Втеча від Трампа: чому Ісландія може відновити рух до членства в ЄС і що цьому заважатиме

Країна, яка раніше відмовилася від вступу до ЄС, може у найближчі роки стати новим членом Євросоюзу.

Йдеться про Ісландію, голова уряду якої Кріструн Фростадоттір вже офіційно підтвердила плани провести референдум щодо відновлення переговорів про членство в ЄС.

Для багатьох зовнішніх спостерігачів ця заява пролунала несподівано.

Втім, для самих ісландців – навряд чи.

Чинний коаліційний уряд має чітко окреслений проєвропейський курс і ще після виборів 2024 року взяв на себе зобов’язання провести такий референдум не пізніше 2027 року.

Однак на тлі разючих геополітичних змін, коли США посилили тиск щодо Арктики, ісландські можновладці вирішили прискоритися.

Хоча дату референдуму ще не оголошено, очікується, що він може пройти вже у серпні.

Відповідний законопроєкт буде подано до парламенту у найближчі тижні.

Важливо наголосити, що.

майбутній референдум не означає автоматичного вступу Ісландії до ЄС.

Він лише визначить, чи готова країна повернутися за стіл переговорів, які були призупинені кілька років тому.

Утім, сам факт підготовки опитування свідчить, що Ісландія дедалі менше хоче залишатися наодинці в Арктичному регіоні, де ситуація з безпекою загострюється.

І у разі позитивного результату перспектива членства цього віддаленого острова в ЄС стане цілком реальною, хоча й не є гарантованою.

"Ліки" від наслідків кризи.

Вперше Ісландія подала заявку на вступ до ЄС у 2009 році, а офіційно переговори розпочалися наступного року.

Тут важливий контекст – це відбулося після фінансової кризи 2008 року, унаслідок якої колапсували три найбільші ісландські банки.

Тож для тодішнього лівоцентристського уряду членство у ЄС і в єврозоні виглядало "рятівним колом", здатним забезпечити фінансову стабільність.

Однак через поєднання низки факторів переговори призупинили у 2013 році.

До влади прийшла коаліція правоцентристських партій, які виступали проти членства у Європейському Союзі.

Новий уряд не вбачав політичної вигоди у вступі, мав побоювання щодо послаблення ключового рибальського сектора та не бачив переваг від ЄС для економічної стабільності.

Крім того, згасла і суспільна підтримка вступу.

Замість цього дедалі частіше лунала теза, що Ісландія і так мала майже все необхідне без формального членства.

У цьому була частка правди: Ісландія вже входила до Європейської асоціації вільної торгівлі та Європейської економічної зони руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, а членство у Шенгені забезпечувало стабільний потік туристів.

У 2015 році уряд Ісландії офіційно відкликав заявку на вступ.

Щоправда, зробили це без обіцяного референдуму, що спровокувало хвилю критики як з боку опозиції, так і в суспільстві.

На момент завершення переговорів вже було відкрито двадцять сім із тридцяти трьох розділів, а одинадцять – закрито.

Однак два найскладніші розділи, щодо яких в ісландському суспільстві донині існує найбільше побоювань, – про сільське господарство та рибальство – тоді навіть не встигли винести на стіл переговорів.

Для чого Ісландії членство в ЄС?.

Анонс щодо планів провести новий референдум Кріструн Фростадоттір зробила у Варшаві, повертаючись із Києва.

Втім, голова уряду була досить обережна, давши зрозуміти, що Ісландія хоч і поділяє європейські цінності, але не збирається купувати квиток до ЄС "за будь-яку ціну".

"У всіх своїх розмовах з посадовцями Європейського Союзу та лідерами Європи я чітко заявила, що особисто не готова приєднатися до Європейського Союзу за будь-яких умов.

Ось чому, природно, наполягаєш на тому, щоб люди поважали особливу позицію Ісландії.

І якщо ми вирушаємо цим шляхом, нам потрібно забезпечити добру угоду", – оголосила Фростадоттір.

Для того щоб зрозуміти, які умови членства для Ісландії виглядають добрими, варто розібратися, у чому сьогодні полягає їхній інтерес до членства в ЄС.

Почнімо з питань безпеки.

У порівнянні з 2013–2015 роками світ навколо Ісландії сильно змінився.

Вона є арктичною країною, а Арктика нині швидко перетворюється на арену конкуренції між Росією, Китаєм та західними державами.

Військова активність у регіоні в останні роки зросла.

Ісландія займає ключове місце в так званому GIUK-коридорі – морському просторі між Гренландією, Ісландією та Великою Британією, через який проходять російські військові кораблі та підводні човни.

Хоча Ісландія є членом НАТО з 1949 року, вона не має власної армії, а її безпека базується на оборонній угоді зі США 1951 року.

Утім, передбачуваність Сполучених Штатів як гаранта безпеки викликає дедалі більше запитань, особливо на тлі невдалих жартів американських представників про те, що Ісландія може стати 52-м штатом США.

Крім того, рішення Дональда Трампа щодо тарифів суттєво вдарило по репутації Вашингтона.

