Львівський Святвечір, або між віденським блиском та українською автентикою

На початку XX століття Львів, будучи столицею Королівства Галичини та Володимирії, являв собою унікальний культурний феномен. Різдво тут не було просто релігійним святом — це був тривалий соціальний сезон, який офіційно розпочинався 25 грудня за григоріанським календарем і завершувався вже після «руських свят» наприкінці січня. Цей період називали «часом візитів та балів», коли місто перетворювалося на суцільну святкову декорацію [1.1].

Підготовка до свят починалася задовго до грудня. Головним торговим хабом була площа Ринок. Саме тут, біля фонтанів з античними богами, розгорталися «ялинкові торги». Цікаво, що ялинка як символ Різдва на початку 1900-х років ще сприймалася українськими інтелектуалами як «німецька новинка». Натомість у будинках львівських міщан-українців почесне місце займав Дідух — сніп пшениці, який символізував дух предків та добробут. Проте міська мода брала своє: вже до 1910 року у великих крамницях на вулиці Кароля Людвіга (нині проспект Свободи) продавали вишукані скляні іграшки, привезені з Відня та Богемії [1.2].

Гастрономічний код міста. Свята Вечеря (Вілія) була моментом найвищої сакральності. У заможних львівських родинах на столі обов’язково було 12 страв, але львівська кухня того часу була синкретичною. Окрім традиційної куті з пшениці, меду та маку, яку зазвичай купували у селян на ринках навколо площі Теодора, до столу подавали «міські» делікатеси. У крамниці Теодора Солодухи на вулиці Руській, 3 черги за мигдалем, родзинками та цитрусовими вишиковувалися ще за тиждень до свята [1.5]. Обов’язковим атрибутом був борщ із вушками та оселедець, який доставляли у бочках прямо до залізничного вокзалу.

Вечірнє місто та магія балів. Після вечері та урочистих богослужінь у Латинській Катедрі (пл. Катедральна, 1) або в Церкві Успіння (вул. Руська, 5) Львів занурювався у вир світського життя. Найбільш очікуваною подією були бали. Головним майданчиком виступало Казино шляхетське (вул. Листопадового Чину, 6), де збиралася еліта. Жінки замовляли сукні у львівських модисток на вулиці Академічній (нині проспект Шевченка), копіюючи паризькі та віденські фасони [4.1]. Українська громада організовувала власні «Вечорниці» у залах товариства «Просвіта» на площі Ринок, 10, де колядки чергувалися з класичними вальсами [4.3].

Цікавий факт: На початку ХХ століття у Львові існувала традиція «Christmas Boxes» для поштарів та сажотрусів. Львів’яни вважали за обов’язок дати невелику суму грошей або частування кожному, хто забезпечував комфорт їхнього життя протягом року. Зустріти сажотруса на Різдво вважалося особливим знаком удачі на весь наступний рік [1.7].

Наталка СТУДНЯ

Список використаних джерел:

1. [1.1] Ігор Лильо. Львівська кухня. — Харків: Фоліо, 2016. (Розділ про святкові традиції та бали, стор. 45-62).

2. [1.2] Ясеневич І. Повсякденне життя Львова на межі XIX–XX століть. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. (стор. 112-118).

3. [1.5] Фотографії старого Львова. Різдвяні закупки у старому Львові. URL: https://photo-lviv.in.ua/rizdvyani-zakupky-u-staromu-lvovi/ (перевірено 22.05.2024).

4. [1.7] Газета «Діло». Архівні випуски за грудень 1900, 1905, 1910 рр. (Рубрики «Міські новини» та оголошення).

5. [4.1] Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Святкові ритуали у публічному просторі. URL: https://city-as-stage.lvivcenter.org/uk/articles/religious-rituals-in-the-public-space-of-lviv/ (перевірено 22.05.2024).

6. [4.3] Зімович Г. Благодійність у Львові австрійського періоду. — Львів: Світ, 2012. (стор. 89-94).

7. [4.7] Лозинський Р. Етнічний склад населення Львова. — Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2005. (стор. 210-215).

8. [5.2] Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008. (Опис Пасажу Міколяша, стор. 445).