Півкуля Дональда Трампа. Як США готують новий поділ світу та якими будуть наслідки

"Це НАША півкуля, і президент Трамп не дозволить, щоб її безпеці хтось загрожував".

Цю заяву, опубліковану в понеділок на офіційній сторінці Держдепу, зробили основним, "закріпленим" повідомленням, яке бачить кожен, хто заходить перевірити позицію зовнішньополітичного відомства США.

На слові "НАША" при цьому зробили максимальний можливий візуальний акцент.

Немов для того, щоби зняти сумніви: йдеться не просто про регіон, де розташовані Сполучені Штати, а про зону, яку адміністрація Трампа вважає "СВОЄЮ".

Тією, яку США мають право та намір контролювати.

І це не перебільшення.

Щоб остаточно це підтвердити, Дональд Трамп, спілкуючись із журналістами на борту свого літака, також заявив, що йдеться про нову зовнішньополітичну доктрину США.

"Її тепер називають "доктрина Донро".

(У ній йдеться, що) Американське домінування в Західній півкулі більше ніколи не буде поставлене під сумнів", – пояснив президент США.

Саме цією новою політикою він пояснив американську спецоперацію зі зміщення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро, якого викрав з президентського палацу спецпідрозділ США.

Понад те, в адміністрації Трампа не приховують, що і надалі мають намір діяти як господарі на території інших держав Америки, якщо вважатимуть за потрібне.

Просто з тієї причини, що США – це наддержава, пояснюють у Білому домі.

Крім того, Дональд Трамп знову заговорив про свій намір анексувати Гренландію – лише на тій підставі, що це ЙОГО регіон.

І байдуже, що йдеться про територію держави-союзниці.

У Данії, до складу якої входить Гренландія, попередили, що це, серед іншого, означатиме розпад блоку НАТО.

Проголошена концентрація США на американському, а не на азійському континенті може суперечити політиці протистояння Китаю, яку Трамп просував протягом усього 2025 року, хоча поки у Білому дому зберігають тут невизначеність.

Пояснюємо зміни, що стали наріжними у зовнішній політиці США.

Доктрина Монро, або США у ролі "старшого брата".

"Європейська правда" не вперше згадує про Доктрину Монро як про один з принципів, що стають керівними для Дональда Трампа та його адміністрації; лише вихідними про неї казала безпекова експертка Ганна Шелест.

Та за останні дні припущення перетворилося на реальність.

А ця доктрина (яка, до слова, за Трампа вже фігурувала в американських документах) перетворилася на офіційний дороговказ зовнішньої політики США.

Тож перш за все варто пояснити, про що йдеться.

Джеймс Монро – це п'ятий президент Сполучених Штатів Америки, що пропрацював на цій посаді два терміни, з 1817 по 1825 рік, а перед тим очолював американську дипломатію та військове відомство.

За його каденції США збільшили свою територію, тож Монро через особливі заслуги прирівнюють до батьків-засновників США.

Та його головним внеском у міжнародні відносини стала промова, яку президент Монро виголосив у Конгресі у 1823 році.

У ній він оголосив, що Західна півкуля, де розташований американський континент, відтепер стає територією виключного інтересу США.

А європейські держави повинні триматися від Америки подалі.

"Будь-яку спробу з їхнього боку поширити свою систему влади на будь-яку частину цієї півкулі ми будемо розглядати як загрозу нашому миру та безпеці", – заявив тоді Джеймс Монро.

Обставини, за яких пролунала та заява, давно лишилися у минулому.

Тоді США були молодою державою, що не так давно проголосила незалежність від Великої Британії і стереглася європейського впливу.

Утім, дуже скоро Доктрина Монро, як її назвали, набула нового змісту та перетворилася на один з фундаментальних принципів американської дипломатії.

Тепер вже йшлося не лише про конкуренцію з Європою.

Головним стало те, що США мають в Америці особливу роль "міжнародного шерифа", якою вони самі себе наділили.

Наприклад, у 1889-му США, керуючись Доктриною Монро, анексували Гаваї у відповідь на те, що владу на островах захопила військова хунта.

У 1898 – у рамках американо-іспанської війни на втілення Доктрини Монро захопили Пуерто-Рико і Філіппіни, вторглися на Кубу тощо.

Саме цією доктриною зазвичай обґрунтовують вторгнення США до Панами, Гондурасу, Гаїті тощо.

Пам'ятаєте, на початку 2025 року Трамп погрожував взяти під контроль Панамський канал? Тоді він посилався на особливу роль США у його побудові на початку XX сторіччя – і це також було частиною втілення Доктрини Монро, за якою Сполучені Штати мали роль "старшого брата" на континенті.

Двічі в історії Вашингтон намагався відмовитися від цієї доктрини.

Спершу – перед Другою світової, коли президент Рузвельт оголосив про перехід від відносин "старшого брата" до рівноправ'я між державами Америки.

