Таємниця забутої могили, або як некрополістика відкриває долі галицького духовенства

Село Бережниця всього за вісім кілометрів від Стрия. Річка та ліс, тиша та спокій у сусідстві двох храмів. Впродовж 1994-2009 років тут споруджено нову муровану церкву за проєктом львівського архітектора Івана Коваленка. Її освятили під титулом Царя Христа та належить вона до Дашавського деканату Стрийської єпархії.

За два десятки років збереглися гарні спогади про богослужіння в старій намоленій дерев’яній церкві св. Параскеви. Зовнішній вигляд сільського храму змінювався упродовж існування. Первісно немальовані стіни з часом пофарбували в охристий колір. Ґонтове покриття даху тимчасово змінив руберойд, а згодом і бляха. Тому особливо цікава її історія.

Трохи історії

Вперше церква в Бережниці згадана в поборових реєстрах 1507 і 1589 років.

Справа під назвою «Опис нерухомого майна, відомостей про прибутки церкви та про її історію у с. Бережниця Стрийського округу», що зберігається у Центральному державному історичному архіві у м. Львові (ЦДІАЛ) як фонд 159 (Галицька фінансова прокуратура), опис 9, справа 2434, дає уявлення про становище парохії на початку XIX ст., коли австрійська влада намагалася впорядкувати церковно-релігійне життя.

Тож у документі описано: 30 років як збудований храм під титулом св. Параскеви покритий ґонтом з одним куполом та шістьма вікнами, оцінений у 100 золотих; помешкання пароха з алькіру, комори і кухні; плетену з хмизу стодолу на дубових підвалинах, возівню, обору, стайню для коней, три обороги на збіжжя. Усі господарські забудови зведені на кошти тогочасного пароха о. Василя Соханевича. Мав бережницький священник 13 моргів (1 морг = 0,57 га) орного поля та трохи більше ніж 10 моргів городу й луків. Але ті ґрунти були в різних частинах селах і в обмірах містили багато помилок.

Молодий священник о. Юрій Соханевич 1808 року за давнім звичаєм використовував дрова на опал, хмиз і гілля на огорожу стільки, скільки потребував за домініальними асигнаціями (простішою мовою – дозволами власника). Мав право вільного випасу на двірських і громадських пасовищах. Однак становище його було вкрай сумне, бо просив у власника навіть харчі.

На час виходу першого довідника – шематизму Львівської Архиєпархії 1832 року 266 греко-католиками Бережниці опікувався адміністратор о. Юрій Банковський (1774 р. н., висвячений 1799 р.), що одночасно виконував душпастирські обов’язки у Довгому, Моршині і Стрілкові. 1836 року як сотрудник з доїздом працював о. Лазар Продзевич.

Отець Данило Шевадуцький (1813-1874) упродовж 40-х років XIX ст. відправляв служби у Бережниці після висвячення у 1838 році. Його змінив парох Стрілкова о. Тадей Левицький (1815 р. н.), що також відвідував новозбудовані дерев’яні церкви сіл Лотатники і Бережниця лише у часі відправ. Храми зведені майже одночасно – орієнтовно 1848-50 рр. відповідно під титулами св. Миколая і св. Параскеви.

Суттєво допомагав з будівництвом тогочасний власник Бережниці  барон Юзеф-Леопольд-Ігнатій Бруницький (1817-1889), що вів тут зразкове господарство від 1835 року.

В 50-х роках XIX ст. так само доїжджали зі Стрілкова тамтешні сотрудники о. Іван Білявський (1830 р. н., висв. 1853 р.) та о Йосип Хомин. Душпастирі 1860-х років о. Євстахій Гарасимович і о. Цециліан Ріпецький вже мешкали у Бережниці.

Перед отриманням парафії у Великих Дідушичах якийсь час тут служив о. Йосип Нижанківський (1835-1908). В Бережниці народилася Олена Нижанківська 25 квітня 1873 року. Протягом 1873-1874 рр. адміністратором капеланії був о. Іван Кушик (1836 р. н., висв. 1866 р.).

Священник зі Стрілкова о. Йосип Шуховський здійснював релігійні обряди 1874 року.

Від 1875 року парохом став о. Петро Косович (1842 р. н., висв. 1872 р.). Тут 19 червня народилася його донька, яку назвали Марія. Станом на 1882 рік він обслуговував релігійні потреби 412 прихожан у Бережниці і 147 – у Лотатниках.

Отець Антін Желіховський (1853 р. н., висв. 1877 р.) призначений до Бережниці в середині 1880-х років. Недовго затрималися на парафії священники Адам Витвицький і Дмитро Ксьонжек.

Від червня 1892 р. до березня 1901 р. парохом Бережниці був о. Григорій Комарянський (1862-1932).

Загадкова їмость

За давньою християнською традицією померлих хоронили на парафіяльних цвинтарях. У Бережниці є два некрополі, які розміщені неподалік храмів. Там не збереглися старі поховання, а старе кладовище повільно зникає.