Тож не дивно, що в ісландському суспільстві все частіше лунають сумніви, чи достатньо угоди із США для гарантування безпеки країни.

Натомість такі надії покладають на членство у Європейському Союзі, який дедалі більше, особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, розглядає безпеку не як додаток до економічної інтеграції, а як умову виживання і стабільності своїх членів.

Окрім безпекових факторів, існує й низка економічних аргументів на користь членства, попри статус Ісландії як однієї з найзаможніших держав світу (п'яте місце за ВВП на душу населення).

Рейк’явік не розраховує на прямі фінансові вливання з боку Брюсселя – навпаки, країна, найімовірніше, стане чистим донором європейського бюджету.

Проте ісландська крона залишається однією з найменших і найбільш вразливих валют світу.

Будь-які глобальні потрясіння миттєво знецінюють її, провокуючи стрибки цін на імпорт та посилюючи інфляційний тиск.

Вступ до єврозони дозволив би острову нарешті позбутися цих коливань.

Також перехід на євро дозволить ісландцям брати кредити за нижчими ставками.

Попри глибоку інтеграцію в межах Європейської економічної зони, повноправне членство в ЄС дозволить усунути останні торговельні бар’єри.

Сьогодні ісландські експортери, зокрема виробники переробленої рибної продукції та агротоварів, все ще стикаються з певними митами та квотами.

Вступ до ЄС ліквідує ці обмеження.

Крім того, вступ відкриє ісландський ринок для європейських товарів без додаткових зборів, що може суттєво знизити ціни на продукти в магазинах.

Ще одним аргументом "за" є те, що країна нарешті отримає місце за столом ухвалення рішень у ЄС.

Ісландія вже імплементує більшість законів Євросоюзу через угоду про ЄЕЗ, але не має права голосу при їх створенні.

Вступ дозволить Рейк’явіку реально впливати на правила, за якими він живе.

Тіні "тріскових воєн" та фермерські страхи.

Утім, шлях до "так" на референдумі навряд чи буде легкою прогулянкою.

Головною перепоною залишається рибальство.

Пам'ять про "тріскові війни" з Великою Британією досі жива, і страх перед європейськими квотами залишається.

Однак нинішня ситуація суттєво відрізняється від переговорів понад десятирічної давнини.

До Brexit саме Лондон був головним опонентом Рейк’явіка у питаннях рибальства, а суперечка щодо вилову скумбрії ледь не призвела до торговельних санкцій ЄС проти острова.

Тепер, коли Британія – за межами блоку, один із найпотужніших бар’єрів для ісландського рибальства в межах ЄС зник.

Та немає сумнівів, що Рейк’явік відстоюватиме якнайкращі умови для свого ключового риболовецького сектора.

Мало хто в Ісландії хоче відкриття своїх вод для рибацьких суден інших держав.

Не менш серйозним викликом є позиція аграрного сектора.

Ісландські фермери побоюються, що відкриття внутрішнього ринку для дешевого європейського імпорту стане фатальним.

Виживання галузі сьогодні повністю залежить від державних субсидій та захисних мит.

Втрата цих інструментів у межах Спільної аграрної політики ЄС може призвести до занепаду частини господарств.

Окремим пунктом у списку занепокоєнь стоїть енергетична автономія.

Ісландія володіє унікальною енергосистемою, що майже повністю базується на відновлюваних джерелах.

Опоненти євроінтеграції застерігають від втрати контролю над тарифами та відчутного підвищення цін на електроенергію для місцевих, що зараз є одними з найнижчих у світі.

Критики членства вказують також на те, що Ісландія – крихітна нація з населенням близько 400 тисяч осіб.

Тому її голос у Брюсселі буде занадто слабким.

Наприклад, Ісландія отримає лише близько шести депутатів Європарламенту з 720.

Лунають побоювання, що європейські бюрократи прийматимуть рішення щодо ісландського сільського господарства та енергетики без урахування специфіки острова.

* * * * *.

Наразі соціологічні опитування свідчать, що громадяни Ісландії розділилися щодо членства.

42% підтримують вступ до ЄС і стільки ж виступають проти.

Проте існує чимала ймовірність сценарію, коли більшість ісландців все ж погодяться на відновлення переговорів.

Хоча б для того, аби побачити, якої угоди врешті-решт урядовці зможуть досягнути з ЄС.

Якщо ісландці все ж наважаться сказати "так" на серпневому опитуванні, технічна частина переговорів може просуватися швидко.

Деякі посадовці в Брюсселі припускають, що за сприятливих умов фінальну крапку в усіх розділах переговорів можна буде поставити всього за рік.

Однак оптимізм щодо швидких термінів вступу передчасний.

Навіть якщо всі паперові питання будуть закриті за рік, ісландцям доведеться пройти через ще один, фінальний референдум – уже за результатами домовленостей.

І тут настрої можуть суттєво змінитися.

Зрештою, навіть прем’єрка Кріструн Фростадоттір відкрито попереджає, що якщо умови Брюсселя виявляться занадто жорсткими, вона без вагань на завершальному етапі проголосує проти вступу.

Авторка: Христина Бондарєва,.

журналістка "Європейської правди".