Американський українець залишив Нью-Йорк, аби розвивати кобзарство на Полтавщині

Уродженець США з українським корінням Юрій Фединський у 1998 році переїхав до України, щоб вивчити традиції кобзарства, грати на бандурі.

Він заснував фестиваль «Древо роду кобзарського». Із 2010 року Юрій також – соліст співочого хору «Древо» в тому ж селі.

У 2024 році ЮНЕСКО визнало українське кобзарство всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною. Кореспондентка «Укрінформу» поспілкувалася з Фединським про його діяльність, а також збереження кобзарства як всесвітнього значущого культурного надбання.

ВІДНОВЛЮЄ СТАРОСВІТСЬКУ КОБЗАРСЬКУ БАНДУРУ, ТОРБАН

Шлях Юрія Фединського до України та кобзарства почався ще в дитинстві. Про все українське він дізнавався від мами, а також бабусі та дідуся – вони свого часу залиши Україну та емігрували в США.

- Протягом життя мене цікавила українська культура, ті ж вишиванки, мова. Коли у 23 роки випала можливість поїхати по програмі обміну студентів до музичної консерваторії у Львові, а згодом і в Києві, я, звісно, це зробив. Мені дуже подобалась українська музика – кобзарська, класична, сучасна, – розповідає він.

Проживши ще два роки в Нью-Йорку, після запрошення гурту «Гайдамаки» переїхав жити й працювати як професійний музикант в Україну. Жив 10 років у Києві, де заснував гурти «Хорея Козацька», «Карпатіяни» та Run Through the Jungle. Працював із колективом «Гуртоправці».

Юрій ділиться, що мав чудових викладачів, грав на сучасній бандурі, але прагнув знайти справжню кобзарську.

- Проблема в тому, що такі музичні інструменти зараз дуже рідкісні: їх треба або робити самому, або знаходити майстра. Мене цікавила особливість кобзарства – не тільки музика, а й думи, епоси. Я вирішив, що в це варто вкластися, і таким чином відновити тенденцію гри на бандурі. Адже з мого оточення мало хто на ній грав, на кобзі – кілька людей, на торбані – абсолютно ніхто. Я подумав: хто ж буде це відновлювати? І, здається, що я, – сміється Юрій.

Він розшукував архаїчні музичні інструменти та записи, з яких сформував власний архів. Зрештою створив Полтавський кобзарський цех у селі Крячківка, де мешкає з родиною.

Тут займаються відродженням українських традиційних інструментів, зокрема, реконструкцією торбана, безладової кобзи, старосвітської кобзарської бандури. А ще в цеху відновлюють басолю – триструнову народну віолончель, та гуцульський великий басовий бубон.

До слова, Юрій володіє грою і на сучасних інструментах, зокрема на фортепіано, барабанах та електрогітарі.

ПОЛТАВСЬКЕ СЕЛО СТАЛО СУЧАСНИМ КОБЗАРСЬКИМ ОСЕРЕДКОМ

Фединський каже, що на Полтавщині оселився свідомо.

- Цей регіон, вважайте, є батьківщиною кобзарства. Для проживання з сім’єю я теж обрав саме село, бо втомився від людей, великих міст. А тут у нас є господарство, великий двір, де діти можуть гратися,пояснює.

Він додає, що в с. Крячківка також проводять кобзарські фестивалі, приміром, «Древо роду кобзарського».

- У нас немає чіткого сценарію фестивалю, списку виконавців. Слухачі не знають, хто і коли виступає. Це, скоріше, творча зустріч зацікавленої спільноти,ділиться.

Що ж до майстрування інструментів, то Юрій зауважує, що почав це робити насамперед для себе.

- Крім того, що подібні інструменти зараз надзвичайно важко знайти, то є ще й питання щодо їхньої здатності правильно працювати, зовнішнього вигляду. Перші мої зразки, звісно, були не дуже вдалими, але на них було можна грати. А заразуже кращі, я маю свою колекцію. Витратив на це понад 15 років. Тепер у мене є учні, які стали майстрами в цій справі. Мій син також цікавиться виробництвом інструментів, відгукується й молодь із Крячківки,додає.

Процес виробництва Юрій Фединський описує як доволі тривалий та ретельний ще на етапі вибору та підготовки деревини.

- Якщо ми говоримо про заготовки, то тільки на це йде аж п'ять років, бо за цей час дерево висихає і стабілізується. А вже коли є заготовки, то особисто мені потрібно приблизно до трьох місяців, щоб створити інструмент, на якому можу грати. Зараз я вже не так часто майструю – більше кобзарюю по світу. Останній раз я був у майстерні після мого останнього туру цього літа, під час фестивалю. Майструють мої учні, тепер їх шестеро.

Юрій зазначає, що навіть у виборі матеріалів для інструментів є певна традиція – в Україні найчастіше використовують вербу. Втім, як зауважує майстер, підходять й інші породи дерева.

- Особисто я для своїх робіт використовую сріблястий клен. Можна брати й деревину фруктових дерев, але кожне досліджують, чи тверде. Для бандури потрібна досить велика колода, для кобзи – менша. Важливе терпіння: треба дочекатися, поки деревина повністю висохне. Від виду деревини залежить, як довго з нею треба буде працювати, – каже співрозмовник.

“КОБЗАРСЬКА МІСІЯ –ГОВОРИТИ ПРО ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ”

Фединський дає благодійні та просвітницькі концерти в Україні та за кордоном, виступає у прифронтових громадах. Пригадує кілька випадків, що запали в душу.

- На третій місяць бомбардувань виступали в харківському метро. Шум, гамір, страх, але коли ми заграли, всі почали підспівувати, танцювати. Також дали концерт у Куп’янську, коли його визволили у вересні 2022 року. Ми не думали, що хтось прийде, підозрювали, що зацікавляться лиш гуманітаркою, поспішатимуть додому. Але ні – було багато людей, дух був дуже сильний. А ще завжди особливі виступи для військових, – додає музикант.

На гастролі Юрій часто їздить із родиною: дружиною та п’ятьма дітьми. Вони не просто його супроводжують – виступають разом.

- У квітні-червні у нас були дуже успішні виступи, тож я буду частіше брати з собою сім’ю. Як родинний ансамбль, ми граємо всілякі жанри. Я представляю кобзарство, а з родиною більше виконуємо народні танці, крячківський фольклор, – тобто саме локальні. У США представляємо українські, європейські, ренесансні, шляхетні (класичні) християнські та інші пісні. Через них ми адресуємо питання про справжній американський патріотизм. Також ми говоримо про політику Трампа, про Путіна. Говорити про російсько-українську війну, про необхідність підтримки України – також кобзарська місія, – зазначає Юрій.

На концертах виступає навіть його найменша донечка.

- Квітославі – три роки, але, серйозно, вона вже має сильний голос. Дуже любить співати. Всі пісні, які ми репетируємо, вона запам’ятовує і співає з нами.

Його мрія – створити музей козацтва у Крячківці. Але насамперед, зауважує Юрій, – перемога України: «Я знаю, що ми збережемо найцінніше. А потім буде розвиток у всьому. Україна живе, вона з нами».

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото надані Юрієм Фединським