Втім, під час холодної війни Доктрина Монро знову стала актуальною для того, щоби протистояти Радянському союзу (зокрема, під час Кубинської кризи, коли "совєти" розмістили на острові свої ракети).

Та й далі США не раз засвідчували, що принципи, проголошені у XIX сторіччі, лишаються актуальними.

Наприклад, у 1989-му, коли США вторглися до Панами і усунули від влади режим Мануеля Нор'єги (а самого Нор'єгу арештували і вивезли в США, де судили за порушення прав людини).

Та надалі США скоригували політику в регіоні.

А у 2013 році, за президентства Обами, держсекретар Керрі урочисто оголосив, що "ера Доктрини Монро завершена".

Втім, протрималося це лише 12 років.

До другого терміну Трампа.

Стратегія Трампа 200 років по тому.

А якщо у когось і лишався сумнів, то Трамп розвіяв його особисто.

Венесуела "у нашій зоні", – заявив президент США, пояснюючи журналістам у неділю причини спецоперації.

Він також запевнив, що Штати повертаються до доктрини, від якої попередники безпідставно відмовилися.

"Але ми її суттєво розвинули.

Тепер її називають Доктриною Донро", – додав президент.

А заступник керівниці апарату Білого дому Стівен Міллер висловився ще відвертіше: "Ми – наддержава.

І за президента Трампа ми будемо поводитися як наддержава".

Трамп не уточнив, у чому полягають "зміни" до цієї політики.

З публічних пояснень нараз випливає лише одна відмінність:.

200 років тому США хотіли ізолювати Америку від європейців, а тепер – передусім від китайців.

І, звісно ж, змінилося те, що Трамп вважає за необхідне назвати нову стратегію США своїм іменем.

Напівжартівлива назва "доктрина Донро", яку він вжив – це поєднання імені Дональд і прізвища Монро, одного з батьків-засновників Америки.

В документах, до слова, ця назва не вживається.

Національна безпекова стратегія США, яку уряд затвердив наприкінці 2025 року, містить термін "доповнення Трампа до Доктрини Монро", хоча не уточнює, які ж саме зміни запровадив чинний президент.

"Після років ігнорування Сполучені Штати знову підтвердять і будуть застосовувати Доктрину Монро, щоб відновити американське панування в Західній півкулі та захистити нашу батьківщину і наш доступ до ключових точок у регіоні.

Ми не дозволимо конкурентам з-поза меж нашої півкулі розміщувати свої сили чи засоби, що несуть загрозу, а також контролювати стратегічно важливі активи у нашій півкулі", – каже Національна безпекова стратегія.

А державний секретар і національний радник з питань безпеки Марко Рубіо, виступаючи у неділю в ефірі телеканалу NBC, додав: США не мають на меті взяти під контроль ресурси тих американських держав, на які Вашингтон здійснюватиме вплив.

Наприклад, нафтові запаси Венесуели.

Головна задача – не допустити, щоб ці ресурси опинилися під контролем держав з-поза Америки, таких як Китай.

"У нас тут Західна півкуля.

Це місце, де живемо МИ! – заявив він, зробивши наголос на слові "ми".

– І ми не дозволимо, щоб Західна півкуля стала базою для операцій ворогів, суперників і конкурентів Сполучених Штатів".

Між тим те, що і Рубіо, і Національна безпекова стратегія кажуть не лише про ворогів, а й про "конкурентів" США – дає додатковий привід для занепокоєння.

Чи буде Трамп атакувати Гренландію?.

Стрімка активація Штатами Доктрини Монро – і у діях, і у риториці – не обмежилася Венесуелою.

Від Трампа лунають заяви про те, що інші держави Латинської Америки також можуть стикнутися з американськими спецопераціями.

"Європейська правда" вже розповідала про те, що це викликає серйозну тривогу, зокрема у Мексиці.

А ще Трамп знову заговорив про анексію Гренландії.

Тут варто повернутися до вислову "доктрина Донро", який президент вжив вихідними.

Це – не його винахід.

Уперше цей термін вжило видання New York Post, яке називають "улюбленою газетою Трампа, у своїй публікації ще на початку січня 2025 року.

Тоді Трамп почав активно висувати претензії до сусідів, висунув вимогу про перейменування Мексиканської затоки на "Американську", а також заявляв, що має намір приєднати Гренландію до США.

Ви, можливо, бачили тоді цей шарж, його активно обговорювали і в українському сегменті соцмереж.

Сторінка видання New York Post від 8 січня 2025 року.

Саме звідти слово "Донро" (Дональд+Монро) увійшло у медійний лексикон, а також сподобалося самому Трампу.

Хоча ще донедавна здавалося, що ця картинка втратила актуальність.

Агресія Трампа на адресу Канади (яку він обіцяв зробити "51-м штатом США") та його обіцянки анексувати Гренландію, які у перші місяці року звучали від президента США практично щодня – зійшли практично нанівець.

Останнім часом здавалося, що він закинув ті погрози, або й від початку не ставився до них серйозно і вдавався до них лише як до інструменту тиску.

