Як працювали в рітейлі 140 років тому: чи так багато змінилося з XIX століття

Для багатьох молодих людей сьогодні робота в роздрібній торгівлі — один із найпоширеніших способів заробітку. Водночас умови праці часто далекі від ідеалу: довгі зміни, короткі перерви й невисока платня. Але якою була ця робота раніше?

Покупка в магазині Harding and Howell, Лондон, 1809 рік

Роман Еміля Золя «Дамське щастя» (1883) дає можливість зазирнути в рітейл півтора століття тому — і побачити, який шлях пройшла роздрібна торгівля. Один із провідних представників натуралізму, Золя показує не лише виснажливу працю продавців, а й фіксує майже документальну картину народження сучасного капіталізму та культури масового споживання.

Головна героїня роману Деніз — дівчина з нижчого соціального прошарку. Переїхавши до Парижа до дядька, власника невеликої крамниці тканин і галантереї, вона опиняється в новому для себе світі. Деніз спостерігає, як великий універмаг жіночого одягу та аксесуарів «Дамське щастя» поступово відбирає клієнтів у традиційних спеціалізованих магазинів. Згодом вона сама влаштовується на роботу до цього універмагу й закохується в його власника — молодого й харизматичного Октава Муре, втілення нового типу підприємця модерної епохи.

Експлуатація жінок

Разом із Деніз ми отримуємо змогу спостерігати за роботою універмагу — формату, принципово нового для XIX століття. Сама його назва має маніпулятивний і стереотипний характер, що відповідає початковому ставленню Октава Муре до жінок.

Він активно використовує маркетингові прийоми, які й сьогодні є основою рітейлу: заплутане розташування товарів, яскраві оголошення та масштабні розпродажі працюють на збільшення часу перебування в магазині й суми витрат. Муре експлуатує як фінансову неграмотність і потребу в простих «жіночих задоволеннях» серед клієнток, так і фізичний та емоційний ресурс власних найманих працівниць. Під час щоденних обходів магазину, який він називає «злагодженою машиною», Муре почувається не просто керівником, а завойовником, що обертає жіночі бажання і працю на прибуток.

Деніз і її колежанки працюють на виснаження. Робочий день починається о сьомій ранку й закінчується пізно увечері; продавчині годинами стоять за прилавками, не маючи змоги сісти або перепочити, а графік не містить повноцінних перерв. Багатьом працівницям «Дамського щастя» доводиться жити у спільних приміщеннях, розташованих при магазині, де бракує особистого простору й можливості для відновлення сил. Така організація побуту та праці є інструментом контролю: магазин ніби фізично і психологічно поглинає особисте життя, максимізуючи прибуток. Деніз важко налагодити дружні стосунки з іншими продавчинями, адже конкуренція між ними свідомо підтримується адміністрацією й закладена в саму структуру торгівлі нового типу, так само як і постійні догани та штрафи за найменші помилки.

Компанія Byron (Нью-Йорк, штат Нью-Йорк). Відділ роздрібної торгівлі. 1897 рік

Початок модерної торгівлі

Золя виступає уважним споглядачем, майже журналістом, який веде розслідування. Він виходить за межі простої любовної історії й занурює читача в процес зародження консюмеризму та модерної культури праці — детально описує повторювані сцени роботи, розпродажів і контролю. Ця система, попри всі недоліки, відкриває реальну можливість соціальної мобільності та заробітку для незаможних працівниць.

Золя також показує, як Октав Муре перетворює шопінг на емоційну подію. У романі ми бачимо, як деякі клієнтки переживають справжні «напади радості» від самого акту витрати грошей, підкріпленого жестами уваги з боку персоналу — прохолодними напоями, подарунками, безкоштовними квітами. Водночас у тексті підкреслено контраст між комерційним успіхом «Дамського щастя» та фінансовими труднощами частини його клієнток, спричиненими надмірними витратами.

На прикладі універмагу Муре автор показує, як підприємець об’єднує під одним дахом людей із різних соціальних прошарків. У романі жінки вищого класу через систему розпродажів часто купують ті самі речі, що й менш заможні клієнтки. Привабливість «Дамського щастя» та широкий асортимент товарів подекуди розмивають класові межі і водночас позбавляють доходів традиційних продавців — таких, як дядько головної героїні, месьє Бодю.

Попри гостру соціальну критику, роман демонструє і трансформацію самого Муре: під впливом почуттів до Деніз він поступово змінює ставлення до жінок. Сама ж Деніз, користуючись його прихильністю, намагається пом’якшити систему зсередини — запровадити можливості для освіти та медичної підтримки працівниць.

Відкриття компанії Siegel, Cooper Co., 1896 рік.

Чому роман відгукується сьогодні

Чи змінилися умови роботи в рітейлі за півтора століття? Можна справедливо зауважити, що для сучасних працівниць доступнішими стали соціальні гарантії, робочий день скоротився, а конкуренція між персоналом частково поступилася командній роботі. Водночас зарплатню продавчині в сучасному магазині одягу важко назвати ідеальною: вона й досі часто залежить від обсягів продажів, бонусів та KPI, що зберігає елемент змагання. Хоч і меншою мірою, але робота в рітейлі залишається виснажливою та здатною обмежувати особисте життя, особливо в періоди розпродажів і свят.

Роман Еміля Золя навряд чи залишить байдужим читача, який мав досвід роботи у сфері продажів, де найбільше заробляє «людина зверху». Текст Золя дозволяє провести важливі паралелі між минулим і сучасністю та оцінити як масштаб прогресу, так і необхідність подальших змін у культурі праці. Для тих, хто цікавиться становленням нового капіталізму й суспільним ладом Європи XIX століття, роман пропонує глибокий літературний соціальний зріз, що охоплює ставлення до жінок, динаміку між класами та витіснення традиційного торгового укладу модерним.