Високий Замок – надійний охоронець Львова у XV-XVI століттях

Як свідчать львівські хроніки, завдяки старанням королівських старост стан Високого Замку у XV столітті був зразковий, і про що пізніше не раз згадували, львівський замок вважався тоді найпотужнішою оборонною твердинею на Русі. Місцем перебування старост Високий Замок ніколи не був, вони мешкали там лише у виняткових випадках через те, що його високе розташування мало свої негативні сторони.

Уже сам доступ до замку був важкий і виснажливий, вузькість його житлових приміщень і брак інших зручностей додавали негативу. Влітку було ще пів біди: чудовий широкий краєвид на зелений килим полів, луків і лісів розвеселяв мешканців похмурих мурів, але восени і взимку, коли навколо розгулювалися бурі й снігові завірюхи, зриваючи дахи і верхи мурів, тоді перебування в замку не належало до приємних речей.

З наведених причин, старости, мешкаючи постійно у місті, безпосередній нагляд за замком доручали своїм заступникам бургграфам. Останні, як мужі довіри, мусили тут мешкати, відповідали за цілісність замку, піклувалися про його готовність до оборони і забезпечення гарнізоном, зброєю і провіантом, а у випадку облоги керували обороною. Підпорядковуючись лише старостам та їхнім наказам, мали в замку необмежену владу. Першим бургграфом Високого Замку, ім’я якого подають хроніки, був 1405 року якийсь Зброшко, по ньому рядив Войцех зі Сулимова.

До обов’язків бургграфів входило також забезпечення охорони і пильнування в’язнів, яких ніколи не бракувало в замкових льохах і вежах. Поряд зі звичайними злочинцями, засудженими на «вежу» чи в «темницю», сиділи тут і мужі шляхетного роду. До таких належав, наприклад, Якуб з Кобилян гербу Гримала, який 1408 року був безпідставно оскаржений королем Владиславом II Ягайлом за залицяння до його дружини, королеви Анни. Ревнивий і гарячкуватий монарх, повіривши наклепникам, одразу наказав схопити Якуба і посадити у вежу Високого Замку. Майже три роки, закутий в кайдани просидів тут нещасний в’язень, доки його невинуватість була доведена, і він знову повернув собі ласку короля, котрий спричинену йому кривду щедро винагородив.

Не бракувало в замку і в’язнів воєнних. 1410 року, після вікопомної Грюнвальдської битви, взятих у полон рицарів-хрестоносців розсилали у замки Польщі, з’явилися вони і у Львові, а місцем, де вони довгий час були ув’язнені, аж поки не були викуплені, став власне Високий Замок.

У тих часах Високий Замок був твердинею, на яку не лише Львів, а ціла Русь споглядала з довірою і гордістю. Стратегічне значення замку зростало від середини XV століття, коли татари, осівши у Криму, наново розпочали наїзди на Русь. 1442 року околиці Львова знову побачили їхні орди, які сіяли вбивства й пожежі. Відтоді постійно повторюються наїзди, і дикі татари торують собі вглиб Польщі три головні шляхи: Чорний, Кучманський і Волоський, які, починаючись у Криму, сходилися разом під Львовом, і як три мечі з трьох сторін: з півночі, сходу і півдня, націлювалися на червоноруську столицю. Внаслідок цього про Львів почали говорити, що він лежить у «пащі татарській».

У цих умовах Високий Замок, споглядаючи на ці три ворожі шляхи, передовсім ставав попереджувальним сторожовим пунктом для міста й околиці, і таким залишався впродовж віків. Жоден наїзд, який лишень на видноколі відзначився кривавою загравою, не міг пройти повз увагу стражника замкової вежі, і тоді одразу зі замку виходили сигнали тривоги, озивалися гармати, вночі горіли смоляні бочки. Околична людність добре знала їхнє значення, і не раз лише їм завдячувала своїм порятунком, бо могла вчасно схоронитися до міста або у навколишні ліси, і так замок упродовж віків надавав людям неоціненну допомогу.

Після великого татарського наїзду 1443 року, який львівські передмістя перетворив на попелище, для Русі і Львова настали ще гірші часи. Кожен рік щоразу грізніші приносив вісті зі Сходу про нового ворога – турків і про їхні завоювання поблизу кордонів Русі. 1475 року вони здобули Кафу, генуезьку колонію на Кримському півострові, з якою Львів провадив інтенсивну торгівлю караванами, а згодом пали Кілія і Білгород, важливі порти при гирлах Дунаю і Дністра. Великий страх опанував Львів, припинилася його торгівля зі Сходом, купці втратили величезні статки, місто швидко зубожіло. Серед невизначеності небезпека здавалася ближчою, аніж це було насправді. В уяві вже вимальовувались турки під міськими мурами.

За наказом короля Казимира Ягеллончика, за допомогою королівської скарбниці, спішно почали ремонтувати мури, вежі, рови і брами Високого Замку. Відповідне розпорядження отримав львівський староста Рафал Тарновський і одразу ж узявся до справи. Збільшив замкові запаси провіанту і зброї, з допомогою сотень селян старостинських і околичних шляхетських не лише зміцнив замкові мури, але й оточив їх навколо потужним дерев’яним гостроколом, аби утруднити доступ до замку. У повній готовності минали наступні роки. Татари вдаряли щораз більшою потугою, турки стали безпосередніми сусідами Польщі.

