Місяці очікувань та волонтерська допомога замість системної роботи: хто і як відновлює житло в Києві після обстрілів

У неділю, 28 вересня о 7:20, у Дарницькому районі Києва російський безпілотник влетів у високу сосну на території дитсадка, приблизно за 100 метрів від будинку Юлії Пронозової. Вибуховою хвилею в квартирі її родини вибило більшість шибок: тріснули кухонні рами, на кутовому балконі вилетіло до 70% скла, підлога була в уламках, а ночувати вдома кілька днів було неможливо через холод і небезпеку.

Комунальники того ж дня прийшли «заклеїти» вікна плівкою, але лише в квартирі. За словами Юлії, балкон відмовилися закривати, пояснивши, що він не належить до житлового фонду. Скло біля під’їзду прибрали частково, а решту розчищали самі мешканці, зокрема Юлія, її сестра й мама, бо під вікнами першого поверху все було всіяне уламками.

Ця ситуація типова для міської системи відновлення: оперативні перші дії на місці інколи є, але далі люди часто залишаються сам на сам із процедурою, у якій немає чіткого алгоритму, конкретних кроків і зрозумілих термінів.

Юлія згадує, що про пункт допомоги у палатці вона дізналася випадково від перехожого. Коли ж знайшла його, було вже запізно: там пояснили, що для фіксації потрібні документи від ЖЕКу і що «ви вже не встигнете, бо ми за годину зачиняємось». У результаті родина швидко поставила одне вікно за 12 тисяч гривень, а балкон ремонтували власними силами (ще близько 10 тисяч на скло й матеріали).

Згодом вони зіткнулися з парадоксом компенсацій: програма «єВідновлення» передбачає огляд пошкоджень, але люди не можуть місяцями чекати інспектора з вибитими шибками, особливо коли вдома дитина або на вулиці холодно. Її заяву, подану вже після того, як родина оновила застарілі документи на квартиру, комісія погодилася оглянути лише через кілька місяців, узимку, коли вони були не в Києві.

За даними Департаменту будівництва та житлового забезпечення КМДА у відповіді на запит «Хмарочоса», у місті пошкоджено 2775 житлових будинків. Попередні обстеження проводить КП «Київекспертиза», а у разі виявлення дефектів, що можуть впливати на міцність конструкцій, рекомендують детальне інструментальне обстеження для подальшого відновлення.

Окремим переліком визначено всього 68 багатоквартирних будинків зі значними пошкодженнями, які відновлюють коштом бюджету міста Києва. Станом на кінець січня (лише, — ред.) 30 будинків уже відновили, ще 38 у процесі. На 2026 рік у міському бюджеті на відновлення багатоповерхівок закладено 574,2 млн грн. У КМДА наголошують, що роботи охоплюють не лише спільне майно, а й квартири — зокрема внутрішні інженерні мережі та оздоблення до стану безпечного проживання (без закупівлі меблів).

Паралельно діє державний механізм компенсацій через «єВідновлення»: комісії, створені рішеннями Київської міської військової адміністрації, працюють в електронній черзі. У Києві, за даними департаменту, в обробці 12 564 заяви, ухвалено 7 725 позитивних рішень на суму понад 732,5 млн грн.

Втім, на практиці час відновлення часто сильно затягується. Зокрема, у будинку на вулиці Василя Кучера, зруйнованому російською ракетою 31 липня 2025 року, мешканці місяцями жили без засклених сходових клітин, газу та стабільної електрики (читайте про це в цьому матеріалі). Частина людей замінила вікна власним коштом, але для літніх мешканців із мінімальними пенсіями це виявилося непосильним, а їхні заявки на «єВідновлення» досі перебувають на розгляді.

Схожа ситуація й в інших районах міста: будинки, з яких після обстрілів виселили мешканців, у Києві часом не консервують, через що погодні умови далі руйнують конструкції будівель. Міська влада пояснює це браком коштів у бюджеті.

Надзвичайно часто на допомогу приходять волонтери. Катерина Терехова, волонтерка та голова проєктного відділу БФ «РАЙОН #1», описує свою роботу як emergency reaction: після дозволу ДСНС її команда заходить у будинки, формує живу чергу заявок і «швидко зашиває» вікна та двері ОСБ або плівкою, інколи допомагає з дахами, щоб люди могли дочекатися компенсацій або капітального ремонту. Вона прямо критикує міські процеси за нестачу матеріалів, повільні рішення та відсутність зрозумілого алгоритму на місці й порівнює Київ із Харковом, де, за її словами, реагування системніше й швидше.

