Чайковський як маркер колоніального минулого України

Однак ці театри, консерваторії чи філармонії не носять імен Чайковського, Римського-Корсакова, Глінки чи Шостаковича. І це не знак неповаги до них. Це знак поваги до себе.

Бо задача будь-якого цивілізованого суспільства — нагадувати власному глядачеві чи студенту про значущість своїх культурних надбань. Це настільки логічно, що не потребує зайвих пояснень.

Читайте також: Національна музична академія України більше не "імені Чайковського"

Тому ім’я Петра Чайковського у назві Національної музичної академії України було не знаком поваги до великого композитора, а ознакою колоніального минулого України. Ну і ще бажанням утримати іноземних студентів сумнівним доказом того, що в нас тут Росія на мінімалках.

А у нас тут не Росія на мінімалках. У нас тут Україна. Країна, у якої є свої композитори, свої великі митці. Країна, яка не має бути вічною заручницею меншовартості та колоніальних комплексів частини своїх громадян.

Читайте також: Булгаков і "русскій мір"

Українська земля і так багато дала Чайковському. Більше, ніж він взагалі міг би розраховувати від будь-якої країни. Ця земля його надихала, надавала йому те відчуття волі, яке неможливо було отримати у Росії. Саме тому "Лебедине озеро" написано тут, а не на його батьківщині — такого натхнення для відчуття польоту у Росії не знайдеш, скільки не шукай, А простори рідної для моєї сім’ї Кам’янки надавали йому таке відчуття. Так що я вважаю, що Україна зробила для Чайковського стільки, скільки могла зробити для гостя. І це завжди залишатиметься фактом біографії Чайковського та його творчості.

А фактом біографії України залишатимуться її митці, імена яких мають вшановуватися і нагадуватися.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка