Як європейський секондхенд мандрує світом і знову повертається до магазинів – розслідування Follow the Money

Група журналістів з Follow the Money розслідувала, що насправді трапляється з одягом з Європи, який здають на переробку чи в якості пожертв.

Розслідування показало, що одяг, який люди віддають у благодійні контейнери в європейських містах, часто потрапляє транзитом через Дубай в магазини секондхенду.

У межах експерименту шестеро журналістів сховали трекери Smarties у 28 одиницях одягу та здали їх у різних містах Європи. Багато з цих речей пройшли тисячі кілометрів і опинилися у логістичних «хабах» у Дубаї або Карачі (Пакистан). Деякі з них навіть повернулися до Європи та були перепродані.

Замість того щоб стримувати швидку моду, ринок уживаного одягу в ЄС фактично підживлює глобальну торгівлю, яка створює великі викиди вуглецю й переносить екологічні та соціальні витрати на країни Південної Азії та Перської затоки. Дослідження показали, що сортування одягу за кордоном утричі збільшує викиди порівняно з обробкою його прямо в Європі. Це підтверджують торговельні дані, митні документи, польові дослідження та інтерв’ю з працівниками сортувальних центрів у країнах-імпортерах.

Читайте також: Секондхенд не означає відмову від надмірного споживання. Як вживаний одяг захоплює ринок? Великі бренди вбудували моду на вживаний одяг у свої бізнес-стратегії.

Зазвичай уживаний одяг із Європи потрапляє до Африки та Азії, особливо ОАЕ. Усередині цієї країни існує велика кількість спеціальних економічних зон — фактично десятки різних юрисдикцій у межах однієї держави. Це дає надзвичайну гнучкість у регулюванні бізнесу. У таких зонах створюються спеціалізовані «хаби» для різних галузей, і текстиль — одна з них.

Наприклад розслідування показало, що близько 90 тисяч тонн уживаного одягу з Іспанії, офіційно відправленого в ОАЕ, фактично «зникли». За документами він виїхав із Європи, але не прибув за адресою або потрапив в інші країни. Часто такі розбіжності пов’язані зі спеціальними економічними зонами, де контроль слабший, а фінансові потоки складніше відстежувати.

Ці зони створювалися для торгівлі, будівництва та поводження з відходами й пропонують інвесторам спрощені умови. Але водночас вони майже не прозорі: компанію можна зареєструвати за хвилини, навіть дистанційно, без чіткого розкриття кінцевих власників.

Дані з трекерів підтверджують офіційну статистику. Між 2015 і 2023 роками майже 30% усіх іспанських експортів уживаного одягу припали на ОАЕ , друге місце посідав Пакистан. На рівні всього ЄС у 2023 році ОАЕ стали найбільшим напрямком експорту секондхенду.

Це наочно підтверджує, що існує певна «схема» реалізації комісійного одягу. Окрім схеми з перепродажем журналістів зацікавило питання, а чому для цього речі мають проїхатись аж до ОАЕ?

Європейські сортувальні компанії більше не можуть впоратись з обсягами текстилю. Кількість одягу, що надходить на обробку, настільки велика, що місцеві потужності просто вичерпані. Також сортувальні компанії хронічно недофінансовані, а їхні потужності не відповідають обсягам текстильних відходів. Через надвиробництво одягу вони фізично не можуть обробити все, що надходить. Для багатьох сортувальників єдиним економічно життєздатним виходом стає експорт за кордон.

Один із найбільших сортувальників в Іспанії назвав ситуацію «ідеальним штормом». За останні десять років обсяги текстилю різко зросли через ультрашвидку моду, а ціни на секондхенд впали. До цього додалася конкуренція з Китаю: бренди на кшталт Shein і Temu активно продають новий дешевий одяг і вживаний. Через це сортувальники не можуть покривати свої витрати.

Ситуацію ускладнили нові правила ЄС — Рамкова директива про відходи та регламент перевезення відходів. Вони перекладають фінансову та організаційну відповідальність за текстильні відходи на виробників одягу. Компанії мають оплачувати утилізацію, сортування та переробку одягу наприкінці його життєвого циклу.

Один італійський сортувальник пояснив це так: якщо футболка коштує десять євро у виробництві, то один євро з цієї суми має піти на інфраструктуру утилізації. Саме таку модель ЄС зараз намагається впровадити. Але на практиці ця норми вводяться нерівномірно і в ЄС фактично відбувається «текстильний колапс»: сортувальники мають дедалі більше відповідальності, але не мають ресурсів, щоб її виконувати.

Наприклад, на Майорці одна з компаній розповіла, що зараз вона здатна обробляти лише близько 11% текстильних відходів, які виробляє кожен мешканець. Водночас за новими правилами вона мала б обробляти 100%. Попиту на відсортований одяг немає, компанія працює в мінус і буквально просить про допомогу.

Навіть у Франції та Нідерландах, де система розширеної відповідальності працює давно, ситуація залишалася критичною. У Франції уряд екстрено виділив гроші на сектор, бо сортувальники протестували, вивалюючи гори одягу перед магазинами великих брендів, наприклад Decathlon.

Автори розслідування вважають, що головну відповідальність несуть бренди fast fashion та ultra-fast fashion. Вони виробляють одяг для кількох носінь, який швидко викидають. Ця культура одноразового одягу перевантажує весь текстильний цикл.

Більшість такого одягу роблять з поліестеру, який майже не переробляють. Надвиробництво, низька якість і відсутність реальної відповідальності — основні проблеми, за які мають відповідати бренди.

Водночас відповідальність лежить і на інституціях і політиці регулювання цього сектору.

Коментарі:

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті