«Не обов’язково — бути героєм, але обов’язково — бути доброю людиною»: уривки листів Василя Стуса до сина

6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Стус — поет і правозахисник, який обрав боротися, а не миритися. Із 47-ми років життя 13 він провів у ізоляторах, карцерах, мордовських таборах та каторжній роботі. 

Перебуваючи далеко від родини, Стус завжди писав близьким. Раніше ми публікували його листування з дружиною, а в цьому матеріалі зібрали уривки з листів, адресованих синові Дмитру — тексти, у яких поет постає не лише як митець і дисидент, а передусім як батько.

Вересень 1973 року

Синочку мій любий! Прошу Тебе — слухай нашої мамочки, жалій її, добре вчись, аби швидше міг читати татові книги. А там дуже багато є цікавих і гарних. Напиши мені, любий мій, кілька слів. І я побачу, чи тьотя Рита Тебе хвалить правдиво, чи ні. Бо вона Тебе так хвалить, так хвалить.

1975 рік

А хочеш, я Тобі розкажу про те, як стати героєм? Втім, це не обов’язково — бути героєм. Але обов’язково — бути доброю людиною, тобто такою, що намагається більше віддати іншим, аніж брати. Герої виникають тоді, коли не всі люди є добрі. Тоді потрібно, аби були герої. Ти знаєш, що більшість із них гине, бо сили, що стоять проти них, занадто великі, аби їх збороти. Малюєш Ти, сину, зовсім зле. Я так само зле малював, як Ти, і дуже за тим шкодую.

Василь Стус зі сином, 1967 рік

Весна 1978 року

Щодо Твоєї контрольної з математики: дуже добре, що Ти дістав п’ятірку. І геть зле, що мав єдину на цілий клас. Ти розумієш мене? Я б на Твоєму місці написав так: «Недавно ми писали контрольну з математики. Я дістав п’ятірку. На жаль, це єдина п’ятірка на цілий клас». Ми ж мужчини, Дмитрику. Через це не слід хвалитися своїми перемогами (я дужчий, розумніший, кращий). Треба мати тверду певність, що завжди зможемо написати на п’ятірку, а те, що інші того не роблять — то тільки через те, що лінь. А всі ми — однаково дужі, розумні, гарні. Прошу — не май зазле моїх слів, я просто не буду в захваті, коли Ти виростеш хвальком.

Січень 1979

Дмитрику, Ти таки молодець, що в кінці чверті подолав бар’єр — і вискочив без трійок. Отже, в Тебе є сила і є навальна сила. Знаю, що з трійками Ти просто ледаченький. Вчися помалу працювати. Життя — важке. Праця — теж. Але ми — чоловіки. Ми народжені долати труднощі. І чим краще вміємо це робити — тим більше заслуговуємо зватися чоловіками.

Вересень 1981

Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина — тільки освічена. Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є покищо? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!

Валентина Попелюх та Дмитро Стус, 1981 рік

Листопад 1982

Ну, що ж, Дмитре. Подякуй мамі, яка Тебе народила на світ і радій, що дошанувався до 16-річного парубка. Так, Ти вже зовсім, зовсім дорослий. Дай Боже, аби був таким, як я Тебе хочу бачити — як Ти хотів би того й собі самому — розумним, чесним, правдивим, сміливим хлопцем. Великої Тобі путі, сину!

Жовтень 1983

Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує. Вимагати од часу — і немудро, і негідно, може. Але — і не пливи за течією. Будь собою — тобто, виробивши тверді орієнтири, що таке добро і що зло, виростай у їхньому магнітному полі, аби по ньому все в тобі скристалізувалося (так Вернадський писав, згадуючи геологічні структури). Ідеал є один — добра і справедливості, чесності і любові. Іншого, мабуть, нема. Ще додам — ідеал краси.

Зле жити без ідеалів, але не менше зле — з ідеалами. Втім, уточнити смисл слова «жити» я б не наважився: у мої 46 років воно таке ж таємниче, як і в Твої. Роки пішли тільки на те, щоб сказати: і не це, і не це, і не це. Не знаю, чи Ти повторював ці слова, чи, може, тільки допоминаєшся: життя — це праця, любов, футбол, боротьба, щастя, мандри, навчання і т. д. Стверджуєш, щоб завтра засумніватися: воно — не тільки праця, любов, футбол і т. д. Людина існує не пізнанням (хоч — і пізнанням), не працею (хоч — і працею), не любов’ю (хоч — і нею). Людина живе, щоб жити. Дуже неокреслено, але окресленіше не сказав ще ніхто.  

Червень 1984

Заради бога, сину: тільки не думай про театральний інститут. Нічого страшнішого я не знаю — метикуючи про твоє майбутнє. Що таке — людина-імітатор? Імітатор — чого? Дав би бог — Шекспіра. А то — Зарудного, Коломійця, Корнійчука, Дмитерка. Сказитися можна. Отож, дивися сам. Я, здається, в попередніх листах написав Тобі свою думку – як бути, як жити (до речі — жодного твого відгуку, ніби я й не писав!),

Певне, заскладний шлях я тобі раджу. Обирай тоді по собі. Здається, в тебе досить добра голова. Шкода було б її зужити на пси. Взагалі, повторюю, всі поради — ніц не варті. Людина — як жук: обповзає довкола кулі. Поради старшого не дають нічого: старший далеко обійшов молодого, але — на дистанції лише. Тобі може радити не мій вік, а моя доля. А вона, бач, більше відстрашує, ніж вабить. Отож, Дмитре, живи, наскільки Тобі стає снаги.