Декорації «Буремного перевалу», що зачаровують: як на екрані ожила готика культового роману

Екранізація «Буремного перевалу» режисерки Емеральд Феннелл — це не лише історія кохання й пристрасті, а й ретельно вибудуваний візуальний всесвіт. Разом із художницею-постановницею С`юзі Дейвіс команда створила простір, який передає атмосферу роману Емілі Бронте у найменших деталях. Як з’являлися ці декорації та які сенси в них закладені — розповідаємо далі.

С`юзі Дейвіс розповіла виданню ELLE Decor, що Феннелл — людина, яка робить неможливе не просто можливим, а необхідним. Невдовзі після першої розмови художниця вже будувала комбіновані декорації на трьох павільйонах.

Чотири тижні пішло на креслення й архітектурні плани, а ще за десять порожні павільйони перетворилися на повністю функціональні маєтки XIX століття. Дейвіс, Феннелл, оператор Лінус Сандгрен і менеджер локацій також провели два тижні в Йоркширі, шукаючи ідеальні скелі та краєвиди.

У самому «Буремному перевалі» використано те, що Дейвіс назвала «архітектурним тропом стиснення та розширення». Простір розгортається контрастами: з низької кухні глядач потрапляє до вітальні з потрійною висотою стелі, не перерваною другим поверхом. Цей прийом підкреслює колишній достаток маєтку. Масивний бруталістський камін виглядає так, ніби його вирубали просто зі скелі, а над ним тягнеться зображення семи смертних гріхів — деталь, яка відповідає епосі й водночас точно передає атмосферу одержимості та помсти.

«Шпаковий маєток» родини Лінтонів (Thrushcross Grange) демонструє зовсім іншу концепцію — «золоту клітку». У будинку в стилі регентства кожна кімната має власну фактуру: синя з кристалами кварцу, коридори з червоним оксамитом, їдальня зі стінами, вкритими срібними краплями. 

Маєток видає себе за рай, але кожна прекрасна деталь нагадує: звідси не втекти. Найяскравіше це відчувається у спальні Кеті.

У вже згаданому вище інтерв’ю Дейвіс розповідала, що, прочитавши ремарку Феннелл про кімнату, стіни якої мають відчуватися як шкіра, вона попросила Марго Роббі, яка грає Кеті, сфотографувати свої руки у високій роздільній здатності — з венами, веснянками та текстурою. Графічний відділ обробив зображення, посилив деталі, експериментував із кольорами латексу й надрукував «шкіру» Роббі на м’яких панелях. Саму ж кімнату навмисно залишили майже порожньою, щоб створити тривожне відчуття, ніби щось тут не так.

У садах маєтку Лінтонів — справжня трава, живі троянди, дерева, що тягнуться назустріч одне одному, мов розлучені закохані. Тут усе симетричне, впорядковане й парне — на противагу «Буремному перевалу», де панує легка кривизна й хаос. Гойдалка в саду натхненна картиною Жана Оноре Фраґонара«Щасливі можливості гойдалки» — саме вона стала відправною точкою дизайну.

В екскурсії маєтком для Architectural Digest Роббі зізналася:

«Як і всі, хто потрапляв у ці декорації, я була вражена їхньою красою та магією. Я навіть сказала Джейкобу: “Тобі доведеться постаратися ще більше, бо щоб Кеті обрала Гіткліфа замість усього цього — він має бути неймовірним чоловіком”. Це, мабуть, найбожевільніші декорації, які я бачила у житті. Хочеться тут жити».