Це війна між світами життя і смерті

Вважає, що життя має втілення в особистості. Вважає, услід за Сковородою, що природа персональна. Що кожна людина має право на свою природу і на своє природне/сродне буття, і тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити й продати, його не можна замінити, воно незамінне.

Російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити й продати, воно замінне, масово замінне. Життя, як власність, можна експропріювати. Практика масової заміни одних життів іншими — це війни, вбивства, депортації, зміна ідентичності тощо. Тобто смерть. Смерть у російському світі не є чимось сакральним, це просто інструмент — і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні — танатократія. Правління через смерть. І була нею більшу частину своєї історії 

Успішність танатократіі досягається через баналізацію смерті, насильства і страждання. У танатократії банальним стає не лише субʼєкт зла, а і його обʼєкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш. Тому відбувається їхня нормалізація.

Сила кожного світу містить, як дзеркало, його слабкість — і навпаки. Українська любов до життя історично призводила і призводить сьогодні до героїчних дій — але також до пристосуванства, адаптації, відмови від себе заради виживання. Російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати та вбивати саму себе.

Читайте також: Україна не є "анти-Росією". Це Росія є анти-Україною

Нам вкрай важливо підсилювати сильні сторони нашої біофілії, і нівелювати її слабкі сторони. І шукати слабкі сторони російської танатократії.

Російський міф великого царя ґрунтується на тому, що цар — єдиний хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть, став для неї недосяжний. І щойно російська людина стикається з реальністю — що цар старий, немічний, слабкий, смертний — її світ поступово руйнується. Щойно цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли нема царя — нема і Росії.

В Україні базовою настановою є недовіра до лідера. Тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер замінний, народ ні.

В Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І що більше цар убиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ замінний, лідер — ні.

Тому Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після цих поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади. Щоправда, потім здебільшого цар повертається.

Але колись він не повернеться.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.