Олена Орлюк: «Нам потрібно захищати не лише території, а й сенси, традиції та символи»

Сьогодні Україна змушена захищати не лише кордони, а й нашу ідентичність, тобто те, що робить нас упізнаваними у світі — сенси, символи, культурний код. Українські народні промисли сьогодні опинилися на перетині одразу кількох серйозних викликів: фізичного знищення та масового копіювання, яке стирає автентичність. У таких реаліях питання збереження традицій виходить далеко за межі культури й дедалі більше стосується національної безпеки, економіки та, без перебільшення, виживання нашої держави.

Чи може інтелектуальна власність стати інструментом культурної безпеки та як держава може підтримувати майстрів народних промислів — про це ми говорили з очільницею Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ / IP офісу) Оленою Орлюк.

— Пані Олено, як інтелектуальна власність (Intellectual Property, ІР) може захистити народні промисли від копіювання й втрати автентичності — і чи дійсно право здатне зупинити масмаркет?

— Народні промисли — це складні системи знань, ремесел і навичок, які формуються століттями. Будь-яке копіювання або привласнення цих форм і технологій фактично позбавляє їх глибини й автентичності. Адже сучасний масмаркет реагує миттєво: варто лише з’явитися цікавому локальному елементу, як він швидко тиражується й перетворюється на безликий декоративний мотив.

Правова охорона IP працює навпаки: вона повертає автентичному виробу достовірність походження та смислову наповненість. Коли промисел має чітко закріплений статус, змінюється рівень довіри до цього продукту. Iнструменти ІP дають змогу провести чітку межу між справжнім традиційним виробом та копією, що не має права експлуатувати історичну та культурну спадщину.

У контексті спроб держави-агресора привласнити та спотворити українську культуру IP набуває ще одного виміру — національної культурної безпеки. Це така сама форма захисту, як і фізичне збереження музеїв, архівів та історичних обʼєктів. І сьогодні, як ніколи, нам потрібно захищати не лише території, а й сенси, традиції та символи, які формують українську ідентичність і роблять її впізнаваною та цінованою у світі.

— Якими правовими інструментами сьогодні можна ефективно захистити традиційні знання й культуру?

— Не існує універсального інструмента. Для якогось промислу ключовою може бути форма виробу чи його декоративне оформлення — й тоді найкраще працюватиме його правова охорона як промислового зразка. Цінність іншого зосереджена в художньому рішенні, унікальному стилі або орнаменті — й тут уже домінує авторське право. А бувають випадки, коли сила промислу полягає у зв’язку між ремеслом і місцем. Тоді найефективнішим механізмом стає географічне зазначення, яке дає змогу закріпити за регіоном право на автентичність.

Народні промисли не підлягають стандартизації. Тому найефективнішим є не окремий інструмент, а правильне поєднання тих правових механізмів, які максимально відповідають природі конкретного промислу.

— Як IP офіс працює з майстрами народних художніх промислів?

— Системно та багаторівнево. Ми поєднуємо освіту, практичну підтримку та розроблення законодавчих інструментів, аби дати майстрам те, чого їм довго бракувало: реальні знання, доступ до експертів і можливість захистити власну традицію. Серед уже реалізованих ініціатив — тренінгові програми, індивідуальне менторство та підготовка практичних матеріалів, зокрема гайдів та чеклістів. Окремо хочу відзначити проєкт «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації».

Крім того, наразі в нашій державі триває обговорення законопроєкту «Про народні художні промисли» — і представники IP офісу не залишаються осторонь цього процесу. Ми плануємо продовжувати діяльність у цьому напрямі, розширюючи міжнародну співпрацю та формуючи стійку екосистему підтримки для майстрів у різних регіонах України.

— Ви згадували проєкт «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації». Які його результати, на вашу думку, виявилися справді важливими для майстрів?

— Цей комплексний проєкт було реалізовано у 2024–2025 роках Департаментом «Академія інтелектуальної власності» УКРНОІВІ (IP Academy) за підтримки Академії Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO Academy).

Головним результатом я вважаю зміну оптики: майстри почали сприймати інтелектуальну власність не як бюрократичну перепону, а як інструмент розвитку та захисту власної традиції. Проєкт складався з кількох етапів — тренінгового курсу, менторської програми та фінального діалогу з майстрами.

Окремим важливим підсумком стала поява прикладних матеріалів — гайдів і чеклістів, які майстри можуть використовувати у щоденній роботі. Це не теорія, а інструменти, що допомагають орієнтуватися в питаннях захисту й розвитку традицій у реальному середовищі. Вони доступні для ознайомлення як у розділі «Бібліотека» на сайті IP Academy, так і безпосередньо на сайті УКРНОІВІ.