Найдавніше поховання 1898 року розташоване окремо біля церкви – кам’яний пам’ятник з написом на вилитій металевій таблиці «ТУТ СПОЧИВАЄ БЛП [блаженна покійна] РОДЛУЦЬКА МАРИЯ *1870 †1898 ЖЕНА ПАРОХА ВІЧНАЯ ПАМЯТЬ». Написання прізвища одразу насторожило й змусило звернутися до метричних книг.

Скупий запис з книги реєстрації померлих дещо прояснив ситуацію: «Maria Rozlucka nata Baranowska uxor parochi Hlibov» (Марія Розлуцька уроджена Барановська дружина пароха Глібова). Померла вона на 29 році життя від туберкульозу 24 вересня 1898 року в будинку №26. За три дні 27 вересня її поховали. Чин похорону здійснив місцевий священник о. Григорій Комарянський.

 Комарянські

 З метричних книг довідуємося, що в будинку з конскрипційним № 26 завжди мешкав парох з родиною. Дружиною о. Григорія була рідна сестра Марії Сабіна Барановська. Син Дмитра Комарянського та Єви Гнєвчинської висвятився 1889 року. Одразу після висвячення 23 березня 1890 року молода сім’я приїхала на перше місце душпастирської праці – с. Жуличі Золочівського повіту (нині – село в Золочівській міській громаді Золочівського району Львівської області). 7 лютого 1892 року він зробив останній запис у книзі народжень і перевіз родину до Бережниці.

Тут 13 листопада 1893 року в подружжя народилася донька Ірена, яку охрестив парох Стрілкова о. Юліан Галкевич. А 4 лютого 1896 року на світ з’явилася дівчинка, яку назвали Марія. Її хрестив 8 квітня парох Стрілкова о. Володимир Чепіль. Хрещеними батьками були стрийський сотрудник о. Лев Кордасевич і дружина пароха с. Олексичі Олена Яцишин.

29 травня 1898 року народився син Володимир. Хлопчику не судився довгий вік. Його поховали 27 червня 1899 року. 7 місяців прожила донька священника Мирослава Комарянська. Вона народилася 15 липня 1899, а померла 25 лютого 1900 року.

Барановські

Батько сестер  Марії та Сабіни – о. Володимир Барановський (1842-1888) був сином Андрія Барановського та Розалії Білоруської; висвятився 1867 року, одружився з Неонілою Онишкевич, яка була донькою Йосипа Онишкевича та Сабіни Левицької, і став сотрудником в Бурштині Рогатинського повіту. 1869-1871 рр. – парох у с. Фалиш Стрийського повіту. 1871‑1877 рр. – с. Свістільники Рогатинського повіту (нині – с. Світа́нок у Рогатинській міській громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області). 1877-1883 рр. – с. Дусанів (нині – село Перемишлянської міської територіальної громади у Львівському районі Львівської області). 1883-1888 рр. – с. Мужилів Підгаєцького повіту (нині – село у Підгаєцькій міській громаді Тернопільського району Тернопільської області), де й помер 26 квітня 1888 року.

Марія Барановська народилася в Фалиші 20 вересня 1870 року в парафіяльному будинку № 21. Її того ж дня охрестив адміністратор церкви в с¸Братківці о. Микола Гарасевич, а його дружина стала хрещеною мамою дівчинки, яку назвали Стефанія.

В 18-річному віці вона вийшла заміж за богослова Володимира Розлуцького (1863-1902), який народився в с. Теляче (нині – село Мирне у Підгаєцькій міській громаді Тернопільського району Тернопільської області) 26 липня 1863 року в родині місцевого священника о. Франциска Розлуцького (1827‑1880) та доньки пароха с. Дусанів о. Василя Ріпецького (1806-1875) Глікерії.

До речі, Розлуцькі мають стосунок до родоводу Лепких. Володимир закінчив Бережанську гімназію. В семінарії навчався разом з відомими священниками і письменниками Олексою Бобикевичем і Тимотеєм Бордуляком.

Розлуцькі

Парох с. Теляче о. Франциск Розлуцький помер 21 грудня 1880 року. Володимир Розлуцький мав старшого брата Дмитра, який за родинною традицією також став священником. Дружиною Дмитра Розлуцького (1861-1914) була донька пароха в с. Жовчів Рогатинського деканату (нині – село в Рогатинській міській громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області) о. Модеста Зарицького (1827-1892) Марія.

Саме на парафію тестя о. Дмитро Розлуцький призначений приватним сотрудником грамотою № 2536 від 16 квітня 1886 року. 2 вересня 1892 року став парохом. У Жовчеві він і помер 1914 року. Єдиний син Лесь де Новіна Розлуцький (1889-1920) – підхорунжий УСС, театральний і громадський діяч, актор, режисер, літописець Легіону УСС.