1498 рік став для Русі одним із найстрашніших в її історії. На нього припадає лихо за лихом. Упродовж місяців не гаснуть заграви пожеж, убивства і грабежі поширюються на великі території, тисячі людей гинуть або йдуть у неволю. Посеред загальної руїни єдиним пристановищем для усієї Русі стають Львів і його замок.

Початок цьому зробив Стефан, молдавський господар і одночасно васал Туреччини. Отримавши від неї підтримку, у травні на чолі кільканадцятитисячного війська він вступив до Русі. Охоплені жахом люди майже ніде не чинили опору, отож Стефан, знищуючи усе на своєму шляху, 13 травня 1498 року з’явився під Львовом. Передмістя було спалено, утім місто, зачинивши брами, мужньо опиралося. По декількох безуспішних штурмах міста і замку, молдавський господар, власноручно висадивши у повітря частину Галицької брами, повернувся додому.

Після цього в липні того ж року другий наїзд, татарський, жорстоко спустошив околиці Львова, а в листопаді величезна турецька армія під орудою Ольгу-Балибея стояла під міськими мурами, знищуючи усе навколо, що доти вціліло. Зусилля турків, аби здобути місто, «сам Бог угамував», – пише хроніст, – «бо на них прийшла сувора зима і випали такі великі сніги, що вони далі ані рухатися, ані повернутися назад не могли, і, окрім коней їхніх і домашньої худоби, самих людей більше, аніж сорок тисяч від морозу загинуло, і багато потім було знайдено тих, хто, повбивавши коней, влізали до їхнього черева, аби врятуватися від великого морозу…»

Таким чином, упродовж одного року червоноруська столиця два рази пройшла криваві випробування і переможно витримала перші облоги. Далі впродовж ряду років чи не щороку татарські загони, незважаючи на пильність прикордонних старост, добиралися до околиць Львова і змушували навколишню людність шукати прихистку за мурами міста і його замку, де оборона і укриття були надійніші, аніж будь-де на Русі. Доказом цього був диплом короля Олександра від 19 січня 1505 року, де особливо наголошувалося на тому, що «в сучасній воєнній завірюсі, коли замки й міста були знищені поганами, лише єдиний Львівський замок і місто дають утікачам спільну охорону і безпеку».

Особливо грізним був наїзд 1509 року, коли Львів знову був змушений витримати облогу молдавського господаря Богдана, сина Стефана. Упродовж трьох днів місто і Високий Замок обстрілювали з багатьох гармат і проводилися ґвалтовні штурми в обох цих напрямках. У місті і замку, утім, теж не бракувало гармат і боєприпасів, бо, окрім власних, тут було багато залишених королем Ольбрахтом, також не бракувало тут мужніх оборонців і їхніх діяльних рук, таким чином оборона була не менш затята, Господар, не в змозі здобути міста і тим більше замку, дощенту спалив обидва передмістя і зі здобиччю, награбованою по дорозі, повернувся додому, де не уникнув відплати. Бо ще того ж року польські війська увійшли до Молдавії, жорстоко її спустошили і завдали господареві відчутної поразки.

Влітку 1527 року Львів зазнав фактично епохальної трагедії – під час страшної пожежі все місто усередині мурів згоріло майже дощенту разом із брамами і вежами. З верху палаючої Краківської брами жар, несений вітром, перекинувся на Високий Замок. Дерев’яні дахи замкових веж і будинків опинилися у великій небезпеці. Запалала головна замкова вежа, здавалося все, що у замку було дерев’яного, разом із містом перетвориться на попіл, але, на щастя, пожежа обмежилася вежею, натомість іскри, віднесені звідси вітром далі, перетворили на попіл найближче старостинське сільце Знесіння. Поряд із величезними збитками, які від пожежі зазнало місто, шкода, яку вона завдала замкові, була незначною, і стараннями львівського старости Станіслава з Ходча була швидко усунута.

Загалом одноманітність щоденного життя Високого Замку порушувалася в часі надзвичайних ситуації: тривог, наїздів, відвідин королів, високих чиновників і т. п. Таким був, зокрема, і 1537 рік. У серпні того року замок приймав у своїх мурах короля Сигізмунда I і найвищих сановників держави власне у той час, коли біля підніжжя замку розгорталася сумнозвісна «Куряча війна». Багатотисячні озброєні загони шляхти, які були скликані для походу на Волощину, замість того, аби рушити на ворога, розташувалися навколо міста, заповнюючи усі кути передмість, фактично грабуючи передмістян, і кажуть, що тоді тут не залишилося жодної курки. Утім після бурхливих нарад із військовим начальством вояки розійшлися по домівках.

Перебування короля Сигізмунда I, який особисто мав можливість оцінити потреби Високого Замку і його значення для оборони міста і краю, не залишилося без наслідків. Доказом цього є рахунки королівської скарбниці з 1538 року, які подають довгий перелік видатків на роботи, здійснені старостою в замку, а особливо щодо ремонту дахів і мурів. Окрім цього, мусив староста за наказом короля виділити з прибутків староства двадцять гривень на ремонт замкової криниці. Завдяки цим заходам стан замку всебічно покращився, і наступні роки можна слушно вважати найкращими в його історії.

Ілько ЛЕМКО

Джерело: ZAXID.NET