Реалістичний імпресіоніст: як львів’янин Іван Труш приніс революцію у живопис ХІХ століття

Від ремісника до академіка

Іван Труш народився в селі Висоцьке (Бродівський повіт) на Галичині у родині кравця. Ще гімназистом у Бродах він заробляв на життя, виготовляючи портрети з фотографій за невелику плату.

Вступ до Краківської школи образотворчих мистецтв у 1891 році став для нього стрибком у професійний світ. Це навчання давалося важко: через брак коштів Труш часто перебивався "з хліба на воду" і змушений був робити перерви в освіті, тож замість звичних кількох років вчився майже десять. 

Автопортрет Труша, фото: Енциклопедія України в інтернеті

Його вчителями були корифеї польського живопису Леон Вичулковський та Ян Станіславський. Саме Станіславський навчив Труша бачити красу в "малому пейзажі" — не в пафосних панорамах, а в будяках, пнях чи клаптику поля. Остаточна трансформація Труша з провінційного художника на європейського інтелектуала відбулася під час студій у Відні та Мюнхені, де він навчався у школі Антона Ажбе. Він не лише вдосконалював техніку, а й формував свій світогляд, читаючи німецьких філософів та літературу в оригіналі. Повернувшись до Львова, Труш уже не був ремісником, що копіює фотографії, він став організатором мистецького життя, критиком і теоретиком.

Чому "реаліст", а не "імпресіоніст"?

Мистецтвознавці класифікують Труша як імпресіоніста через його роботу зі світлом, чисті кольори та пленерний метод (малювання на відкритому повітрі). Однак сам художник наполягав: "Я — реаліст".

Єгипетський пейзаж, фото: Енциклопедія України в інтернеті

Ця позиція була формою протесту проти моди того часу. Він також іронізував над радикальним імпресіонізмом, де форма розчинялася у плямах, і висміював художників, які малювали "зелених коней" заради ефекту. Водночас Труш зберіг свою юнацьку нелюбов до фотографії, стверджуючи, що камера фіксує лише форму, вбиваючи колір. Його творче кредо звучало так: "Де колір творить душу природи, там фотографія безсила", адже тільки око художника здатне передати вібрацію повітря та настрій моменту. 

Вечірнє сонце, фото: Енциклопедія України в інтернеті

Портретист української еліти

Попри те, що Труш називав пейзажі своїм відпочинком, а роботу над портретами — виснажливою працею, він створив галерею облич української інтелігенції. Труш був близьким другом Івана Франка і створив десять його прижиттєвих портретів, зафіксувавши письменника втомленим і замисленим, а не як бронзовий пам'ятник. 

фото: Енциклопедія України в інтернеті

Зовсім інша історія трапилася з Лесею Українкою. У 1900 році Труш поїхав до Києва, щоб на замовлення Наукового товариства імені Шевченка намалювати портрет поетеси. Під час сеансів вони потоваришували, і Леся навіть писала рідним, що художник здався їй "найкращим з усіх галичан". Проте згодом вибухнув скандал. Труш, дотримуючись своєї звички, створив авторську копію портрета і продав її приватному польському колекціонеру, графу Леону Пінінському. Леся Українка була обурена: вона погодилася позувати для української наукової інституції, а не для приватної колекції польського аристократа. Вона вимагала, щоб Труш знищив або викупив копію, але художник цього не зробив. Через цей конфуз поетеса розірвала з ним спілкування, заявивши: "Ми зірвали знайомість з Трушем і, здається, назавжди".

фото: Енциклопедія України в інтернеті

Важливу роль у житті художника відіграв митрополит Андрей Шептицький. Він був не лише духовним лідером, а й меценатом, який реально підтримував Труша замовленнями та купівлею картин. Відомий факт, що Шептицький особисто відвідував молодого художника в готелі перед виставками, що було знаком великої поваги.

фото: Енциклопедія України в інтернеті

У саду, фото: Енциклопедія України в інтернеті

Трембітарі, фото: Вікіпедія

Гуцулки біля церкви, фото: Вікіпедія

• Створив візуальний образ УПА: 120 років тому народився Ніл Хасевич, головний художник повстанців