«Хмарочос» розповідає про те, як саме Київ відновлює багатоквартирне житло після обстрілів: хто за що відповідає на папері, яким є шлях постраждалого від першої фіксації до ремонту, або компенсації.

Який офіційний шлях для постраждалого, якщо будинок пошкоджено обстрілом?

Після обстрілу мешканці зазвичай діють інтуїтивно: закривають вибиті вікна, шукають, де переночувати, намагаються врятувати майно. Водночас існує офіційний алгоритм, за яким держава і місто фіксують пошкодження та ухвалюють рішення про відновлення або компенсацію.

Перший крок — фіксація пошкоджень. Йдеться про фото й відео у квартирі та в місцях загального користування: вікна, двері, балкони, сходові клітини. Саме ці матеріали згодом стають підставою для подання заяви і розгляду компенсації. Виклик поліції не є обов’язковим, але може слугувати додатковим доказом.

Далі мешканець має повідомити державу про пошкоджене майно, через застосунок або портал «Дія». Це ключовий етап, адже без цього об’єкт не потрапляє до Реєстру пошкодженого і знищеного майна, а отже людина не зможе скористатися програмою «єВідновлення».

Паралельно потрібно звернутися до керуючої компанії, ЖЕКу або ОСББ. Саме вони ініціюють первинний огляд будинку та комунікують із районною державною адміністрацією. Після такого огляду складають акт про пошкодження, який надалі використовують у процедурі відновлення.

У Києві попереднє технічне обстеження пошкоджених будинків проводить КП «Київекспертиза». Якщо фахівці виявляють дефекти, що можуть впливати на міцність або безпеку будівлі, призначають детальне інструментальне обстеження. Саме його результати визначають, чи потрапить будинок до переліку об’єктів, які відновлюють коштом міського бюджету.

Отримання компенсації через програму «єВідновлення» — це окремий шлях. Заяву подають у «Дії», вказуючи дані власника, адресу житла, характер пошкоджень і банківський рахунок. Комісії, створені Київською міською військовою адміністрацією, розглядають такі заяви в електронній черзі. За потреби заявника можуть запросити надати додаткові документи або допустити комісію до огляду житла.

Важливо, що навіть якщо мешканці були змушені частково відремонтувати житло до огляду, право на компенсацію зберігається, хоча це може вплинути на суму виплат. Водночас балкони, лоджії та внутрішні ремонти не завжди входять до програм міського відновлення, їхній статус визначають окремо.

Таким шляхом система має працювати офіційно. На практиці ж, як показують кейси киян, відсутність зрозумілих термінів та комунікації часто змушує людей ремонтувати житло власним коштом ще до того, як держава встигає зафіксувати пошкодження.

На практиці шлях від вибуху до відновленого житла майже ніколи не виглядає як чіткий ланцюжок дій. Перші години після обстрілу в Києві зазвичай справді супроводжуються швидкою реакцією: працюють рятувальники, комунальні служби прибирають уламки, тимчасово закривають вибиті вікна плівкою або фанерою.

Як показує досвід, будинки можуть тижнями й місяцями чекати на повноцінне технічне обстеження, погодження проєктно-кошторисної документації та старт реальних робіт. У цей час у багатьох квартирах немає скління, стабільного тепла чи газу. Люди або змушені вкладати власні кошти, або виїжджати з міста, при цьому не завжди розуміючи, чи не позбавить їх самостійний ремонт права на компенсацію.

Особливо уразливими виявляються мешканці будинків, які не потрапили до переліків «значних пошкоджень». Формально будівля може вважатися такою, що підлягає відновленню, але фактично роками чекати своєї черги через обмежені бюджети, складні погоджувальні процедури та зміну пріоритетів після кожного нового обстрілу. У таких випадках міське відновлення зводиться до мінімуму, тимчасових рішень, які не повертають житло до придатного стану.

Ще одна часта проблема — це відсутність консервації будинків, з яких після обстрілів відселили мешканців. Пошкоджені дахи та вибиті вікна залишаються відкритими, всередину потрапляють вода й холод, і руйнування прогресує. Відомі випадки, коли в таких будинках пізніше обвалювалися перекриття, що ускладнювало і без того складний процес відновлення. Наприклад, в одному з будинків у Солом’янському районі Києва, з якого після обстрілу відселили всіх мешканців, відновлення так і не розпочалося. Будівлю залишили без консервації, з пошкодженим дахом і вибитими вікнами, через які всередину потрапляли дощ і холод. З часом це призвело до подальшої деградації конструкцій у будинку обвалилося міжповерхове перекриття, що ще більше ускладнило його відновлення (детальніше читайте тут).

