Замерзлі квіти: як пройшов театральний перформанс бренду OMELIA на Ukrainian Fashion Week

У межах Ukrainian Fashion Week FW 2026/27 редизайн-бренд OMELIA вдруге представив театральний перформанс у колаборації з режисеркою та перформанс-артисткою Веронікою Ємельяновою, відомою радикальним авторським підходом до створення філософських міждисциплінарних проєктів. Цього сезону подія стала не лише сценічним висловлюванням бренду, а й презентацією нової сторінки його історії — OMELIA вперше показав сумку з об’ємними шкіряними квітами, створеними вручну.

Мудборд театрального перформансу

Подія відбулася в інтер’єрах київського театру «Сузір’я», де сценічна дія та матеріальний об’єкт об’єдналися в єдину концепцію. Перформанс і аксесуар у цьому просторі існували як два виміри одного висловлювання.

«Ідея сумки народилася з моєї любові до живих квітів. Я завжди купую їх спонтанно — без приводу. Ношу в руках або кладу в шопер, загорнутими в папір чи газету. У якийсь момент я помітив: букет стає частиною образу – він не просто квіти, а аксесуар. Саме тоді з’явилася ідея створити сумку, що зберегла б цю емоцію назавжди», — зазначив засновник та креативний директор бренду OMELIA Костянтин Омеля.

Процес створення квітів був повністю крафтовим. Шкіру відбирали за пластикою, кожну пелюстку вирізали й формували вручну, зберігаючи природну асиметрію. Пелюстки прогрівалися й моделювалися пальцями, поступово набуваючи природного вигину та руху. У результаті виникало відчуття живого букета, ніби зафіксованого в матеріалі.

Образ квітки — символу нетлінного життя — став центральним у перформансі. Сценічна дія розгорталася як метафора відродження та сили індивідуального вибору. У просторі контрастів герої різного віку й характеру з’являлися у шаховому порядку та збиралися навколо столу — місця ухвалення рішення.

За драматургією перформансу, у холодному просторі зими червоний колір з`явився не як агресія, а як носій енергії життя — імпульс до змін. Кульмінацією стала поява героїні в червоному — Аніми, яка не диктувала рішення, а відкривала можливість вибору.

«Я не хочу давати відповіді цим перформансом. Я ставлю питання, а відповідь на них може дати кожен із присутніх сам для себе», — говорила режисерка й головна героїня перформансу Вероніка Ємельянова.

Акапельний музичний супровід електронного музиканта Gottlieb посилював відчуття сакральності. Його вокальна дія вибудовувалася як ритуальний перехід — від оголеної стриманості а капела до дестабілізуючого вокального виверження.

У цій драматургії сумка переставала бути просто аксесуаром і ставала частиною дії: герої крокували до столу з квітами в руках, а об’ємний клатч із шкіряним цвітом перетворювався на знак надії — нагадування про те, що після кожної зими неминуче приходить весна.