Нікос Казандзакіс — автор «Одіссеї», більшої за гомерівську, та «Алексіса Зорбаса», — без якого не було б танцю сіртакі

Навряд чи людина, яка не захоплюється хореографією, з ходу назве чеський чи французький народний танок, але «грецький танець, сім літер» майже обов’язково присутній у кожному кросворді, бо ж хто не знає, що це сіртакі? Меншому колу відомо, що насправді сіртакі — танець зовсім не народний і завдячує своєму народженню та популярності американському кінематографу. 1964 року у світовий прокат виходить фільм «Грек Зорба» (режисер — Міхаліс Какоянніс, картина отримала три «Оскари») з Ентоні Квінном у ролі головного героя — такого собі збірного образу грецького чоловіка з народу, фізично міцного, хитруватого, не надто грамотного, але тямущого в житті, працьовитого, але й любителя добре відпочити, велелюбного, навіть хтивого, з власним кодексом водночас презирливого та шанобливого ставлення до жінок.

Зіграти найвідомішого кіношного грека американцю з мексиканським, зокрема й індіанським корінням вдалося на відмінно. Настільки, що за кілька років Ентоні Квінн зіграв Кончіса, містичного героя фаулзівського «Мага» (на жаль, фільм це не врятувало, він провалився, що й не дивно — надто вже нереально було екранізувати цю об’ємну й заплутану містерію). 1988 року він же виконав роль Аристотеля Онассіса у фільмі «Онассіс: найбагатша людина у світі», а 1994-го — самого Зевса в «Дивовижних подорожах Геракла» (і хто скаже, що Зевс — не грек?).

Саундтрек із сіртакі супроводжує весь фільм «Грек Зорба» — від початкової сцени хитавиці на кораблі, який везе двох героїв до пригод на острів Крит, до фінального танцю двох друзів, які зазнали краху в усіх своїх критських починаннях, але не склали рук. Музику для нього написав Мікіс Теодоракіс (1925–2021), найвідоміший грецький композитор нашого часу, в основу лягла низка критських танців, а сама назва містить відсилку до імені острова. Всупереч літературному опису, в якому головний герой віддається танку з усім шаленством своєї невгамовної натури, у фільмі Ентоні Квінну довелося виконувати доволі спокійні рухи: незадовго до зйомок він зламав ногу, тож інакше просто не зміг би. Що не завадило кіношному сіртакі швидко захопити світ і відтоді нерозривно асоціюватися з грецькою культурою.

Та звернімося нарешті до першоджерела фільму «Грек Зорба» — книги найвидатнішого грецького письменника ХХ століття Нікоса Казандзакіса (1883–1957) «Життя та пригоди Алексіса Зорбаса» (в українському перекладі — «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса»). Детально описувати біографію Казандзакіса, вочевидь, нема сенсу — вона доступна. Хіба зауважити, що народився майбутній класик грецької літератури на Криті, окупованому тоді османами. Ще дитиною з батьками залишив рідний розкішний маєток через грецьке повстання на острові. Невдовзі після його повернення додому спалахнуло друге повстання, яке зрештою закінчилося перемогою.

Вивчившись на юриста, Нікос забажав стати літератором — і став ним. Маючи можливості подорожувати світом і вчитися в найкращих його закладах, Казандзакіс протягом певного часу вивчав філософію в Сорбонні та переважно писав — есеї, колонки в газетах, п’єси. В «Пригодах Зорбаса» (написаних 1946 року, вже на схилі письменницької кар’єри) автор вивів себе в образі письменника, що переживає муки творчості. У книзі він пише твір «Будда», який важко дається ліричному герою. У житті Казандзакіс чимало уваги приділяв буддизму, а також ученню Ганді, та найбільше — християнству та персоні Ісуса Христа. Щодо Зорбаса, то й тут за основу взято реального персонажа — робітника Йоргіса Зорбаса, з яким автор познайомився за 30 років до написання роману.

Екранізація не розкриває всієї широти та глибини невгамовного шукача пригод, доморощеного філософа на порозі старості, але ще сповненого сил, який заряджає життям свого інтелігентного друга (котрого називає Хазяїном, адже найнявся до нього у виконроби, щоб видобути вугілля на орендованій шахті й разом розбагатіти). Атмосферу сільської провінції з її напускною скромністю й набожністю, які не запобігають таким жахам, як убивство жінки за нібито спокусливу поведінку чи крадіжку майна смертельно хворої під виглядом оплакування ще не зовсім небіжчиці, кінокартина передає хіба великими мазками, на відміну від книги, де автор не стримує себе в розлогих описах.

Українською мовою «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» (переклад Анатолія Чердаклі) вийшли 1989 року, й це був той випадок, коли світового класика на теренах СРСР уперше видали не російською. Загалом, попри великі симпатії Казандзакіса до «країни рад» (яку він неодноразово відвідував, зокрема побував у Києві та Одесі; тут він не лише досліджував здобутки більшовиків, а й допомагав репатріації османських греків із Кавказу на історичну батьківщину, чим, вочевидь, урятував багатьох одноплемінників від подальшого етноциду) та до російської мови, яку він вивчив у міжвоєнний час, ті не надто відповідали взаємністю. Якщо українською мовою побачило світ чотири книги з величезної літературної спадщини автора (окрім «Зорбаса», це «Христа розпинають знову» (1958), «Капітан Міхаліс» (1975) та дитяче видання «У Кноському палаці. Александр Македонський» (1986), то російською в радянський час вийшла тільки «Христа розпинають знову».

Цей твір із життя глухого грецького села часів османського панування, де селяни відтворюють сцену розп’яття Христа з реальними героями — місцевими селянами, викликав осуд грецьких патріархів. А коли до нього додалась «Остання спокуса» (1955), то дійшло до спроби відлучити Казандзакіса від лона православної церкви. Примітно, що 1988 року екранізація книги Мартіном Скорсезе (під назвою «Остання спокуса Христа») також не обійшлася без скандалів, намагань зірвати прокат і засудження церковними патріархами — від американських протестантських проповідників до ієрархів МПЦ.

Нині всі чотири перекладені твори можна знайти в електронному вигляді на сайтах Lib.in.ua та «Читомо», у відсканованих книгах. На жаль, зі здобуттям незалежності інтерес українських видавців до спадщини Казандзакіса практично зник. Пошук видає тільки інформацію про перевидання 2019 року дитячої книжки «У Кноському палаці. Александр Македонський». Ані «Зорба», який міг би припасти до душі українському читачеві, котрий уже відкрив для себе Грецію, ані інші книжки до перевидання ще не дійшли. І можна тільки помріяти про переклад та видання «Одіссеї» — грандіозного твору, який автор переписував протягом життя сім разів. Остаточний варіант був написаний 1938 року й містив 33 333 вірші з історії Одіссея, улюбленого літературного героя самого Казандзакіса. Сюжет книги виходить за межі класичного гомерівського, оскільки є відображенням світогляду самого автора. Так, казандзаківський Одіссей у своїх мандрах зустрічається з Буддою, Христом і навіть Дон Кіхотом… Саме «Одіссею» письменник вважав своїм найвидатнішим твором, і будемо сподіватися, що українські елліністи колись теж познайомляться з ним — попри значні труднощі перекладу авторської грецької мови.