— Наскільки українські майстри усвідомлюють важливість правового захисту своєї творчості?

— Безперечно, їхня IP обізнаність поступово зростає. Адже ще кілька років тому панувала думка, що промисел є настільки природною частиною громади та культурної спадщини, що не потребує юридичної охорони.

Перелом стався тоді, коли майстри вперше стикнулися з реальними загрозами: копіюванням виробів без дозволу та без зазначення походження, спробами привласнити назви, пов’язані з конкретними регіонами. Постало логічне запитання: як себе захистити?

Наш проєкт наочно продемонстрував, наскільки швидко майстри готові вчитися, сприймаючи IP не як обмеження, а як нову можливість. Важливо й те, що з’являється відчуття відповідальності. Майстри усвідомлюють, що сучасний світ вимагає не тільки таланту, а й уміння охороняти результати своєї праці.

— Які бар’єри досі стоять перед майстрами на шляху до реєстрації IP об’єктів? Як держава допомагає їх подолати?

— Насамперед це нестача інформації й навичок, а також страх перед складністю процедур. Традиційні ремесла розвивалися в атмосфері усної передачі знань, у майстернях, де взаємини будувалися на довірі та репутації. Тож перехід у простір правових норм потребує часу та допомоги.

Саме тут важлива роль держави. І я бачу, як вона змінюється — від реактивної до проактивної. На перший план виходить комплексна підтримка: тренінги, індивідуальні консультації, створення практичних гайдів, розробка інструментів для громад. У цьому контексті вищезгаданий проєкт став своєрідною точкою входу.

Ще одним суттєвим кроком є формування законодавчої бази. Нагадаю про законопроєкт «Про народні художні промисли», над яким триває робота. Він пропонує механізм обліку майстрів, створення реєстру, вдосконалення правил надання такого статусу та прозоріші процедури взаємодії з державними інституціями. Відбуватимуться й подальші зміни законодавства в IP сфері — як у частині авторського права та дизайнів, так і географічних зазначень.

— Що означає відповідальність у збереженні народної спадщини для самих майстрів і для держави?

— Для майстрів відповідальність починається з усвідомлення, що їхня творчість — це продовження культурної пам’яті, й тому важливо не тільки створювати автентичні речі, а й забезпечувати їхню правову охорону.

Натомість для держави відповідальність полягає у створенні умов, за яких ця спадщина може розвиватися. Важливим є також посилення співпраці та узгодження дій між державними інституціями, які сприяють розвитку народних промислів. Насамперед ідеться про взаємодію нашого ІР офісу з Міністерством культури України, Українським культурним фондом, органами регіональної та місцевої влади.

— Досвід яких країн щодо підтримки народних промислів може стати орієнтиром для України?

— Ми активно переймаємо досвід держав, де народні промисли розглядають не лише як культурну спадщину, а й як економічний ресурс, інструмент культурної дипломатії та спосіб зміцнення національної ідентичності.

У цьому контексті міжнародна співпраця України відіграє надзвичайно важливу роль. Партнерство з WIPO Academy стало для нас фундаментальним кроком. Завдяки спільним тренінгам, залученню міжнародних експертів та обміну практиками ми фактично інтегруємо українські промисли у глобальний контекст. Це не просто навчання — це визнання того, що українські вироби здатні конкурувати на світовому рівні, формуючи позитивний імідж країни.

Не менш важливою є наша співпраця з Відомством з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO). Ми активно просуваємо на ринок ЄС українські торговельні марки, дизайни, географічні зазначення, що стосуються промислів і крафтів, — та ділимося досвідом охорони авторського права.

— Як інтелектуальна власність може впливати на майбутнє народних художніх промислів?

— Їхнє майбутнє багатовимірне, і саме інтелектуальна власність дає змогу розкрити кожен із цих вимірів. По-перше, правова охорона закріплює за майстрами право на традицію й допомагає зберегти її автентичність.

Другий вимір — це збереження культурної ідентичності. Ми живемо у світі, де унікальність стає найбільшою цінністю. Народні промисли — це культурний код, який формує образ України як держави з унікальною історією та сучасною здатністю берегти й переосмислювати своє.

І третій — економічний. Народні промисли здатні стати потужним драйвером розвитку. Завдяки IP системі майстри здобувають інструменти, які роками були недоступні — можливість будувати бренди, офіційно виходити на міжнародні ринки, підвищувати цінність своєї праці й отримувати справедливу винагороду.

Інакше кажучи, майбутнє українських промислів — це простір, де традиції й сучасність не конфліктують, а взаємно посилюють одне одного. IP робить цей розвиток усвідомленим, захищеним і сталим.