Комунікація з мешканцями часто обмежується поодинокими повідомленнями або відповідями. Люди не завжди знають, на якій стадії погодження перебуває їхній будинок, хто відповідальний за наступний крок і коли чекати змін. Це створює ґрунт для недовіри та чуток, зокрема про те, що якщо зробити ремонт самостійно, компенсації не буде, або що черга рухається лише для окремих будинків.

У цій прогалині між формальним алгоритмом і реальністю ключову роль часто відіграють волонтери та благодійні організації. Вони закривають найперші потреби, зашивають вікна, допомагають із дверима та дахами, надають матеріали й робочі руки. Фактично це дозволяє людям пережити період очікування рішень від міста і держави, але водночас маскує системні проблеми бездіяльності влади та комунальних служб.

У результаті відновлення житла в Києві сьогодні часто виглядає як мозаїка з різних джерел: трохи міських робіт, трохи державних компенсацій, багато власних коштів і волонтерської допомоги.

Саме так цей процес виглядав і для Юлії Пронозової, чия квартира постраждала під час обстрілу Дарницького району.

Ще у вересені дрон влучив приблизно за 100 метрів від будинку, де проживає родина Юлії Пронозової. Вибух стався на висоті, що, за словами мешканців, уберегло будівлю від критичних руйнувань, але вибухова хвиля пошкодила десятки квартир навколо.

У квартирі Юлії найбільше постраждали кухня та кутовий балкон. У ті дні температура повітря опускалася до близько +10 °C, а вночі ще нижче, тож перебувати в квартирі без засклення було небезпечно, особливо з дитиною.

Комунальні служби прибули того ж дня. У квартирі вибиті вікна затягнули плівкою, але балкон залишили відкритим, працівники пояснили, що він не належить до житлового фонду. 

Через день після обстрілу представники ЖЕКу провели огляд і зафіксували пошкодження. Їх класифікували як «легкі»: рами залишилися на місці, тож будинок не визнали аварійним. Це означало, що мешканці не могли претендувати на тимчасове відселення або компенсацію оренди житла.

Не чекаючи на рішення щодо відновлення, родина почала ремонт власним коштом. Повна заміна кухонного вікна коштувала 12 тисяч гривень, ці роботи виконали першочергово. Балкон ремонтували самотужки: замінювали скло, закріплювали перекошені дерев’яні рами, використовували монтажну піну. На матеріали витратили ще близько 10 тисяч гривень. Після цього балкон фактично перестав відкриватися, але квартира стала придатною для проживання.

Згодом родина подалася на одноразову міську допомогу і отримала 10 тисяч гривень. Наступним кроком мала стати програма «єВідновлення», однак з’ясувалося, що документи на квартиру застарілі й не внесені до актуальних реєстрів. Оновлення даних зайняло кілька тижнів, і подати заявку вдалося лише в грудні.

Після подання заяви минуло ще близько трьох тижнів, перш ніж Юлії зателефонували з повідомленням про можливий огляд. Це сталося вже взимку через кілька місяців після обстрілу. На той момент родина тимчасово виїхала з Києва. За словами Юлії, їй пояснили, що така затримка відповідає процедурі, а без огляду рішення щодо компенсації ухвалити неможливо.

«Виходить, що ми мали місяцями жити з вибитими вікнами або не ремонтувати житло, щоб не втратити право на компенсацію. Але з дитиною це просто нереально», — каже Юлія.

Вона зазначає, що в перші години після обстрілу робота комунальних служб була швидкою й помітною. Водночас далі система стала непрозорою: ніхто не пояснив послідовність дій, не попередив про важливість фотофіксації, не уточнив, як діяти з балконом або частково відремонтованим майном. За її словами, частина сусідів узагалі не подавалася на компенсації, вважаючи процес надто складним і незрозумілим. У будинку багато літніх мешканців, які не користуються «Дією» і не мають ресурсів чекати місяцями.

Історія Юлії — це типовий приклад того, як у Києві сьогодні виглядає шлях відновлення житла після обстрілу: швидка перша реакція, затягнуті процедури, ремонт власним коштом і постійна невизначеність щодо компенсації.

