«Твоє кохання зробило мене водночас найщасливішим і найнещаснішим»: читаємо листи митців до їхніх коханих

Класики, чиї тексти ми звикли аналізувати в контексті історії культури, у приватному листуванні звучать інакше: вразливо, імпульсивно, іноді навіть суперечливо. Саме в цих рядках відкривається їхня жива, неідеалізована сторона. Ми зібрали кілька фрагментів листів відомих митців до тих, кого вони кохали — щоб побачити, якими вони були поза публічними проявами.

Раніше ми вже також ділилися уривками зворушливих любовних листів українських письменників.

Людвіг ван Бетховен до «безсмертної коханої»

Композитор ніколи не одружувався, але після сорока років глибоко закохався в таємничу жінку, яка й досі відома як «безсмертна кохана». Саме так він звертався до неї у своїх листах. Сучасні історики вважають, що це могла бути Антонія Брентано — віденська аристократка, одружена з франкфуртським бізнесменом.

Листи Бетховена знайшли серед його особистих речей: вони так і не були відправлені. Це водночас прекрасне й трагічне свідчення того, що їхній роман був затьмарений усвідомленням неможливості повністю належати одне одному.

7 липня 1812 року

«Навіть коли я в ліжку, мої думки поспішають до тебе, моя безсмертна кохана, то радісно, то сумно, чекаючи, чи почує доля нашу молитву. Щоб витримати життя, я мушу жити з тобою повністю або ніколи тебе не бачити… О Боже, чому треба бути відокремленим від тієї, хто так дорога. Проте моє життя у Відні зараз жалюгідне. Твоє кохання зробило мене і найщасливішим, і найнещаснішим зі смертних…»

Франц Кафка до Феліції Бауер

Феліція Бауер працювала в компанії, що виробляла диктофони. З нею молодий письменник познайомився в серпні 1912 року в домі свого друга Макса Брода. Вони одразу розпочали листування, яке швидко набирало інтенсивності. Кафка часто дратувався через нечасті й, на його думку, недостатньо романтичні відповіді Феліції. Протягом п’яти років їхнього бурхливого, переважно епістолярного роману Кафка створив свої найвизначніші твори, зокрема «Перевтілення».

Листопад 1912 року (три місяці після знайомства з Феліцією)

«Фройляйн Феліціє!

Тепер я попрошу у вас послуги, яка звучить цілком божевільно, і я сам би вважав її такою, якби отримав такого листа. Це також найбільше випробування, якому можна піддати навіть найдобрішу людину. Отже, ось воно:

Пишіть мені лише раз на тиждень, щоб ваш лист приходив у неділю — бо я не витримую ваших щоденних листів, я не здатен їх витримувати. Наприклад, я відповідаю на один з ваших листів, потім лежу в ліжку в видимому спокої, але моє серце б’ється через усе тіло й усвідомлює лише вас. Я належу вам; справді немає іншого способу це висловити, і це все одно недостатньо сильно. Але саме тому я не хочу знати, що ви носите; це так мене бентежить, що я не можу впоратися з життям; і саме тому я не хочу знати, що ви до мене прихильні. Якби я знав, як міг би я, дурень, продовжувати сидіти в офісі чи тут удома, замість того щоб стрибнути в потяг із заплющеними очима й розплющити їх лише тоді, коли буду з вами?»

Ернест Гемінґвей до Марлен Дітріх (1955)

Ми звикли думати про Ернеста Гемінґвея як про стилістично стриманого письменника, але в особистому листуванні він був зовсім іншим — емоційним і відвертим. У листах до легендарної співачки й акторки Марлен Дітріх він неодноразово зізнавався в коханні та ділився найінтимнішими почуттями.

Вони захопилися одне одним після зустрічі у 1934 році, однак так і не змогли побудувати стосунки. За словами Гемінґвея, вони були «жертвами несинхронізованої пристрасті»: щоразу, коли один був вільний, інший перебував у стосунках.

28 серпня 1955 року

«Найдорожча Краут!

Дуже дякую за довгий лист із інформацією про те, що тобі не сподобалося. Я нічого не знаю про театр, але навіть не уявляю, щоб тебе представили мені під мелодію La Vie En Rose. Бідні люди.

Якби я ставив виставу, то, мабуть, зробив би щось нове, наприклад, запустив би тебе на сцену п`яною із самохідного міномета, який би в`їхав з вулиці, переїжджаючи глядачів. Ми б грали «Land of Hope and Glory». Коли ви б приземлилися на сцені п`яною і голою, я б підійшов ззаду, або з вашого тилу, в вечірньому вбранні, і поспішно зняв би свій вечірній костюм, щоб накрити вас, оголивши фігуру Берта Ланкастера Стронгфорта, і оголосив би, що нам шкода, що ми не знали, що дама п`яна».

Фріда Кало до Дієго Рів’єри

Мексиканська художниця Фріда Кало — одна з найвпізнаваніших постатей сучасної культури. У 1927 році вона познайомилася з художником Дієго Ріверою, який став її наставником. У 1929 році вони одружилися — так почався один із найбурхливіших і найлегендарніших союзів в історії мистецтва. Обидва мали численні позашлюбні зв’язки. Любовні листи Фріди до Рівери зібрані в книзі «Щоденник Фріди Кало: Інтимний автопортрет» і охоплюють двадцять сім років їхніх стосунків.

«Дієго!

Ніщо не зрівняється з твоїми руками, ніщо не зрівняється з зелено-золотим кольором твоїх очей. Моє тіло наповнене тобою день за днем. Ти — дзеркало ночі. Бурхливий спалах блискавки. Вологість землі. Поглиблення твоїх пахв — моє притулок. Мої пальці торкаються твоєї крові. Вся моя радість — відчувати, як життя виривається з твого квіткового джерела, яке моє джерело наповнює всі шляхи моїх нервів, які належать тобі».

Джеймс Джойс до Нори Барнакл

10 червня 1904 року на вулиці Нассау в Дубліні двадцятидворічний Джеймс Джойс побачив двадцятирічну покоївку Нору Барнакл. Вона згодом по-різному згадувала їхню першу зустріч: іноді казала, що на ньому була матроська шапка, іноді — великий білий сомбреро й довге пальто до п’ят.

Джойс запросив її на побачення. Вона погодилася, але того дня не з’явилася. Лише з другої спроби відбулася їхня перша зустріч — далека від «пристойної». Хоча офіційно вони одружилися лише у 1931 році, їхні стосунки залишалися пристрасними до кінця життя.

3 грудня 1909 року

«Не гнівайся, люба, люба Норо, моя маленька дика квітко живоплоту. Я люблю твоє тіло, жадаю його, мрію про нього.

Говори зі мною, милі губи, які я цілував у сльозах. Якщо ця бруднота, яку я написав, ображає тебе, приведи мене знову до тями батогом, як робила раніше. Боже, допоможи мені!

Я люблю тебе, Норо, і здається, це теж частина моєї любові. Пробач мені! пробач мені!»