Два роки о. Володимир Розлуцький був завідувачем парафії Дитятин (нині – село Більшівцівської селищної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області). Потім часто змінював парафії:

Козівка Бережанського деканату (нині – село у Козівській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області);

Яблунів Галицького деканату (нині – село Більшівцівської селищної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області);

Милятин (нині – село Городоцької міської територіальної громади у Львівському районі Львівської області);

Збоїська біля Львова (05 вересня 1893 – 21 березня 1894);

Глібів від 2 березня 1894 р. (нині – село у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області). Справа на о. Розлуцького є у фонді Церковного суду Греко-католицької митрополичої консисторії, що зберігається в ЦДІАЛ.

Смерть дружини застала о. Володимира Розлуцького на посаді пароха Глібова.  Вдівець залишився з 3 малими дітьми. Він помер 10 червня 1902 року та був похований на місцевому кладовищі. Напис «О. ВОЛОДИМИР РОЗЛУЦКИЙ ПАРОХ ГЛІБОВА ЖИВ 39 ЛІТ † 1903  НАЙКОХАНІШОМУ ТАТКОВИ» Могила добре збережена та доглянута, але рік смерті вказано невірно.

Так вони й спочивають з дружиною в Бозі на земній віддалі 211 км один від одного.

Незвідані долі

 Цікава доля нащадків подружжя Розлуцьких. 4 жовтня 1890 року народилась донька Ярослава. Сиротою опікувався стрийко о. Дмитро Розлуцький. Він повів її до вінця 10 червня 1909 року в церкві Святого Архистратига Михаїла с. Жовчів, яку власними стараннями збудував 1907-1909 рр. за проєктом Филимона Левицького та Василя Нагірного. Ярославу взяв за дружину молодий богослов Євген Цегельський (1885-1977). Після висвячення працював катехитом в Теребовлі (1910-1922), потім 1922-1944 рр. – парохом в Янові (нині – село Доли́на в Теребовлянській міській громаді Тернопільського району Тернопільської області). 1944 року з родиною емігрував. Спершу виконував душпастирські обов’язки в Австрії та Німеччині, а з 1948 року потрапив у місто Бетлегем на північному сході США в штаті Пенсільванія. Ярослава Цегельська активно працювала в Союзі Українок. Вони прожили довге і цікаве життя.

Ще одна донька о. Володимира та Марії Розлуцьких Ольга вийшла заміж за о. Івана Ратича (1884-1975). Мали п’ятеро дітей. Отець Ратич працював спочатку в Товстому і Струсові, протягом життя завідував такими парафіями, як Березовиця Велика, Ценів, Черче і Ставчанах біля Львова.

Під час російської окупації Галичини в роки Першої Світової війни його вивезли в Сибір. Там перехворів тифом, через гангрену йому ампутували ногу. За радянської влади засланий разом з дружиною в Амурську область, а згодом – у Красноярський край. Після повернення мешкав з родиною в Калуші Івано-Франківської області. Важко хворів 1973 року помер. Похований в Калуші.

В селі Жовчів, яке від 1961 до 1993 рр. мало назву Калинівка, нині діє Музей Лепких, Розлуцьких і Смиків.

1901 року о. Комарянський отримав нове призначення – парафія Преображення Господнього в Сарниках Горішніх Рогатинського (згодом Буршинського) деканату (нині – село в складі Бурштинської міської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області). У роки Першої світової війни опинився в росії. Після повернення був парохом у с. Григорів Ходорівського деканату (нині – село Рогатинської міської об’єднаної територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.). Там і помер у липні 1932 року.

Тим часом в Бережниці з 1901 року парохом став о. Іван Бордун (1867 р. н., висв. 1892 р.). Він користувався 28 моргами поля, 19 – сіножатей, трьома моргами городу і десятьма неужитків. Дохід з поля становив 123 корони, а допомога з церковного фонду – 1145 корон.

У 1920-х роках новий парох Бережниці о. Євген Шанковський (1887 р. н., висв. 1913 р.) насамперед взявся за відновлення церков.

1931 року парохом призначений о. Йосип Проць (1900 р. н., висв. 1926 р.). Станом на 1935 рік кількість прихожан у Бережниці склала 637 осіб, у Лотатниках – 348. Парохія входила до Стрийського деканату, що мав 35 приходств із загальною кількістю вірних 37466 осіб. Наприкінці 1941 року обов’язки пароха Бережниці виконував о. Лев Тиховський. 1944 року в Бережниці служив о. Ксенофонт Керша. Він був 1897 р. н. і висв. 1926 р., якого 29 березня 1946 р. заарештували в Труханові.

Протягом 1960-1989 рр. церква не діяла…

Некрополістика – цікава й захоплива спеціальна історична дисципліна, що завжди залишає поле для пошуків. На кладовищі в сусідньому Стрілкові могила ще однієї їмості, дружини о. Стефана Ващишина Євгенії (1880-1908), яка померла при народженні сина Миколая-Володимира. Але це вже зовсім інша цвинтарна історія.

Микола ЗАКУСОВ та Катерина ЗАКУСОВА (студентка ННІФ КНУ)