Наприклад, у торговій війні, яку уряд США розв'язав і з Канадою, і з Європою.

Але активізація доктрини Монро довела: Трамп нічого не забув.

Окрилений успіхом у Венесуелі, Дональд Трамп знову заявив, що анексія Гренландії лишається у його планах.

"Нам потрібна Гренландія з міркувань національної безпеки", – раптом заявив він журналістам на борту президентського літака, після чого перейшов до традиційного стилю викривлень та перебільшень.

"Гренландія оточена російськими та китайськими кораблями", – бездоказово заявив він і виключив, що будь-хто інший зможе вирішити цю проблему.

"Данія не зможе цього зробити", – додав президент США.

І насамкінець, Сполучені Штати за новим підходом просто вважають, що Гренландія є їхньою, і крапка.

А те, що Данія, тобто держава зі східної півкулі, вважає її своєю – це, за Доктриною Монро, є зазіханням на американський суверенітет.

А не навпаки, як це вважають європейці.

Розподіл світу на сфери впливу.

Якщо хтось ще мав сподівання, що резонансні заяви про Гренландію – це помилкова особиста заява Трампа, і що його уряд вважає інакше – то Білий дім поспішив поставити крапку в цьому питання.

Ці претензії публічно підтримав заступник керівниці апарату Білого дому Стівен Міллер.

У інтерв'ю CNN він пояснив, що це – офіційна позиція адміністрації США.

"Гренландія має бути частиною Сполучених Штатів, – заявив урядовець.

– Щоб Сполучені Штати могли забезпечити безпеку Арктичного регіону, захистити НАТО та інтереси НАТО, очевидно, Гренландія має бути частиною Сполучених Штатів, і це тема для розмови, яку ми вестимемо як країна".

Понад те, він не вважає, що зараз острів є суверенною територією Данії, і називає ці твердження європейців "територіальними претензіями".

В Європі, утім, відразу сприйняли нові сигнали максимально серйозно.

Звісно ж, першою обурилася сама Данія.

А прем'єрка Метте Фредеріксен попередила співгромадян: слова Трампа щодо Гренландії слід сприймати серйозно.

Данців публічно підтримали і Євросоюз, і ключові столиці, і навіть Британія, яка зазвичай намагається не дратувати Трампа.

Уряд самої Гренландії також закликав Трампа припинити тиск та погрози.

Втім, для США ці заяви навряд чи стали чимось несподіваним, і європейці усвідомлюють це.

За останню добу вже кілька європейських топполітиків попередили: якщо одного дня США вирішать втілити свою стратегію щодо Гренландії, то першим моментальним наслідком цього буде руйнування трансатлантичних зв'язків.

Захоплення США Гренландії означатиме кінець НАТО, каже про це Метте Фредеріксен.

Але чи є Альянс цінністю для самого Дональда Трампа? Напевно що ні.

Головні сподівання європейців пов'язані з тим, що настільки різка самоізоляція США разом із руйнуванням НАТО, про яке публічно попереджають – стане запобіжником завдяки тому, що ці речі мають вагу для значної частини виборців-республіканців, а також для абсолютної більшості конгресменів, які, ймовірно, не дозволять президентові зробити незворотні кроки.

Хоча Трамп довів, що не завжди зважає на суспільну думку.

Зрештою, вторгнення до Венесуели також заперечували більшість громадян США.

Ба більше, зараз, із поверненням до Доктрини Монро, адміністрація відхиляється від лінії, яка видавалася монолітною і непорушною для усіх гравців, включно із самим Трампом.

Йдеться про те, що США бачать своєю основною загрозою посилення та економічне зростання Китаю, а тому мають підтримувати опонентів Пекіна.

Це – одна з причин, чому досі США настільки твердо стояли на захисті азійських союзників – Тайваню, Японії, Філіппін.

Але після венесуельської історії впевненість у тому, що ця стратегія збережеться – суттєво зменшилася.

"Реінкарнація" Доктрини Монро та рішення Сполучених Штаті, про те, що їхньою політикою на американському континенті стає право сили, а "Західна півкуля" офіційно стає сферою їхнього впливу та домінування – означає також, що Америки Трампа загалом не заперечує проти поділу світу на сфери впливу.

Це не стало абсолютною сенсацією.

Американські (та не лише) аналітики попереджали про це від початку року.

Та тепер ця політика стала доконаним фактом.

Та сигналом, який почули регіональні та глобальні гравці (а це і Китай, і Росія, і не лише вони).

Головне питання – це те, чи означає нова політика Трампа, що у прагненні до самоізоляції він лишається у заявленій Західній півкулі, чи обере також точки зі Східної, які також оголосить сферою своїх інтересів.

Поки що Вашингтон лишає без визначеної відповіді.

Але у разі, якщо Трамп зважиться на ще глибшу руйнацію безпекових механізмів (зокрема, через атаку на Гренландію), це зіграє на користь тим силам, які прагнуть ще більшого поділу світу.

Китай може виявитися на чільному місці у цьому списку.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".