Замок Острожських в Старім Селі. Стаття Миколи Голубця 1933 року

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова першу частину статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця про історію Старого Села та розташованому у ньому замку , що була опублікована у часописі Наш прапор 1933 року (№ 78 від 05 жовтня) під назвою “Замок Острожських в Старім Селі”. Мову тексту залишаємо оригінальною.

ЗАМОК ОСТРОЖСЬКИХ В СТАРІМ СЕЛІ

Убога на мистецькі памятники підльвівська околиця, може всежтаки похвалитися поважною позицією, якою так з огляду на свою мистецьку як і історичну вартість є руїни замку князів Острожських у Старому Селі, зараз таки біля при станку тієїж назви, на 25 км. залізничного шляху Львів-Снятин.

Могутні мури замку, що обіймають величезний, 4-х морґовий простір, завдяки трівкости свого матеріалу й 2-х метровій грубости при насаді, збереглися розмірно добре, хоч час і люди безустанно працюють над їх знищенням. До нині ще збереглася загальна сильвета замкової архітектики, збереглися ще наріжні і чолові башти, з яких т. зв. «столова» украшена аттикою й роскішними причілками з ренесансових слимачниць, картуш і грушок заслугує на особливу увагу історика мистецтва нашого краю. На тій то власне башті збереглася різьблена картуша з гербом і моноґрамою колишнього пана на замку, князя Острожського Заславського, а гомін цього великого прізвища наближує нашому серцю старосільські румовища й примушує визнати їх румовищами нашої, рідної минувшини. Праісторія не в силі багато сказати про первопочин нашої місцевости. Найдений тут порфіровий молоток (був на виставці старовин у Кракові в 1933 р.) це є одинокий свідок культури з камяної доби Старого Села.

Натомість історія Старого Села, ледви одну милю віддаленню від княжого Звенигороду, більше цікава. За княжих часів існувала тут оселя звана Черепинськом, відтак Черепинкою або й Череповом. Простиралася вона продовж потоків, званих нині Черепинкою й Давидівкою, поміж Шоломиєю й Звенигородом від сходу, а Товщевом і Волковом з заходу. Нині на цьому просторі є дві громади – Черепин і Старе Село, якого північно-західна частина, межуюча з Черепином, так і зветься Черепинкою.

Традиція означує початки нинішнього Старого Села XII віком, коли паном Звенигородської волости був кянязь Давид Ігоревич, що до речі кажучи, вернувши з походу на Половців, заложив половецькими бранцями недалеке село Давидів. Наслідник Давида, Володимирко Володаревич поширив оселю Черепова й получив її битими шляхами з Давидовом і Звенигородом. Облога Звенигороду Васильком і Данилом Романовичами в 1211 р. позначилася цілковитим знищенням довколичних осель, м. і. Черепова й Шоломиї, на яких ужили собі тодішні мадярські союзники Романовичів. З того часу аж до завойовання Галицької Волости польським королем Казимиром, гинуть слухи про Черепів і околицю. Щойно під 1360 р. довідуємося, що північну частину Черепова, тепер уже названу Черепином, дістав у ленно український боярин Івашко Русин, якого син Михайло Іванович продав це майно Андрієві Чурилі зі Стоянець. У 1910 р. перейшов Черепин на власність Евстахія Давидівського, від якого разом з Давидовом перейшло наше село на власність львівських Домініканів, що володіють цими посілостями до нині.

Південно-східну частину старого Черепова – прозвану також Черепинкою або Старим Селом, разом зі Звенигородом і Шоломиєю дістав около 1401 р. Завіша Чорний, гербу Судима з Ґарбова, який передав посілість свому синові Іванові з Ґарбова. Молодий Завіша старався піднести рівень своїх посілостий, але на перепоні його заходам станули безустанні татарські набіги, що йшли якраз через Старе Село й Звенигород – протоптаним «татарським» або волоським шляхом на Львів.

В 1448 р. пересилив сюди Ян з Ґарбова багато селянських родин з своїх посілостий у Сандеччині, а надавши оселянам деякі права й привілеї, назвав новозаселений Кут Старого Села – місточком Ґарбовом. В 1454 р. заложено на Ґарбові латинський костел і парохію, а тільки смерть перешкодила Якові Завіші в вибудуванню тут оборонного замку. Дочка Завіші Варвара, внесла старосельські добра в дім свого другого чоловіка Яна Амора Тарновського, який зі свого боку не тільки поновив дотацію тут лат. парохії, аде старався зміцнити польський елємент новими переселенцями з мазурського села Щебрешина.

В 1498 р знищили Старе Село Турки й вирізали та забрали в ясир більшу скількість населення. Тоді то знищено й нове місточко Ґарбів, по якому остала тільки назва одної з частин Старого Села.

В 1554 р. після розгрому Волохів під Обертином, тогочасний власник Старого Села, Ян Тарновскі скріпив населення Старого Села новими кольоністами – тим разом волоськими бранцями. До нині стрічається серед старосельчан родини з волоськими призвищами в роді – Влах, Вавреч, Густало, Белкод і ин.

Після Яна Тарновського перейшли його маєтности на дочку Софію, одружену з українським магнатом князем Константином Острожським.

В 1575 р. знищили Старе Село Татари, вслід за чим князь Константин Острожський дарував старосельчанам данину на кілька літ, при чому під Плихівською горою поселив кільканадцять родин своїх вислужених жовнірів. Він теж, як український патріот і оборонець прадідівської віри, подбав про дотацію української парохії й церкви Усікновенія голови св. Івана, що станула на могилі вирізаного в 1575-го р. татарами старосельського населення.

Рівночасно відновив князь старовинний василіянський монастир, який оснований ще в княжі часи на Плихівській холмовині Київо-печерськими черцями, ще в XIII віці стаз жертвою братобійчих крамол чи ворожого наскоку. Нині осталася по монастирі тільки назва одного з пліхівських горбків «монастир».

(Докінчення буде)

Микола ГОЛУБЕЦЬ