Остання варта Вишневецьких, або чому зникає костел у Білому Камені?

Село Білий Камінь, що на Золочівщині, сьогодні видається тихим і провінційним, проте його каміння пам’ятає часи, коли тут вирішувалася доля королівств. Головним свідком колишньої величі є костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії — об’єкт, який поєднує в собі витонченість європейського бароко та суворість оборонної архітектури [1]. Нині цей храм перебуває у стані, який викликає волаючий біль у кожного, хто цінує українську культурну спадщину.

Генеза та фундатори: від дерева до каменю

Історія парафіяльного костелу в Білому Камені розпочалася задовго до появи нинішніх мурів. У 1613 році князь Юрій Вишневецький разом із дружиною Феодорою (уродженою Чаплич) заснували тут першу латинську парафію та звели дерев’яний храм [2, с. 147]. Проте бурхливе XVII століття з його постійними татарськими набігами та Хмельниччиною вимагало міцніших стін.

Будівництво мурованого костелу, який дійшов до наших днів, завершилося у 1700 році [3]. Це був період пізнього бароко, коли архітектура прагнула до динамізму та пишності. Проте справжнього розквіту храм зазнав у 1737 році, коли коштом великого гетьмана литовського Михайла Серватія Вишневецького була проведена масштабна реконструкція [4, с. 71]. Саме тоді споруда набула свого завершеного барокового вигляду, який ми можемо бачити на старих фотокартках.

Цікавий факт №1: Саме в Білому Камені народився майбутній король Речі Посполитої Михайло Корибут Вишневецький. Костел завжди вважався патрональним храмом цієї династії, що зумовлювало його багате оздоблення [1].

Архітектурний ансамбль: фортеця духу

Костел у Білому Камені — це класичний приклад однонавного храму з коротким трансептом. Його фасад вражає лаконічністю пілястр та витонченістю білокам’яного декору, який і дав назву поселенню. Однак унікальність пам’ятки полягає не лише в самій будівлі, а в цілісному комплексі.

Навколо храму була зведена потужна огорожа з цегли та каменю, яка виконувала захисну функцію. До ансамблю входили:

• Дві масивні дзвіниці, розташовані по кутах муру.

• В’їзна брама, що демонструвала статус власників містечка.

• Кордегардія — спеціальне приміщення для церковної варти, що було рідкістю для парафіяльних храмів і підкреслювало оборонний характер споруди [2].

Цікавий факт №2: Вапняк для будівництва костелу та навколишніх мурів видобували на місцевих кар’єрах. Цей матеріал з часом стає лише міцнішим, але він надзвичайно чутливий до вологи, яка зараз і руйнує пам’ятку [3, с. 132].

Трагедія ХХ століття та сучасний стан

Після Другої світової війни радянська влада перетворила храм на склад. У 1963 році костел отримав статус пам’ятки архітектури національного значення (охоронний № 424), що, втім, не врятувало його від занепаду [5]. У 1970-х роках під керівництвом Бориса Возницького тут провели часткову реставрацію, оскільки приміщення планували використовувати як виставковий зал Львівської галереї мистецтв [4].

Проте з розпадом СРСР та відсутністю фінансування костел залишився напризволяще. Адреса об’єкта — вулиця Костельна, 1, село Білий Камінь, Золочівський район, Львівська область — стала адресою руїни. Кілька років тому дах центральної нави повністю завалився [6]. Відкрите небо тепер поступово знищує залишки ліпнини та внутрішніх розписів, які ще пам’ятають велич магнатських родів.

Питання спадщини: чий це костел?

Сьогодні в соціальних мережах часто точаться суперечки щодо доцільності відновлення таких об’єктів. Деякі скептики стверджують, що це “польська спадщина”, яку не варто рятувати за державний кошт України. Як професійний історик, мушу наголосити: це твердження є маніпулятивним та антиісторичним.

Костел у Білому Камені будували місцеві українські ремісники. Він є частиною ландшафту Галичини вже понад 300 років. Це спільна європейська культурна спадщина, яка належить народу України. Ігнорування руйнації таких об’єктів — це втрата власної ідентичності, адже історія нашої землі складається з багатьох культурних шарів [1, с. 38].

Цікавий факт №3: В інтер’єрі костелу до середини ХХ століття зберігалися епітафії родини Вишневецьких, які сьогодні вважаються втраченими або вивезеними до Польщі під час операції “Вісла” та масового переселення [4, с. 80].

Аристарх БАНДРУК

Список використаних джерел

1. Пшик В. Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII — XVIII ст. — Львів: Гердан графіка, 2008. — С. 34-40. (Фундаментальне дослідження оборонних споруд).

2. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. — Львів: Центр Європи, 2005. — С. 147-152. (Опис архітектурного ансамблю Білого Каменя).

3. Пам’ятки містобудування та архітектури Української РСР. Том 3. — Київ: Будівельник, 1985. — С. 132. (Офіційні дані щодо датування та стилістики).

4. Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Białym Kamieniu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków, 1996. — T. 4. — S. 71-84. (Детальний опис інтер’єру та мистецьких цінностей).

5. Державний реєстр нерухомих пам’яток України. Постанова КМУ від 10.10.2012 № 929. Об’єкт № 424.

6. Моніторинг стану об’єктів культурної спадщини. Звіт департаменту архітектури та містобудування Львівської ОВА, 2023.