросоюзу продовжували ставитися до цієї ідеї вкрай скептично.

Стало очевидно, що проблема конфіскації кремлівських грошей є суто політичною.

І питання не лише у тому, що у складі ЄС є країни (такі як Угорщина та до певної міри Словаччина), послідовні у проросійській позиції.

Для деяких інших європейських держав втрата російських суверенних коштів є банально фінансово невигідною.

Так, найбільший "золотий запас" російських коштів зберігається у бельгійському Euroclear, і хоч він заморожений, все одно приносить дохід – через інвестування цих активів на ринку цінних паперів.

А прибуток від використання заморожених активів, згідно з законодавством ЄС, вже не належить Росії.

Крім того, оскільки ці кошти зберігаються у депозитарії вже тривалий час, поступово настає термін їхнього погашення.

А оскільки Росія не може ані забрати ці заморожені активи, ані використати їх іншим чином – поступово кошти опиняються у вільному використанні Euroclear.

Тож не дивно, що саме Бельгія стала найбільшою опоненткою ідеї конфіскації цих коштів на користь України.

Оскільки публічно лунали застереження саме щодо конфіскації грошей РФ, у Євросоюзі ще у лютому 2024 року вирішили використовувати для фінансування України частину доходів від їх використання – не використовуючи саме тіло активів.

Пізніше це рішення перекочувало в ідею більшого кредиту для України від ЄС та G7 на 45 млрд євро під назвою Extraordinary Revenue Acceleration (ERA).

Механізм кредитування полягав у тому, що країни G7 зі своїх бюджетів нададуть Україні кошти під безстрокову заставу з доходів від заморожених російських грошей у депозитаріях ЄС.

При цьому Євросоюз надав свою частку в межах кредиту напряму з цих доходів.

Втім, важливо, що для фінансування та забезпечення кредиту використали кошти, які депозитарії отримали лише після лютого-2024, коли Рада ЄС ухвалила це рішення.

Станом на кінець жовтня цього року ЄС і G7 виплатили Україні в такому форматі 25,3 млрд з обіцяних 45 млрд євро.

Отже, підхід з позичанням Україні коштів під заставу доходів від заморожених суверенних активів Росії в ЄС зовсім не новий.

Тоді чим же відрізняється репараційна позика від кредиту ERA?.

Крок вперед, два назад.

Transparency International Ukraine вже критикувала підхід, який застосували партнери у механізмі кредиту ERA, адже він є радше кроком від конфіскації, а не до неї.

І нова пропозиція щодо "репараційної позики" також передбачала надання Україні грошей саме у вигляді коштів, які оголошували "доходами від заморожених активів" у депозитаріях ЄС.

Тобто – формально не зачіпаючи самі активи.

Ці доходи мали надати під заставу репарацій, які Росія мала б виплатити після завершення війни.

Втім, важлива зміна полягала в тому, що у репараційній позиці фінансування передбачалося саме за рахунок "доходів" від російських активів, а не з бюджетів країн-партнерок.

Це важливо, тому що європейські платники податків стомлюються від фінансування України своїм коштом, і політична підтримка нашої держави падає з кожними наступними проведеними виборами.

Очевидний приклад – зміни у США, але й у Європі є приклади цього, починаючи з недавньої зміни влади у Чехії.

Попередньо йшлося про суму репараційної позики десь у 140 млрд євро або менше (загальна сума активів, заморожених у ЄС – близько 210 млрд, у Бельгії – 185 млрд євро), оскільки окремі держави на чолі з США вважають необхідним притримати частину коштів для переговорів з росіянами.

Щоб уникнути небезпеки того, що гроші, які стали заставою для позики, у якийсь момент доведеться повернути до РФ, Єврокомісія запропонувала, а Рада ЄС підтримала законодавчі зміни, які заборонили будь-яке повернення заморожених активів Центробанку РФ.

При цьому – що дуже важливо – Євросоюз обійшов власне ж правило про те, що санкційні рішення (як-от щодо заморозки активів) потребують одностайності, і знайшов юридичний шлях ухвалити це рішення кваліфікованою більшістю – всупереч тому, що Угорщина та Словаччина голосували проти.

Таким чином зняли потребу одностайного погодження санкцій кожні шість місяців, а уряди, дружні до Кремля, втратили можливість голосувати проти продовження санкцій, що призвело б до розмороження активів.

Цю гарантію ухвалили насамперед для того, щоби зняти побоювання Бельгії та інших утримувачів значної частки заморожених активів РФ, що в разі непродовження санкцій їм доведеться компенсувати Росії вартість доходів від них, які ЄС хоче виплатити Україні в межах репараційної позики.

Крім того, механізм репараційної позики також мав запровадити низку гарантій для захисту держав-членів та фінансових установ від можливих заходів РФ на своїй території та території дружніх юрисдикцій.

Зокрема, йдеться про ризики можливої експропріації активів європейських держав, фінустанов чи компаній.

Але навіть надання всіх цих гарантій не змогло переконати прем'єр-міністра Бельгії погодитися на репараційну позику.

Що далі?.

Як бачимо, репараційна позика справді могла стати прогресом у політиці ЄС щодо заморожених російських активів.

Щонайменше тому, що міжнародні партнери України фінансували б наші воєнні потреби не своїми бюджетами, а доходами від заморожених російських активів.

До слова, дозвіл спрямовувати допомогу від ЄС саме на воєнні статті витрат – це ще одна новація, на яку Євросоюз зрештою зважився.

Втім, навіть використання доходів від активів агресора виявилося занадто ризикованим рішенням для окремих країн ЄС.

Тепер перспектива конфіскації самого тіла цих активів виглядає ще більш примарною, ніж раніше.

Але й повертати їх Росії теж явно ніхто не збирається.

А це означає, що розмова і про репараційну позику, і про самі ці кошти наразі поставлена на паузу.

Сподіваємося, наступний раунд розмов на цю тему виявиться успішнішим.

Бо ж скільки ще ЄС буде готовий сам сплачувати рахунки Росії за війну в Україні, тримаючи при цьому в себе гроші агресора і відмовляючись використати їх?.

Авторка: Наталія Січевлюк,.

юридична радниця Transparency International Ukraine.