Для порівняння, в інших регіонах механізми відновлення працюють помітно системніше. У Житомирській області, за даними медіа «Вікно Відновлення», станом на осінь 2025 року відновили майже 74% пошкоджених об’єктів, переважно житлових будинків. До робіт залучали державні й місцеві бюджети, програму «єВідновлення», а також самих мешканців і благодійні організації, що дозволило уникати тривалого простою зруйнованих будівель. У Харкові протягом 2025 року відновили понад 160 багатоквартирних будинків, паралельно з ремонтом інженерних мереж, ліфтів і укриттів. Місцева влада оперативно консервує пошкоджені будівлі та швидко запускає роботи, що контрастує з київською моделлю, де між першим реагуванням і реальним відновленням часто виникають багатомісячні паузи.

У цій паузі між формальними рішеннями та реальними роботами волонтерська допомога стала постійним пазликом системи відновлення. Саме волонтери часто першими беруть на себе відповідальність за те, що формально не закріплене за жодною службою: пояснити мешканцям, що відбувається, допомогти мінімізувати подальші руйнування і виграти час до моменту, коли місто або держава зможуть запустити повноцінне відновлення.

За словами волонтерки та голови проєктного відділу благодійного фонду «РАЙОН #1» Катерини Терехової, у Києві склалася ситуація, коли волонтери фактично підміняють відсутню ланку міського реагування, а саме консервацію житла після обстрілів. Йдеться не про ремонт у повному розумінні, а про базовий захист будівель від дощу, морозу та мародерства, без якого навіть незначні пошкодження з часом перетворюються на серйозні проблеми.

Волонтери намагаються працювати оперативно: матеріали закуповують одразу після обстрілів, роботи виконують без складної документації, а рішення ухвалюють на місці, виходячи з того, що критичніше саме зараз. Такий підхід підкреслює контраст із міськими процесами, де кожен етап потребує окремого погодження і часто затягується.

У результаті відповідальність за наслідки обстрілів розмивається: місто формально в процесі, а фактичний тягар перших місяців після удару лягає на мешканців і громадські ініціативи.

Досвід мешканців пошкоджених будинків у Києві показує, що проблема відновлення житла полягає не лише в обмежених ресурсах, а й у фрагментованості самої системи. Формально існують алгоритми, відповідальні органи та програми компенсацій, однак на практиці між ними утворюються паузи, у яких люди залишаються без зрозумілих відповідей і реальної підтримки.

Найбільшим викликом є відсутність єдиного центру відповідальності за будинок після обстрілу. Мешканці змушені самостійно з’ясовувати, хто веде їхній об’єкт, на якому етапі перебуває процес і що робити далі. У результаті навіть ті будинки, які формально в процесі відновлення, можуть місяцями стояти без засклення, тепла або консервації, поступово руйнуючись.

Ще одна системна вада — нестача обов’язкової консервації. Закриття дахів, вікон і прорізів мало б бути стандартною процедурою одразу після обстрілу, незалежно від того, коли розпочнеться капітальний ремонт. Відсутність такого етапу призводить до вторинних руйнувань і зрештою збільшує вартість відновлення.

Окремої уваги потребує комунікація з мешканцями. Люди часто не розуміють, які документи є критичними, чи можна робити мінімальний ремонт, не втрачаючи права на компенсацію, і скільки часу може тривати кожен етап. Це породжує страх помилитися й змушує багатьох або відмовлятися від допомоги, або діяти навмання.

Волонтерська допомога сьогодні частково компенсує ці прогалини, але не може і не повинна бути заміною міської політики.

Щоб змінити ситуацію, місту варто зосередитися на кількох практичних кроках.

• По-перше, запровадити обов’язкову швидку консервацію пошкоджених будинків як окремий етап реагування.
• По-друге, призначати відповідального координатора для кожного будинку, який би комунікував із мешканцями і супроводжував об’єкт від першого огляду до початку робіт.
• По-третє, публічно озвучувати статуси відновлення, із чіткими етапами, орієнтовними строками та контактами відповідальних осіб.

Також держава має чітко гарантувати, що мінімальний ремонт для безпеки й тепла не позбавляє людей права на компенсацію. А для літніх мешканців та тих, хто не користується цифровими сервісами, потрібні офлайн-механізми супроводу.

Поки ж у Києві відповідальність за відновлення часто перекладається на самих мешканців та волонтерів і потребує системних змін.

Публікація створена «в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії.

За зміст цієї публікації відповідає виключно Хмарочос. Цей матеріал жодним чином не може вважатися таким, що відображає позицію IWPR та Уряду Норвегії.