М’ясо цапів, або як античний історик “допомагав” львівському

Можна робити як книжка пише… Проте звідки певність, що книжка пише правильно? Її могли написати в інтересі конкретних людей. Врешті, саме так зазвичай і є – рідко щось пишуть без мети та цілі. Майже ніколи той чи інший витвір не створювали з ціллю, з якою він використовується сьогодні нами. Тому й до писаного слова потрібно підходити критично – не сліпо вірити автору, а ставити до тексту запитання, порівнювати контексти.

Історія офіційна та історія багатолика

Одним із найбільш авторитетних джерел з історії давнього Львова вважається праця “Leopolis Triplex”, тобто “Потрійний Львів” Бартоломея Зиморовича. Згаданий автор більшу частину життя провів у Львові, був міським урядником і навіть бургомістром. Він мав доступ до міських архівів та багатьох інших цінних джерел. Також, як і кожен з нас, він був смертним і людиною. Відтак і праці свої писав, виходячи з конкретних реалій та переслідуючи певні цілі.

У працях Зиморовича важко знайти добре слово про вірмен чи опис досягнень русинів. Натомість, католики у його творах – на вершині цивілізації. Очевидно, що реальність не було настільки однозначною, а життя кожної з національних громад Львова – це надзвичайно цікава книга, яку Зиморович не завжди і не всюди зумів прочитати. Або ж, якщо сам зрозумів, то доклав зусиль, щоб вона виглядала незрозумілою та заплутаною для представників наступних поколінь.

За що, лише, ми не сварились…

Серед найбагатших мешканців давнього Львова – представники вірменської громади. Серед найвпливовіших мешканців давнього Львова, які володіли повнотою політичних прав, а відтак і економічних можливостей – представники католицької громади. На цьому фоні між представниками обох згаданих спільнот виникали конфлікти різного масштабу та значення. Згасаючи і спалахуючи з новою силою, вони не припинялися упродовж тривалого часу. Однією з пікових точок цього процесу були спроби вірмен набути повноти міських прав – католики усіляко цьому противились. Натомість, представники католицької спільноти заздрили заможності вірмен, їх підприємницьким здібностям, але ніяк не могли досягнути такого рівня для себе.

Cкладовою описаних процесів стали й непомітні, на перший погляд, події 1535 року. Точніше дрібна, але типова для тогочасного повсякдення суперечка. Отож, у 1535 році представники львівської вірменської громади поставили перед костелом Божого Тіла (зараз на його місці храм св. Євхаристії УГКЦ) м’ясні ятки. Зробили це з дозволу цеху різників, але мали право продавати у них винятково козяче м’ясо – не м’ясо цапів. Проте й це не всім сподобалося і було досить неоднозначно висвітлено сучасниками.

Яким боком до львівських цапів римський історик Тацит?

Якщо говорити про освіченість та ерудованість у минулому, ці категорії не обходились без знання латини та творів античних авторів, регулярного звертання до них, цитування. Стосується це і львівського хроніста Бартоломея Зиморовича. Його праці рясніють згадками про античних авторів, цитатами з їхніх творів, алюзіями та запозиченнями. При цьому, відбувалося те все у найбільш несподіваних та неочікуваних контекстах. Наприклад, античних істориків записували у союзники, а їхні твердження використовувати для утвердження власної позиції, підкреслюючи, у такий спосіб, її вагомість – якщо так писали давні авторитети, то які взагалі можуть виникати питання? Так і Бартоломей Зиморович записав у свої спільники римського історика Тацита.

Як згадувалося вище, Зиморович не надто добре ставився до русинів і вірмен. Відтак, для негативізації останніх, що у творі “Знамениті мужі міста Львова”, що у творі “Потрійний Львів”, вдався до спадщини Тацита. Наприклад, так: “… запальні у військовій справі вірмени …, за свідченням Тацита здавна ненадійні…”. Коментуючи епізод про торгівлю м’ясом, Зиморович знову згадує, що Тацит вважав вірмен “ненадійними”. Відтак додав, що негативно про них писав і римський історик Помпей Троґ. Ось фрагмент праці Зиморовича: “Того ж року вірмени, наші, а не азійські, названі Тацитом ненадійними, а Трогом – пишними, … поставили за дозволом різницького цеху м’ясні ятки перед костелом Божого Тіла, під тим приводом, щоб продавати тільки м’ясо козяче, а не козляче”.

Маємо не так багато можливостей, щоб почути думку представників тогочасної вірменської громади Львова щодо описаних подій. Натомість, наше враження про ці перипетії сформоване переважно на основі однобоких тверджень і висновків на кшталт свідчень Бартоломея Зиморовича. Тверджень досить упереджених, а частко аргументованих ще й цитатами з античних авторів. Авторитетних авторів, але таких, які точно нічого не знали про львівських вірмен. Навіть якщо Бартоломей Зиморович вірив, що народи, немов люди, можуть успадкувати ментальність та світоглядні риси, важко повірити, що мешканці львівської вірменської громади у XVII столітті мали щось спільне з вірменами, яких описував Тацит. Тому тут, радше, потреба Зиморовича очорнити опонентів та показати їх винуватцями актуальних конфліктів, його заздрість їм і їхнім успіхам.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Гулюк Є. Львів – місто єретиків, або як міщани конфліктували // Фотографії старого Львова, 2025 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/lviv-misto-ieretykiv-abo-iak-mishchany-konfliktuvaly/
2. Зіморович Б. Потрійний Львів / пер. з латинської мови Наталії Царьової. – Львів: Центр Європи, 2002. – С. 105.
3. Осіпян О. Винайдення престижних предків у контексті світогляду міського патриціату Львова XVII ст.: “перші німці” та “двозначні вірмени” в “Потрійному Львові” Ю. Б. Зиморовича // Український історичний журнал, 2013. – №5. – С. 203.