Поетеса та військова Ярина Чорногуз на безпековій конференції у Мюнхені прочитала свого вірша "Ті, що мають загинути в бою"

Про це вона розповіла у фейсбуці.

"Попереднього дня Український ланч з виступами відбувався у затишному пабі в творчій атмосфері, близькій мені, і я, слухаючи виступи, зрозуміла, що я повинна прочитати їм один свій (знаний в певних колах) вірш. Що їм варто почути його тут і зараз. Але наступного дня ланч був у дуже офіційному приміщенні в світлих кольорах, круглих столах та трибуною для панелі, за якою сиділи лідери 5-х держав Європи. І я дуже переймалася, що виглядатиму дивною та недоречною. А втім, я таки наважилася. В кінці свого statement сказала, що я є всього лиш простою солдаткою і поеткою, а тому наважуся прочитати їм насамкінець вірш, написаний восени 2022 року під час успішного українського успішного контрнаступу, в результаті якого наша рота, зокрема, зайшла в тоді вільний Ямпіль та Лиман. І прочитала їм англійською "Ті що мають загинути в бою", - зазначила військова.

Читайте також: Союз США та Європи стає хитким: головні сигнали з Мюнхена та що очікувати Україні. Пояснюємо

Її виступ, як це оцінила сама Чорногуз, присутні сприйняли тепло, щиро та без пафосу.

"Я побачила величезне розуміння і співчуття. І авжеж - повагу. Мій виступ з місця був останнім, тож до мене багато хто підійшов з подякою за службу і цей вірш. Серед них був премʼєр-міністр Нідерландів. До мене підійшов також високий представник Франції, який сказав, що вражений тим, як, виявляється, поезія свідчення може краще доносити послання політикам, аніж формальні промови", - додала поетеса.

"Мені ж читання цього вірша у товаристві такого рівня коштувало неймовірного психічного напруження та занурення у спогади 2022-го, коли загинули мої побратими, з якими я здавала на берет морпіха, наші командири взводів і роти, що я якнайшвидше втекла в готель у поганому стані. Але, я хочу вірити, вони (західні політики - ред.) його (вірша - ред.) згадають, коли прийматимуть чергове рішення про мирну угоду і її справедливість", - підсумувала Ярина Чорногуз.

Ось і сам вірш.

Ярина Чорногуз. Ті, що мають загинути в бою

ті, що мають загинути в бою
мають занадто ясні очі
на війні ніхто ніколи не вирішує загинути в бою
(це нікчемна книжна романтика), однак...
якщо вже говорити про таких, то
—
я аж занадто добре відчуваю їх
їхня поява в твоєму житті схожа
на осяяння, таке ніби "ага, ось і ти"
щойно вони по твоєму погляду
бачать, що ти знаєш, хто вони
і як підуть вони
починають з тобою розмову на рівні серця
а розмови на рівні серця — вони завжди ні про що
і часто промовляються, як мовчання,
—
ви подаєте знаки, обертаючись
ідучи за спиною один в одного, щоб ворог не почув
розмови мовою серця схожі на дубове листя
—
навряд є щось тривкіше й вічніше, аніж воно
аніж його мовчазна присутність
серед літа, що так само піде в землю
аж до наступного забуття
так мовчать, з тобою розмовляючи
ті, що вирішили загинути у бою
так розмовляють, мовчачи, з тобою ті
що вирішили загинути у бою
ти оприявнюєшся їм, як істина
вони оприявнюються, як істина, тобі
і в бажанні сказати, що нема на цілій землі нічого
важливішого, ніж він
—
ти не маєш влади зупинити хоча б на мить час
ти безсила, ти не можеш нічого дати йому
крім мотузки від свого серця
все одно
вони відчувають твоє знаття, хто вони
краще, ніж власне тіло
і в несвідомому бажанні загинути першими вони
проявляють свій єдиний страх
—
краще осліпнути, краще не бути
краще будь-що
—
тільки б не пережити смерть того
чиє серце тримає їх за світ, ніби
невидима срібна шпилька
тільки би бути першими...
і на конвеєрі смерті, в який загрузила нас уже мертва
росія
ми не відпускаємо один одного навіть у небутті
"і хай небуття не розлучить вас", так...
кожен раз ти хочеш помилитися
у ясноті цих очей
очі тих, що вирішили одного дня
загинути у бою
завжди ясніші, ніж в інших