«Мені пощастило пережити акторську мрію»: Джейкоб Елорді про Гіткліфа, любов і темряву «Буремного перевалу»

У новій інтерпретації класичного роману Емілі Бронте режисерка Емеральд Феннелл переосмислює одну з найтемніших історій кохання в літературі. Це далеко не перша екранізація твору: спроб перенести «Буремний перевал» на екран було понад сорок, і про деякі з них ми писали раніше. Втім кожен режисер пропонує власне прочитання — а Феннелл стала однією з перших, хто настільки відкрито показує пристрасть і сексуальну напругу між героями.

У цьому матеріалі ми дивимося на стрічку крізь призму Джейкоба Елорді, який виконав роль Гіткліфа.

Що зацікавило Джейкоба Елорді у проєкті 

Актор говорить про магнетизм сценарію, універсальність теми любові та світ, який буквально ожив навколо нього на знімальному майданчику. Вирішальним аргументом, чому він погодився на роль, стала сама режисерка:

«Найголовніше, що привернуло мене до цього проєкту, — це те, що мене запросила Емеральд Феннелл. Я готовий був би зніматися в будь-якому її фільмі, бо вірю в неї як у художницю й особливо як у режисерку. Я хочу бути частиною її кінематографічного світу — у будь-якій ролі».

Особливо його привабила перспектива побачити героя крізь її авторське бачення. За словами Елорді, він одразу розумів, що це не буде традиційне відтворення персонажа — це буде Гіткліф через оптику Феннелл.

Актор переконаний: більшість людей вважають, що знають історію Бронте, хоча насправді знайомі лише з її популяризованим образом:

«Нам здається, що ми знаємо цю історію, але насправді — ні. Ми маємо лише уявлення про неї, яке нам багато разів продавали. У фільмі Емеральд передає дух Емілі Бронте й те, що відбувається під текстом».

Саме сучасна інтерпретація, за словами Елорді, робить фільм особливим:

«Вона інтерпретує роман через сучасну оптику — і саме це робить її версію такою захопливою. Сподіваюся, вона знову оживить ті уявлення про "Буремний перевал", які вже існують у людей».

Який Гіткліф насправді 

Елорді наголошує, що його Гіткліф — не романтичний міф, а насамперед вигнанець: 

«На нього кричали, його били й відштовхували від світу. Його тіло постійно готове до удару, насторожене, згорнуте».

Цей стан героя передавали, зокрема, через декорації та візуальну мову фільму. На початку стіни й каміння ніби змикаються довкола нього: світ холодний і байдужий. Простір буквально тисне, підкреслюючи його ізольованість і безсилля. Коли ж він повертається з грошима й автономією — фізично випростовується, займає більше місця в кадрі, а світ довкола ніби розширюється разом із ним.

Взаємодія з іншими акторами 

Окремо актор говорить про атмосферу на знімальному майданчику та роботу з партнерами по кадру — і з помітною повагою відгукується про колег, з якими йому довелося працювати над стрічкою.

Коментуючи роботу на майданчику з Марго Роббі, Елорді говорить про неї без перебільшень — як про силу природи:

«Коли працюєш із Марго, перестаєш скаржитися на будь-що. Якщо тобі здається, що ти справляєшся з багатьма речами, то вона справляється щонайменше з п’ятдесятьма одночасно — і з усмішкою. Вона невичерпне джерело натхнення й енергії. Це справді вражає».

Актор також із захопленням згадує роботу з Елісон Олівер (Ізабелла), яку вважає однією з найвидатніших акторок:

«Те, що вона робить у фільмі, — неймовірно. Я пам’ятаю читку, коли вона вперше зіграла Ізабеллу, — я не міг повірити, що вона вигадала для персонажа».

Не менш тепло він відгукується й про інших колег — Шазад Латіф, Хонг Чау та Мартін Клунз — підкреслюючи їхню професійність і майстерність.

«Працювати з Шазадом [Едґар Лінтон] було суцільним задоволенням: ви не знайдете добрішої чи працьовитішої людини. З Хонґ Чау [Неллі] теж — вона абсолютний професіонал, неймовірна акторка. І, звісно, Мартін Клунз [Ерншо, батько Кеті] — я навіть не почуваюся гідним говорити про нього, бо він легенда. Те, як він балансує між жорстокістю й турботою, — майстерність». 

Акторська мрія

Говорячи про знімальний процес, Елорді зізнається: для нього це була справжня акторська мрія, адже майже все на майданчику було матеріальним — декорації й костюми створювали вручну.

«Емеральд працює з митцями й ремісниками, які творять руками. Коли я вперше зайшов на павільйон і побачив “Буремний перевал” із каретним проїздом, справжнім конем і каретою, гігантською аркою, стінами зі слідами крові, камінням, що виступає звідусіль, і дивним червоним деревом на тлі… це було ніби насправді. Вона спеціально створила таке середовище».

Емоційна багатошаровість стрічки

Актор також наголошує на емоційній багатошаровості фільму — на тому, як режисерка переходить між різними відтінками любові: батьківською, дружньою, руйнівною, романтичною. Це і стосунки батьків і дітей, і дружба Кеті та Неллі, і, звісно, пристрасне кохання між Кеті та Гіткліфом — тривале, болісне й водночас вічне.

«Це відвертий погляд на складність любові без осуду — і саме це робить історію актуальною».

Для Елорді важливе не лише переосмислення класики, а внутрішній ефект, який фільм може залишити після себе:

«Сподіваюся, фільм нагадає нам, наскільки глибоко ми відчуваємо, як сильно нам потрібна любов, як ми її прагнемо й сумуємо за нею. Він допоможе згадати нерозділені почуття, мріяти про майбутні. Це всеосяжний погляд на любов — не лише романтичну. Сподіваюся, він відкриє ту частину всередині людей, яку сьогодні ніби модно вимикати або приховувати».