«Ця країна — кров у венах»: 5 віршів українських поетів-військових

Сьогодні минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За цей час багато митців стали військовими, волонтерами та медиками. Ми зібрали вірші українських авторів, які бачили фронт ізсередини — у бліндажах, на позиціях, у бойових виїздах. У цих рядках є втома й злість, любов і ніжність, страх і надія. Деяких поетів вже немає серед нас, але їхні слова залишаються свідченням часу. 

Артур Дронь («Давид»)

Мама 

Станеш тепер
чоловіком із каменю. 
Твердим і міцним, і трохи 
надщербленим чоловіком.

Як я завжди казала: 
не каменем спотикання 
і не наріжним каменем. 
Але таким, щоб вода 
не точила. 

Тепер обидвоє знаємо: 
не буває відпусток з війни, 
тільки проводи. 
Але кожен із нас, 
хто добавив тобі сльози, 
хай добавить і твердості 
у твоє кам’яне тіло. 

Це не прощання, але 
я кажу, що завжди на плечі. 
Найм‘якша Дитино У Світі, 
віднині ти камінь. 
Амінь.

Максим Кривцов («Далі»)

***

Коли твоя голова 
залита кров`ю 
а ноги 
перебиті 
обмотані турнікетами 
спробуй схитрити 
але не вийде 
попереду — мінне поле 
позаду прилітають снаряди 
хочеться вірити у світ 
та світу вже давно немає 
твоє серце ще б`ється 
як Тайлер у «Бійцівському клубі» 
наче хлопчик-задирака у школі 
рибина темряви 
ковтає 
сире тісто минулого 
і попадається на гачок.

Де мої сни?
Де мої сни?
Де мої сни?
Поглянь, вони ховаються в окопах.

Максим загинув 7 січня 2024 року на Харківщині.

Валерій Пузік («Фінчер»)

***

Ця країна 
мені
нічого не дала
Нічого окрім любові та землі
Ця країна 
мені 
нічого не дала
Окрім неба та сім’ї
Окрім повітря
Яким ніяк не надихатись цієї весни
Взагалі не надихатись
Його завжди мало
Ця країна 
Нічого мене не навчила
Нічого
Окрім незламності та віри
Окрім того що
На своїй землі своя правда і сила
Ця країна нічого не знає 
Нічого крім перемоги 
І вільних крил мрії
Ця країна простір незалежності
Мій пункт незламності
Моя любов
І моя віра
Ця країна — кров у венах
Червона ртуть ідеї 
праці 
і боротьби
Ця країна 
мені
нічого не дала
Нічого
Окрім того 
що 
я – є
І таких я – мільйони

Оксана Рубаняк («Ксена»)

***

Приміряй на себе спокій,
Вдягни плащ миру і затишку.
Я млію від твого дотику,
А тобі так личить мій захист.

Не турбуйся про ракети і гради,
Не лякайся гучних вибухів.
Ти світу найкраща принада,
Я тебе неодмінно визволю.

Подарую тихі зоряні ночі,
Мирні дні, звабливі світанки.
Навзамін я заплющу очі,
Назавжди залишусь у памʼяті.

Ти продовжиш жити для мене,
Квітнути, рости, розвиватися.
Я тобі життя дарую, країно,
Обіцяй ніколи не здатися!

Максим Ємець («Єнот»)

***

Живи тут і зараз — вдихай запах війни, 
Живи тут і зараз — автомат, мов дитину, ти пригорни, 
Живи тут і зараз — опануй ти свої тривоги, 
Живи тут і зараз — ще не пройдені всі фронтові дороги.

Живи тут і зараз — закінчилось біле, залишилось чорне,
Живи тут і зараз — душа — це те, що не поборне, 
Живи тут і зараз — між дронів ударами, 
Живи тут і зараз — між хімічними пожарами.

Живи тут і зараз —в безмежнім коханні, 
Живи тут і зараз — в словах любові, що точно ще не останні. 
Живи тут і зараз — де любиш до смерті, 
Живи тут і зараз — смерть хитра, але ми до життя вперті.

Живи тут і зараз — вгризайся в кожен клаптик землі, 
Живи тут і зараз — хоча ночі та дні пекельні, важкі. 
Живи тут і зараз — це мантра, наказ, 
Живи тут і зараз — знай, Боже діло робить тут кожен із нас.

Максим загинув у лютому 2025 року на Покровському напрямку.