«Якщо російські боти активно взялися за мене, отже, я все роблю правильно». Інтерв’ю з капеланом ПЦУ у Варшаві

У жовтні 2022 року Синод Православної церкви України створив «Місію капеланської допомоги вірянам ПЦУ, які внаслідок війни тимчасово перебувають поза межами України». Відтоді в різних європейських містах і країнах почали організовувати капеланські місії ПЦУ, які дають змогу численним вірянам із України відвідувати богослужіння рідною мовою. Про одну з найчисленніших таких місій, що функціонує у Варшаві, ми поговорили з її керівником, капеланом отцем Сергієм Сіренком.

— Як з’явилася капеланська місія ПЦУ у Варшаві й чим такий формат відрізняється від закордонних парафій?

— Згідно з Томосом, наданим ПЦУ в січні 2019 року, Церква не має права відкривати парафії поза межами власної канонічної території. Ми дотримувалися цього обмеження, й тому певний час колишні закордонні парафії УПЦ КП перебували в підвішеному стані. Церква не зрікалася цих парафій, але треба було й вирішувати питання щодо надання їм канонічного статусу. Після повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Дуже багато вірян ПЦУ опинилися за кордоном як біженці. Вони потребували духовної опіки, але в деяких країнах (Чехії, країнах Балтії, Скандинавії тощо) взагалі не було організованих українських парафій, у інших країнах місцеві православні церкви, на жаль, не визнають ПЦУ. В Польщі якраз така ситуація. Українці, що опинилися тут, не завжди хотіли йти до місцевої православної церкви й фактично залишилися без духовної опіки. Тому після узгодження зі Вселенським патріархом було ухвалено рішення створити закордонні капеланські місії. Ми не є парафією, це саме капеланська місія, що надає духовну опіку вірянам ПЦУ за кордоном. Такі місії діють у багатьох польських містах, а також у Німеччині, Австрії, Чехії, країнах Балтії тощо. Але найбільше місій діє саме в Польщі.

— Формат місій передбачає їх тимчасову роботу — до закінчення військових дій на території України. Але очевидно, що й після війни багато українців залишаться за кордоном. Чи розглядають можливість продовжити роботу місій (може, в іншому форматі) після війни?

— Поки що йдеться про роботу місій лише до кінця бойових дій. Але, справді, ми розуміємо, що частина вірян ПЦУ залишиться за кордоном. У випадку Польщі, якби Польська автокефальна православна церква (далі — ПАПЦ. — О.Ш.) визнала ПЦУ, то наші місії просто стали б парафіями та перейшли до ПАПЦ. Але якщо ПАПЦ і далі не визнаватиме ПЦУ й віряни нашої церкви потребуватимуть духовної опіки, гадаю, ніхто їх не залишить напризволяще.

— Скільки орієнтовно людей користуються духовною опікою капеланської місії ПЦУ? І чи це лише вимушені переселенці?

— У Facebook ми маємо групу, яка має назву «Православна церква України у Варшаві», до неї за роки служіння місії долучилося майже чотири тисячі осіб. Звісно, не всі вони щонеділі ходять на службу, але загалом вірян ПЦУ у Варшаві досить багато. Приблизно 85% — це вимушені переселенці, які опинилися у Варшаві після початку повномасштабного вторгнення. Також є «автохтонні» українці, які народилися й усе життя прожили в Польщі, але зберегли українську ідентичність. Часто це нащадки жертв операції «Вісла». Після 24 лютого 2022 року саме вони зателефонували мені першими з пропозицією створити у Варшаві парафію. Це було ще до рішення Синоду ПЦУ про створення місій, тому на той момент я міг лише здійснювати духовну опіку як окремий священник ПЦУ.

Щойно ми отримали дозвіл — почали організовувати капеланську місію. Відвідують служіння й поляки, які підтримують Україну. Їм подобається православне богослужіння. Кажуть, що це довго, але красиво й цікаво, і багато розпитують у мене про православну літургію. Є змішані родини: зазвичай дружина — українка, чоловік — поляк, але буває й навпаки. А є й дуже цікава родина, де дружина — полька, католичка, а чоловік — православний американець. І вони ходять до нас на служби.

— Де відбуваються богослужіння?

— Коли було ухвалено рішення створити капеланські місії ПЦУ, перше питання, яке постало, — приміщення. Нам простягнула руку допомоги польська Римсько-католицька церква. Більшість храмів, де відбуваються служіння капеланських місій, належать римо-католикам. Вони від початку надали нам приміщення й допомогу, за що ми їм дуже вдячні.

— Як складаються відносини між громадою ПЦУ та місцевими римо-католиками?

— У нас відбувається багато спільних заходів із римо-католиками. В День незалежності України вони моляться з нами. Так само ми беремо участь у спільних молитвах на День незалежності Польщі. Уже два роки поспіль ми разом співаємо колядки. Бувають спільні скорботні заходи, коли ми молимося за жертв трагедій, які, на жаль, відбувалися в історії двох наших народів. Такі спільні молитви об’єднують людей.

Парафіяни римсько-католицьких церков багато збирали й далі збирають допомогу українцям. Вони розпочали ці збори відразу після початку повномасштабного вторгнення й щомісяця діставали аптечки, генератори, гуманітарну допомогу тощо. Коли ми приходимо на якісь спільні заходи й вони бачать, наскільки ми їм вдячні, вони плачуть.

Розкажу особисту історію. Мій онук грає на фортепіано. На День незалежності Польщі в нас була спільна молитва. Йому дозволили піднятися нагору, й він зіграв на органі гімн Польщі. Маленький український хлопчик зіграв гімн Польщі. Люди аплодували й плакали. Це дуже зворушливо. І це й об’єднує насамперед. Адже і ми, і вони йдемо за ідеалами Христа.

— Чи підтримуєте ви контакти з українськими християнськими громадами у Варшаві?

— Звісно. Від самого початку роботи місії нам допомогла місцева Українська греко-католицька церква, священники якої інформували вірян про те, що у Варшаві з’явилася православна місія ПЦУ і тепер є можливість відвідувати православні богослужіння. Так само підтримуємо гарні, дружні стосунки з протестантами, причому не лише з українськими.

— Польська автокефальна православна церква досі не визнала ПЦУ. Як ПАПЦ відреагувала на появу капеланських місій ПЦУ в Польщі? Чи маєте ви приватні контакти зі священниками ПАПЦ?

— Ми готові до діалогу, до контактів у будь-якому форматі. Ми відкриті. Митрополит Епіфаній уже написав кілька листів на ім’я предстоятеля ПАПЦ, митрополита Савви. Але, на жаль, ПАПЦ не йде на контакт. Проте варто розуміти, що ПАПЦ складається не лише з керівництва та вищих ієрархів, але також із рядових священників і вірян. У східній частині Польщі багато громад ПАПЦ складаються переважно з українців. Звісно, священники там лояльніші до нашої появи. У Варшаві також є священники ПАПЦ, із якими ми неформально підтримуємо контакт. Але все ж таки серед більшості духовенства ПАПЦ панують проросійські настрої, й від них можна почути проповідь «русского міра», що для українських вірян абсолютно неприйнятно.

— Така ситуація ще більше актуалізує питання повоєнного функціонування капеланських місій, адже в країнах, де місцева православна церква визнає ПЦУ, місії зможуть просто стати її парафіями. В Польщі, вочевидь, так зробити не вийде.

— Наведу яскравий приклад. У Варшаві є православний цвинтар у районі Воля. На ньому поховано багато українців, які в різні періоди історії разом із поляками захищали незалежність Польщі. Періодично під патронатом посольства України там відбуваються заходи з ушанування пам’яті українських воїнів. Але як священник ПЦУ я не можу прийти на цей цвинтар, бо він є приватною власністю ПАПЦ. Я не можу там навіть відправити панахиду. Посольство України про це знає, але не має впливу на цю ситуацію й не може змінити позиції ПАПЦ. Хоча ще раз наголошую: ми як ПЦУ відкриті до діалогу, ми не раз простягали руку братерства, ми готові до контактів у будь-якому форматі, але, на жаль, ПАПЦ не йде на це.

— Останнім часом багато говорять про погіршення ставлення поляків до українців. Чи відчуваєте це ви або віряни ПЦУ у Варшаві?

— У реальному житті я абсолютно не відчув, що ставлення поляків до українців погіршилося. Може, мені так щастить, може, людина відзеркалює те, що сама випромінює. Те, що я відчув, — це великий наплив негативних коментарів у Facebook на моїй сторінці та на сторінці громади ПЦУ у Варшаві. Проте коли я починаю дивитися, хто ці коментарі залишає, то бачу, що переважно то боти. Це мене навіть тішить, бо розумію: якщо російські боти активно взялися за мене, отже, я все роблю правильно.

Стосовно ставлення поляків до українців загалом — гарним прикладом тут є збір, який організував у своїй дієцезії кардинал Ґжеґож Рись (1 лютого рішенням керівника Краківської архідієцезії кардинала Рися весь церковний збір коштів було спрямовано на допомогу Києву. Було зібрано 5,7 млн злотих. — О.Ш.). У цьому випадку збір було зроблено відкрито, через пресу, тому всі про це знають. Але насправді таких добрих справ робиться дуже-дуже багато — у Варшаві, Лодзі,  Ґданську, Вроцлаві, Познані, в інших містах Польщі.